Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 355/1598/19
провадження № 61-13566св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач (заявник)-ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа- Орган опіки та піклування виконавчого комітету Баришівської селищної ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 26 серпня 2020 року у складі судді Коваленка К. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Олійника В. І., Кулікової С. В., та касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Засуха Галина Євгенівна, на постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Баришівської селищної ради, про встановлення місця проживання малолітньої дитини та виконання рішення суду шляхом передачі малолітньої дитини за місцем проживання матері.
Позовна заява мотивована тим, що після припинення шлюбних відносин з відповідачем, вона проживала із сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, та сином від першого шлюбу ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у квартирі, яку винаймала за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач проживає в будинку своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2 .
16 вересня 2019 року відповідач забрав із дошкільного закладу "Теремок" ОСОБА_3 та без погодження з нею змінив місце проживання сина та чинить їй перешкоди у спілкуванні з дитиною.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) разом з нею, виконати рішення суду шляхом передачі ОСОБА_3 від батька ОСОБА_2 до матері ОСОБА_1 .
У червня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом передачі малолітньої дитини від батька до матері.
Заява мотивована тим, що 17 жовтня 2019 року Виконавчим комітетом Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області винесено рішення від 17 жовтня 2019 року № 165 "Про затвердження висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3", відповідно до якого орган опіки і піклування дійшов обґрунтованого висновку щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ухиляється від виконання рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради Київської області від 17 жовтня 2019 року № 165, перешкоджає позивачу спілкуватися з ОСОБА_3 та брати участь у його вихованні.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення обов`язку відповідачу негайно повернути малолітнього сина ОСОБА_3 за визначеним місцем проживання позивача, за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до рішення від 17 жовтня 2019 року № 165 Виконавчого комітету Баришівської селищної ради "Про затвердження висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 26 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено місце проживання ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 .
Ухвалено виконати рішення суду шляхом передачі ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від батька ОСОБА_2 до матері ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при вирішенні справ зазначеної категорії суд має враховувати ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, та ухвалити рішення, яке буде відповідати принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Зважаючи на малолітній вік дитини, її інтереси, умови життя та життя її батьків, вважав за доцільне визначити місце проживання дитини з матір`ю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Баришівського районного суду Київської області від 26 серпня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що згідно наданих учасниками справи доказами інтереси дитини будуть якнайкраще враховані за умови проживання дитини з матір`ю.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 16 червня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом покладення обов`язку на ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 негайно повернути малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за визначеним місцем проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка проживає за адресою: АДРЕСА_3, відповідно до рішення від 17 жовтня 2019 року № 165 Виконавчого комітету Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області "Про затвердження висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3" .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову, у разі задоволення позовних вимог, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Також суд взяв до уваги рішення Органу опіки та піклування виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 17 жовтня 2019 року, відповідно до якого визнано доцільним місце перебування ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 16 червня 2020 року скасовано та постановлено нове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Баришівської селищної ради, про встановлення місця проживання малолітньої дитини та виконання рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради шляхом передачі малолітньої дитини від батька до матері залишено без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що виходячи з положень Сімейного кодексу України питання визначення місця проживання дитини та її відібрання вирішується за позовом одного з батьків, а не в порядку забезпечення позову. Забезпечуючи позов у такий спосіб, суд першої інстанції вийшов за межі підстав забезпечення позову, передбачених ЦПК України. Крім того, зміст позовних вимог та вимоги заяви про забезпечення позову є тотожними, а вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними позовним вимогам, якщо при цьому спір не вирішується по суті відповідно до частини десятої статті 150 ЦПК України, не допускається.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У грудні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив основні принципи та засади цивільного судочинства, які сформульовані в статті 2 ЦПК України, зокрема право позивача на справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, залишивши незмінним порушення прав позивача відповідачем, не припинив порушення, не поновив порушене право позивача щодо тотожної (однакової) участі з відповідачем у спілкуванні, вихованні та піклуванні про сина, посилаючись на те, що вимоги позову та заяви про забезпечення позову є тотожними. Тим самим, суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки доказам протиправної поведінки відповідача, посилаючись на частину десяту статті 150 ЦПК України, та не з`ясував належним чином співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що є порушенням частин першої, другої статті 367 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не нали належної оцінки тому, що позивач на даний час проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності іншій особі. Будь-якого іншого житла позивач ОСОБА_1 не має.
Позивач не надала доказів того, що відповідач чинить їй перешкоди в спілкуванні з дитиною.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції посилався у рішенні на статтю 171 Сімейного кодексу України (далі - СК України) (Врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя), але під час розгляду справи малолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, не був присутній у судовому засіданні і свою думку щодо місця його проживання висловити не міг, що свідчить про порушення судом норм матеріального права, у тому числі статей 141, 151-153 СК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень, заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16, у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження №61-1145св19).
Доводи позивача, який подав відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу від ОСОБА_2, у якому вона просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 17 грудня 2015 року.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 16 січня 2020 року шлюб між сторонами розірвано.
У шлюбі сторони мають дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час подружнього життя сторони спільно винаймали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі сторони проживали разом з дітьми - спільним сином ОСОБА_3 та старшим сином позивача від першого шлюбу ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сторони проживали спільно до червня 2019 року, надалі відповідач почав проживати в будинку своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2 .
Діти проживали з позивачем, відповідач відвідував дитину та не мав жодних перешкод у спілкуванні з дитиною.
Молодший син позивача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відвідував дошкільний навчальна заклад "Теремок".
16 січня 2019 року відповідач забрав ОСОБА_3 з дошкільного навчального закладу "Теремок" і не повернув матері. Крім того, відповідач забрав з дошкільного закладу документи, які давали дитині право на відвідування закладу (а.с. 149).
Надалі відповідач чинив перешкоди в спілкуванні позивача з дитиною.
17 жовтня 2019 року Виконавчий комітет Баришівської селищної ради прийняв рішення № 165, яким затвердив висновок про доцільність проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю.
Відповідач проігнорував зазначене рішення та продовжує чинити позивачу перешкоди в спілкування з дитиною.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягаєчастковому задоволенню.
Касаційна скарга ОСОБА_1,в інтересах якої діє адвокат Засуха Г. Є., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 26 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Статтею 150 СК України передбачений обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
За статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).
Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
Враховуючи вимоги статті 51 Конституції України, статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, статті 7 СК України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема про визначення місця проживання дитини, встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення указаних обставин у відповідному рішенні, є обов`язком суду.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди дійшли висновку про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за визначеним місцем проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 17 жовтня 2019 року № 165 "Про затвердження висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3" .
Разом з тим, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2, позивач просила як встановити місце проживання малолітньої дитини, так і виконати рішення суду шляхом передачі малолітньої дитини від батька ОСОБА_2 до матері ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Відповідно до частини першої статті 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Суди попередніх інстанцій задовольнили вимогу позивача та визначили порядок виконання зазначеного вище рішення шляхом передачі ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від батька ОСОБА_2 до матері ОСОБА_1 .
До моменту звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, місце проживання малолітньої дитини судами визначено не було.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог щодо виконання рішення суду шляхом передачі малолітньої дитини від батька ОСОБА_2 до матері ОСОБА_1, оскільки зазначені вимоги є самостійним способом захисту, передбаченим нормами статті 162 СК України.
У разі невиконання ОСОБА_2 рішення суду щодо встановлення місця проживання малолітньої дитини, позивач не позбавлена права звернення до суду з позовом щодо виконання рішення суду щодо передачі малолітньої дитини від батька ОСОБА_2 до матері ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, рішення Баришівського районного суду Київської області від 26 серпня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року в частині задоволення вимог щодо виконання рішення суду шляхом передачі ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від батька ОСОБА_2 до матері ОСОБА_1 підлягає скасуванню.