Постанова
Іменем України
12 липня 2021 року
м. Київ
справа № 640/18939/17
провадження 61-4587св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 липня 2019 року у складі судді Зуб Г. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ в Харківській області), третя особа - ОСОБА_2, про скасування акту державного виконавця.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області Корнейчука С. П. про скасування акту державного виконавця № 18835148 від 05 червня 2012 року, виданого на підставі протоколу № 77-02/047/12/і проведення прилюдних торгів від 28 травня 2012 року, однак отримала відповідь про відмову у задоволенні вказаної заяви, оскільки скасування акту у завершеному виконавчому провадженні, яке знищено, можливо лише у судовому порядку.
Позивач вказує, що згідно з договором купівлі-продажу від 19 вересня 2008 року вона придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
19 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс Банк" був укладений договір іпотеки №6166-018/08Р.
На підставі виконавчого напису від 24 березня 2010 року відкрито виконавче провадження № 18835148 з примусового виконання виконавчого напису № 338 про звернення стягнення на спірну квартиру, яка належала на праві власності позивачу для задоволення вимог ПАТ КБ "Правекс Банк". Вказаною постановою накладено арешт на спірне нерухоме майно.
23 березня 2012 року між відповідачем та Харківською філією Приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція" (далі - ХФ ПП "СП Юстиція") укладено договір з реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_2, та 28 травня 2012 року проведені повторні торги з реалізації вказаної квартири, переможцем яких став ОСОБА_2 .
Так, 05 червня 2012 року складено акт про проведені торги з реалізації арештованого майна. 30 серпня 2012 року позивач, не погоджуючись з законністю реалізації квартири, звернулась до суду з позовом про визнання недійсними прилюдних торгів, та скасування протоколу про проведення прилюдних торгів.
ПАТ КБ "Правекс Банк" звернувся до суду із самостійним позовом третьої особи про визнання протоколу проведення прилюдних торгів та визнання прилюдних торгів недійсними. 06 червня 2013 року рішенням Київського районного суду м. Харкова, яке набуло чинності, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано недійсними прилюдні торги, що відбулися 28 травня 2012 року щодо реалізації спірної квартири, позов ПАТ КБ "Правекс-Банк" задоволено, визнано недійсним протокол від 28 травня 2012 року № 77-02/047/12/1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна та визнано недійсними вказані торги.
Крім того, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року, яке набуло чинності, визнано виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та скасовано.
Враховуючи те, що за вказаних обставин визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів та визнання нотаріального напису таким, що не підлягає виконанню, унеможливлює існування акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів, ОСОБА_1 просила суд скасувати акт державного виконавця №18835148 від 05 червня 2012 року, виданого на підставі протоколу № 77-02/047/12/і про проведення прилюдних торгів від 28 травня 2012 року.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18 червня 2018 року провадження у справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, посилаючись на те, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року по справі № 640/307/14-ц в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним акту державного виконавця було відмовлено з тих самих підстав, що і в цій справі, рішення суду набрало законної сили, є чинним.
Постановою Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 18 червня 2018 року скасовано та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції з огляду на те, що справа, що переглядається та справа № 640/307/14-ц не є тотожними, а тому відсутні підстави для застосування судом пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 липня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскарження акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки не поновить права позивача, оскільки вже визначено особу, якій спірне майно передано, та видано свідоцтво про право власності на квартиру, яке скасовано або визнано недійсним не було. В рішенні також зазначено, що обраний позивачем спосіб захисту не узгоджується з завданнями цивільного судочинства.
Постановою Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 липня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суду погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту - скасування акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, не може призводити до відновлення того становища, яке існувало до проведення прилюдних торгів, оскільки майно, яке перебувало в іпотеці, відчужено.
Також в постанові апеляційного суду вказано, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту у даній справі не забезпечує ефективне поновлення порушених прав позивача з дотриманням основних засад цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6?1749цс15, а також у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 756/13399/15-ц, від 30 травня 2019 року у справі № 367/5808/16-ц та від 12 червня 2019 року у справі № 128/4586/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Так, заявник вказує, що протоколи проведення прилюдних торгів фактично є юридичними угодами щодо купівлі нерухомого майна на прилюдних торгах, вони підписуються уповноваженою особою торгівельної організації та переможцем прилюдних торгів, та в подальшому на підставі акту державного виконавця нотаріусом видається свідоцтво про придбання нерухомого майна с прилюдних торгів, а тому, визнаючи недійсними результати прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, необхідно визнавати недійсними протокол і акт з проведення прилюдних торгів.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що протокол проведення прилюдних торгів, на підставі якого був складений акт про реалізацію предмета іпотеки, з позовом про скасування якого і звернувся до суду позивач, вже визнано недійсним на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, а тому в суду були достатні підстави для його скасування.
Інші учасникисправи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О. за заявою АКБ "Правекс-Банк" 24 березня 2010 року вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2, яка на підставі договору купівлі-продажу від 19 вересня 2008 року належала на праві власності ОСОБА_1 і являлась предметом іпотеки, та яким запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації іпотечного майна задовольнити вимоги банку з погашення кредитної заборгованості в розмірі 205 448 дол. США.
На підставі виконавчого напису нотаріуса державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області відкрито виконавче провадження № 18835148.
В процесі виконання виконавчого напису, 28 травня 2012 року відбулися прилюдні торги, які проводилися ХФ ПП "СП Юстиція", за результатами яких квартира, що належала на праві власності ОСОБА_1, була продана ОСОБА_2 за 435 000 грн, про що складено протокол від 28 травня 2012 року № 77-02/047/12/і про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.
На підставі вказаного протоколу ОСОБА_2 видано Акт № 18835148 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, на підставі якого 12 червня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Панченко О. В. (далі - ПН ХМНО) видано свідоцтво за реєстровим № 830 про придбання майна, яке було предметом іпотеки.
Згідно з актом № 18835148 державного виконавця предмет іпотеки реалізовано ХФ ПП "СП Юстиція", грошові кошти за придбану нерухомість у розмірі 374 100 грн сплачені на депозитний рахунок Головного управління юстиції у Харківській області, відповідно до квитанції б/н від 30 травня 2012 року, грошові кошти у розмірі 60 900 грн перераховані на рахунок ПП "СП Юстиція" як гарантійний внесок та комісійна винагорода, відповідно до квитанції б/н від 25 травня 2012 року та квитанції б/н від 30 травня 2012 року.
Розпорядженням державного виконавця № 18835148/6 від 01 червня 2012 року грошові кошти в розмірі 374 100 грн, які надійшли на вищевказаний депозитний рахунок, були розподілені: 340 043,77 грн - на розрахунковий рахунок ПАБ "КБ "Правекс-Банк", 34 004,31грн - виконавчий збір на розрахунковий рахунок ГУДКУ згідно з постановою № 18835148 від 01 червня 2012 року, та 51, 92 грн - витрати за проведення виконавчих дій.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06 червня 2013 року у справі № 2018/13734/2012, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 серпня 2013 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, позов ПАТ КБ "Правекс-Банк" задоволено повністю, визнано недійсними прилюдні торги, що відбулися 28 травня 2012 року щодо реалізації квартири АДРЕСА_2, та протокол від 28 травня 2012 року № 77/02/047/12/і з реалізації арештованого майна.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року у справі № 640/5240/13-ц позов ОСОБА_1 задоволено, виконавчий напис від 24 березня 2010 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О. О. за реєстровим № 338 визнано таким, що не підлягає виконанню та скасовано.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року, рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 травня 2015 року рішення апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2014 року скасовано із залишенням в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2016 року у справі № 640/307/14-ц в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПН ХМНО Панченко О. В., ПП "СП "Юстиція", ПП "СП "Юстиція" в особі Харківської філії, ВПВР УДВС ГТУЮ в Харківській області, треті особи: ПАТ КБ "Правекс-Банк", Київський РВ у місті Харкові ДМС України, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визнання недійсним акта державного виконавця про проведення прилюдних торгів та свідоцтва, виданого на підставі акта, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, поновлення права власності шляхом визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні належним майном, скасування реєстрації, виселення та вселення в квартиру, відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2016 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено з інших підстав.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року залишено без змін.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 січня 2018 року, право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержанням в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц, провадження № 14-356цс18, та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц, провадження № 14-428цс18, правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, зазначене свідчить про оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
Відповідно до частини четвертої статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті, такий правочин може визнаватися недійсним в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою та частинами п`ятою, шостою статті 203 ЦК України, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина перша статті 215 цього Кодексу).
Ураховуючи, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами першою-третьою та частинами п`ятою, шостою статті 203 ЦК України, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина перша статті 215 ЦК України).
Судами встановлено, що 28 травня 2012 року відбулися прилюдні торги з реалізаціїквартири АДРЕСА_2, яка належала на праві власності ОСОБА_1, за результатами яких вказаний предмет іпотеки проданий ОСОБА_2 за 435 000 грн, про що складено протокол від 28 травня 2012 року № 77-02/047/12/і про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, та на підставі якого ОСОБА_2 видано акт № 18835148 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки.
Заявник вказує, що протокол проведення прилюдних торгів фактично є юридичною угодою щодо купівлі нерухомого майна на прилюдних торгах, він підписується уповноваженою особою торгівельної організації та переможцем прилюдних торгів, та в подальшому, на підставі акту державного виконавця нотаріусом видається свідоцтво про придбання нерухомого майна с прилюдних торгів.
Таким чином ОСОБА_1 зазначає, що, враховуючи рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 червня 2013 року у справі № 2018/13734/2012, яким визнано недійсними прилюдні торги, що відбулися 28 травня 2012 року щодо реалізації квартири АДРЕСА_2, та протокол від 28 травня 2012 року № 77/02/047/12/і з реалізації арештованого майна, яке набрало законної сили, судам, визнаючи недійсними результати прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна та протокол про його проведення, необхідно визнавати недійсним і акт з реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах.
Також судами встановлено, що ОСОБА_1 вже зверталась до суду з вимогою про визнання спірного акту недійсним (справ № 640/307/14-ц), проте їй у задоволенні вказаної вимоги було відмовлено, тому вона вирішила скористатись іншим способом захисту права шляхом скасування вказаного акту.
Так, згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.
Законом України "Про виконавче провадження" встановлено загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також визначено учасників виконавчого провадження, закріплено їхні права та обов`язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження.
Відповідно до частини третьої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, враховуючи те, що ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову про поновлення права власності шляхом визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні належним майном, скасування реєстрації, виселення та вселення в спірну квартиру, зробили правильний висновок, що обраний позивачем спосіб захисту - скасування акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, не може призводити до відновлення того становища, яке існувало до проведення прилюдних торгів, оскільки майно, яке перебувало в іпотеці, відчужено. Обраний ОСОБА_1 спосіб захисту у даній справі не забезпечує ефективне поновлення порушених прав позивача з дотриманням основних засад цивільного судочинства.
Разом з тим, суди, дотримуючись засад пропорційності та забезпечуючи дотримання рівності охоронюваних законом інтересів усіх учасників спірних правовідносин, обґрунтовано зазначили, що ефективним способом захисту прав боржника є пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, про те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 1421/5229/12-ц, оскільки в зазначеній справі розглядається скарга на дії державного виконавця щодо неповідомлення організатора електронних торгів про зупинення виконавчого провадження.
Проте, слід звернути увагу на те, що предметом розгляду у справі № 1421/5229/12-ц були також дії державного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), тому до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення цими особами позову. У зазначеній справі, враховуючи, що право на нерухоме майно вже було оформлено на стягувача, обґрунтовано зазначено, що ефективним способом захисту прав боржника є пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, з огляду на що і зроблено висновок, що подання боржником скарги на таке рішення та дії державного виконавця не забезпечить відновлення порушених прав заявника на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, а тому доводи скаржника в цій частині залишено без розгляду.
Крім того, необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 128/4586/15-ц, від 30 травня 2019 року у справі № 367/5808/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 756/13399/15-ц, з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 128/4586/15-ц предметом позову є визнання недійсним і скасування свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та його дублікату, скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності.
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 367/5808/16-ц правовідносини стосувалися визнання права власності, визнання недійсними прилюдних торгів та свідоцтва про право власності, в якій зроблено висновок про те, правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, тобто є правочином, а тому прилюдні торги можуть визнаватися недійсними в судовому порядку з підстав недодержання в момент їх вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 756/13399/15-ц предметом позову є визнання купівлі-продажу земельної ділянки з прилюдних торгів недійсною, що також є відмінними від правовідносин справи, яка переглядається.
Як вбачається з вищевикладеного, наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до помилкового тлумачення заявником норм права та незгоди із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що цими судам неправильно застосовано норми матеріального права або допущено такі порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.