Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 2-3353/11
провадження № 61-18886св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Ступак О. В.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Черкаська міська рада,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Бондаренка С. І., Новікова О. М.,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Черкаської міської ради про визнання права власності на самочинно побудовані будівлі.
Позов обґрунтовано тим, що на підставі договору дарування від 08 лютого 1995 року ОСОБА_1 є власником 14/25 частки житлового будинку АДРЕСА_1, а на підставі рішення Черкаської міської ради від 24 липня 1998 року № 667 - співвласником земельної ділянки загальною площею 1 141,3 кв. м, яка знаходиться біля та під її будинком і надвірними спорудами за вказаною адресою. За її замовленням 02 лютого 2011 року Комунальне підприємство "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" провело поточну інвентаризацію, під час якої зафіксовано, що на земельній ділянці нею самочинно споруджено прибудови (літ. "А", літ. "А2", літ. "А4-1"), а також в будинку здійснено переобладнання - влаштовано житлову кімнату 1-8. Самочинне будівництво вона здійснила з метою покращення своїх житлових умов та благоустрою будинку. Експертним висновком будівельно-технічного дослідження від 29 квітня 2011 року № 38-БТ, складеним спеціалістом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трам" (далі - ТОВ "Трам"), дано оцінку стану будівельних конструкцій приміщень, прибудов та житлової кімнати 1-8 у будинку АДРЕСА_1 - "добре", встановлено їх відповідність чинним на території України державним нормам, правилам, стандартам, вимогам надійності і безпечної експлуатації будівель та споруд, а також можливість подальшої безпечної експлуатації.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на самочинно побудовані споруди, а саме прибудови (літ. "А", літ. "А2", літ. "А4-1") та самочинно влаштовану житлову кімнату 1-8 у будинку (літ. "А-1"), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Протокольною ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 червня 2011 року ОСОБА_2 залучена до участі у справі як третя особа.
Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 08 липня 2011 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно побудовані споруди, а саме: прибудови (літ. "А", літ. "А2", літ. "А4-1") та самочинно влаштовану житлову кімнату 1-8 у будинку (літ. "А-1"), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.
Суди неодноразово розглядали цю справу.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 08 липня 2018 року, ОСОБА_3 05 листопада 2018 року подала апеляційну скаргу. Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права через неповне з`ясування судом обставин, що мають істотне значення у справі та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, ОСОБА_3 просила рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2011 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Призначити у справі судову будівельно-технічну експертизу.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 23 листопада 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 08 липня 2011 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що у цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Черкаської міської ради як власника земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, а третьою особою залучено ОСОБА_4, яка є співвласником будинку (11/25 частки) за вказаною адресою. Здійснення прибудови, переобладнання житлової кімнати та визнання за позивачем права власності на самочинно побудовані споруди не порушують прав та інтересів ОСОБА_3 . Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 08 липня 2011 року не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3, тому в неї відсутні підстави для оскарження цього рішення. Питання, які заявник ставить в апеляційній скарзі, можуть бути предметом розгляду окремого позову.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції обґрунтована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 зверталася у встановленому законом порядку до компетентних державних органів щодо узаконення самочинно збудованих прибудов (літ. "А", літ. "А2", літ. "А4-1"), а також переобладнання в будинку влаштованої житлової кімнати 1-8; в апеляційній скарзі на рішення Соснівського районного суду м Черкаси від 08 липня 2011 року ОСОБА_3 заявила клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на експертному висновку будівельно-технічного дослідження від 29 квітня 2011 року № 38-БТ, складеному спеціалістом ТОВ "Трам", який не може вважатися висновком експертизи в розумінні ЦПК України, за звукозаписом судового засідання від 26 грудня 2018 року апеляційний суд ставив на обговорення вищевказане клопотання, проте не вирішив його і в порушення норм процесуального права не врахував, що висновок судової будівельно-технічної експертизи може мати виключне значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, як вказано судом касаційної інстанції, апеляційний суд не перевірив належним чином законності та обґрунтованості рішення місцевого суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, як того вимагає стаття 367 ЦПК України, не зазначив у судовому рішенні конкретних обставин, що спростовують доводи апеляційної скарги, не тільки не використав своїх повноважень для виправлення допущених судом першої інстанції недоліків розгляду справи, але й сам не забезпечив реалізацію принципу диспозитивності і змагальності сторін, тобто порушив норми процесуального права. Отже, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2011 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 2 201,03 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 зверталася у встановленому законом порядку до компетентних державних органів щодо узаконення самочинно збудованих прибудов (літ. "А", літ. "А2", літ. "А4-1"), а також переобладнанням в будинку - влаштування житлової кімнати 1-8. Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 15 січня 2019 року, проведеної згідно зі статтею 106 ЦПК України, на даний час неможливо дати висновок про відповідність конструктивних елементів та мереж вимогам Державних будівельних норм України. Відстань між житловим будинком з прибудовами на земельній ділянці АДРЕСА_2 та житловим будинком АДРЕСА_1 становить 5,65 м, що не відповідає вимогам 15.2.2 Державних будівельних норм України ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій".
Оспорюваним судовим рішенням, на думку апеляційного суду, порушуються законні права ОСОБА_3, і тому вона має право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У грудні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга також містить клопотання про зупинення дії оскаржуваної постанови апеляційного суду до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 28 січня 2019 року у справі № 341/1885/15-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 2-6135/10, від 03 липня 2019 року у справі № 2-4684/06, від 04 вересня 2019 року у справі № 727/5342/15-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 2-407/11, від 22 січня 2020 року у справі № 753/14305/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 2-450/10, від 21 жовтня 2020 року у справі № 466/5010/17, від 27 жовтня 2020 року у справі № 2-2624/11. Крім того, заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема встановлення обставин на підставі неналежних доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник, окрім вказаного, також зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови апеляційним судом порушено принцип res judicata (остаточності судового рішення, яке набрало законної сили); не досліджено зібраних у справі доказів та змагальних документів; необґрунтовано відхилено клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи та клопотання про зупинення провадження у справі; не надано жодної оцінки аргументам, викладеним позивачем у відзиві на апеляційну скаргу та на заяву у ньому про застосування спливу позовної давності.
У грудні 2020 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких ОСОБА_1 просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 23 листопада 2018 року, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження, а також зупинити дію постанови Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
У січні 2021 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскільки вона є необґрунтованою, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки вона є законною.
Станом на дату розгляду справи до Верховного Суду не надходило іншого відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
У квітні 2021 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Черкаського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у справі № 712/12338/18.
У травні 2021 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про врахування постанови Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 2340/5048/18 та постанови Черкаського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у справі № 712/12338/18.
Оскільки суд касаційної інстанції в силу положення статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, то Верховний Суд здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами та не бере до уваги документи, додані заявником до касаційної скарги на підтвердження її доводів, що не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, а клопотання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи копій документів задоволенню не підлягають.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пункті 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 2-3353/11 із Соснівського районного суду м. Черкаси, відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року.
У січні 2021 року матеріали справи № 2-3353/11 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за договором дарування від 08 лютого 1995 року, зареєстрованим у реєстрі за № 2.771, ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_6 прийняла в дар 14/25 частини будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходяться в АДРЕСА_1, та розташовані на земельній ділянці розміром 1 125,0 кв. м.
Рішенням Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 24 липня 1998 року № 667 "Про впорядкування землекористування домоволодіння по АДРЕСА_1" співвласникам домоволодіння ОСОБА_7 та ОСОБА_6 надано право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, загальною площею 1 141,3 кв. м, з них: 600,0 кв. м - у спільне постійне користування для обслуговування існуючого житлового будинку, господарських будівель і споруд; 541,3 кв. м - у тимчасове короткострокове користування на 1 (один) рік під город без права забудови, без відшкодування понесених затрат і збитків.
За актом від 18 листопада 2007 року ОСОБА_6, співвласниця ОСОБА_2 та суміжний землекористувач ОСОБА_3 встановили та погодили межі земельної ділянки на АДРЕСА_1, що передавалася ОСОБА_6 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Згідно зі свідоцтвом про шлюб від 25 листопада 2010 року серії НОМЕР_1 у зв`язку з реєстрацією шлюбу з ОСОБА_8, ОСОБА_6 змінила прізвище на " ОСОБА_1".
02 лютого 2011 року Комунальне підприємство "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" провело поточну інвентаризацію, під час якої зафіксовано, що на земельній ділянці на АДРЕСА_1, позивачем самочинно споруджено прибудови (літ. "А", літ. "А2", літ. "А4-1"), а також в будинку здійснено переобладнання - влаштовано житлову кімнату 1-8.
У позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на положення статті 376 ЦК України та зазначила відповідачем Черкаську міську раду, яка є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час розгляду справи місцевим судом до участі у справі була залучена також третя особа - ОСОБА_2, яка є співвласником будинку на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 як власник суміжної земельної ділянки до участі у справі не залучалась.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Стаття 1291 Конституції України встановлює, що суд ухвалює рішення іменем України, судові рішення є обов`язковими до виконання.
У справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, про що вказано у статті 9 Конституції України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Одним з основоположних аспектів верховенства права у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є принцип правової визначеності (певності), який вимагає, серед іншого, щоб остаточне вирішення судом спору не ставилося під сумнів (принцип правової визначеності як складова справедливого судового розгляду).
У національному законодавстві даний принцип закріплений у статті 1291 Конституції України і статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях, у тому числі у справах щодо України, констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі її Преамбули, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справах "Устименко проти України", "Марушин проти Росії", "Брумареску проти Румунії").
Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду (рішення у справах "Світлана Науменко проти України", "Трегубенко проти України", "Рябих проти Росії"), так і у випадках перегляду справ за нововиявленими обставинами (рішення у справах "Праведна проти Росії", "Желтяков проти України"), ЄСПЛ вважає за доцільне слідувати тому ж правилу та вказує, що цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів, таких як продовження строку на оскарження.
У справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ дійшов висновку про порушення статті 6 Конвенції з тих підстав, що строк на оскарження судового рішення був поновлений за спливом значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі.
У справі "Безрукови проти Росії" ЄСПЛ вказав, що, хоча продовження строку оскарження і проводиться на розсуд національних судів, останні, на думку Суду, повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні щодо тривалості, ні щодо підстав для визначеності нових тимчасових строків.
Відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справах "Проценко проти України", "Кравченко про Росії"). Зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення у справі "Сутяжник проти Росії").
Національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для оскарження рішення до вищого суду, проте така свобода розсуду не може бути необмежена.
ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Стаття 354 ЦПК України регулює питання строків на апеляційне оскарження, зокрема апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У свою чергу згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Окрім цього, відповідно до пункту 3 частини першої статті 260 ЦПК України ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) дійшов висновку, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
У поданій до Апеляційного суду Черкаської області 05 листопада 2018 року апеляційній скарзі на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 08 липня 2011 року (а. с. 50-75 т. 1) ОСОБА_3 (особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції) зазначила, що вона є власницею сусідньої земельної ділянки, що межує із земельною ділянкою позивача, та власницею розташованого на ній житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Як стверджує апелянт, 23 жовтня 2018 року нею було отримано ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 16 жовтня 2018 року про відкриття провадження у справі № 712/12338/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради, про припинення порушень правил добросусідства, разом з якою отримано і копію позовної заяви з додатками.
Далі ОСОБА_3 зазначає, що при розгляді цієї справи ОСОБА_1 не залучила її до участі у справі як третю особу, чим позбавлено права обґрунтовувати порушення її прав самочинним будівництвом ОСОБА_1 ; внаслідок винесення оскаржуваного рішення судом фактично узаконено самочинно побудовані споруди, будівництво яких здійснено з порушенням норм ДБН, а саме нормативної відстані між її житловим будинком та будинком ОСОБА_1, що надалі чинить перешкоди в документальному оформленні здійсненої ОСОБА_3 реконструкції, а отже, порушує її права.
У підсумку апелянт вважає, що незалучення її до участі у справі і, як наслідок, необізнаність про винесення рішення є поважною причиною для поновлення строку на подання апеляційної скарги, та просить апеляційний суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 08 липня 2011 року, скасувати його та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У свою чергу ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, зокрема надати підтвердження сплати судового збору.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 23 листопада 2018 року клопотання ОСОБА_3 задоволено, поновлено їй строк на апеляційне оскарження рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 08 липня 2011 року, відкрито апеляційне провадження у справі та зупинено дію рішення суду першої інстанції.
У мотивувальній частині ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 23 листопада 2018 року про відкриття апеляційного провадження суддя апеляційного суду у відповідь на заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, пропущеного з поважних причин, лише вказав, що, перевіривши причини пропуску строку на апеляційне оскарження, вважає за необхідне поновити цей строк, погодившись із скаржником про поважність причин його пропуску.
У мотивувальній частині оскаржуваної постанови від 19 листопада 2020 року апеляційним судом тільки зазначено, що оспорюваним судовим рішенням суду першої інстанції порушуються законні права ОСОБА_3, тому вона має право на апеляційне оскарження рішення суду.
Отже, апеляційний суд, поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не зазначивши поважної причини пропуску строку на апеляційне оскарження, не навівши належного обґрунтування поновлення такого строку, порушив вимоги статті 6 Конвенції.
Суд апеляційної інстанції, відкривши апеляційне провадження у справі 23 листопада 2018 року та переглянувши по суті рішення, ухвалене 08 липня 2011 року, належно не обґрунтував необхідність його перегляду, у контексті принципу правової визначеності, на дотримання якого неодноразово наголошував ЄСПЛ.
Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року вбачається, що позивач фактично оскаржує і ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 23 листопада 2018 року в частині поновлення ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).
У касаційній скарзі містяться доводи про невмотивованість ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 23 листопада 2018 року в частині поновлення ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження у справі, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає обґрунтованими аргументи касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права апеляційним судом при постановленні зазначеної ухвали в частині поновлення ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження у справі.
Доводи касаційної скарги щодо суті спору не підлягають оцінці судом касаційної інстанції, оскільки апеляційний суд дійшов висновків без належного обґрунтування про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, поновлення строку та відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, за результатами розгляду якої ухвалено оскаржуване в касаційному порядку судове рішення.
Разом з тим, оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та обґрунтованого рішення по суті розгляду спору, то Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.