Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 753/16143/18
провадження № 61-20824св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "ІНГ Банк Україна",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Таргоній Д. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство "ІНГ Банк Україна" (далі - ПАТ "ІНГ Банк Україна"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "ІНГ Банк Україна" (далі - АТ "ІНГ Банк Україна"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтований тим, що 03 грудня 2007 року між сторонами укладено договір іпотечного кредиту, згідно з яким позивач надав відповідачу на умовах платності, строковості кошти у розмірі 160 000,00 дол. США зі сплатою 5 % річних з кінцевим терміном повернення до 29 листопада 2022 року.
Позивач свої зобов`язання за договором виконав, надав відповідачу вказані кошти, а відповідач зобов`язалася їх повертати увстановлений договором строк та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами.
Відповідач свої зобов`язання за договором виконує неналежним чином, не повертає отримані кошти та не сплачує відсотки за користування ними, у зв`язку з чим станом на 27 липня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі65 891,74 дол. США, з яких: простроченазаборгованість за кредитом - 21 710,94 дол. США; поточназаборгованість за кредитом - 33 645,84 дол. США; нараховані відсотки - 230,25 дол. США; прострочені несплачені відсотки - 8 895,82 дол. США, пеня - 1 408, 89 дол. США - пеня, три проценти річних - 39 819,17 грн.
Банк просив стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 65 891,74 дол. США, що згідно з курсом Національного Банку України (далі - НБУ) станом на 17 серпня 2018 року становило 1 823 224,44 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року в позові відмовлено.
Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з невиконанням боржником зобов`язань за договором іпотечного кредиту виникла заборгованість, протепозивач пропустив позовну давність. Суд виходив з того, що початком перебігу строку позовної давності для вимоги про стягнення всієї заборгованості за кредитним договором є дата виникнення першої заборгованості зі сплати чергових платежів за кредитом.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ "ІНГ Банк Україна" задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року скасовано. Позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ІНГ Банк Україна" заборгованість за договором іпотечного кредиту від 03 грудня 2007 року у розмірі 60 886,20 дол. США, що згідно з курсом НБУ станом на 17 серпня 2018 року становило 1 622 703,20 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ІНГ Банк Україна" 60 151,02 грн судового збору та 49 755,26 грн витрат на правничу допомогу.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що банк пропустив позовну давність лише щодо вимог про стягнення чергових платежів за кредитом за період з січня до липня 2015 року включно, тобто за строк, що перевищує 3 роки до дати звернення до суду. Щодо решти платежів за договором позовна давність не сплила. Отже, із заявлених позивачем вимог не підлягають задоволенню вимоги про стягнення нарахувань за договором, які мали бути сплачені позичальником 29 січня 2015 року, 27 лютого 2015 року, 27 березня 2015 року, 29 квітня 2015 року, 29 травня 2015 року, 26 червня 2015 року та 27 липня 2015 року.
Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у стягненні трьох процентів річних, нарахованих на суму заборгованості, оскільки позивач не врахував, що така фінансова санкція за прострочення платежів за кредитом стягується лише у випадку, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Умовами укладеного між сторонами договору передбачена інша відповідальність за порушення грошового зобов`язання у вигляді пені. Отже, стягнення додатково до договірної санкції за один й той же період з однієї й тієї суми прострочення ще й санкції, встановленої статтею 625 ЦК України, не ґрунтується на вимогах закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, просила оскаржуване судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушеннями норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що банк пропустив позовну давність лише щодо вимог про стягнення чергових платежів за кредитом за період з січня до липня 2015 року включно.
Порушення прав позивача розпочалося 29 січня 2015 року, оскільки згідно з наданим розрахунком заборгованості умови договору відповідач перестала виконувати з цієї дати, відповідно позовна давність сплила 29 січня 2018 року, проте банк звернувся до суду лише 21 серпня 2018 року, тобто з пропуском позовної давності.
Постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам вмотивованості судового рішення з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу АТ "ІНГ Банк Україна" мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновок суду апеляційної інстанції є правильним, підтверджується наявними у справі доказами, яким суд надав належну правову оцінку. Доводи касаційної скарги не спростовують цих висновків.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що банк пропустив позовну давність, оскільки відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 369/6771/15-ц, позовна давність обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
У зв`язку з невиконанням умов договору позивач надіслав відповідачу лист-вимогу від 25 січня 2018 року за № 250 з проханням оплатити заборгованість та достроково повернути всю суму кредиту, проте позивач цю вимогу проігнорувала. Обов`язок з дострокового повернення всієї суми кредиту у розмірі 33 645,84 дол. США у відповідача виник в лютому 2018 року, тобто після отримання листа від 25 січня 2018 року. З позовом до суду позивач звернувся 21 серпня 2018 року.
У касаційній скарзі відповідач помилково вказує про те, що лист з вимогою про сплату заборгованості банк направив 22 травня 2015 року, тому посилання на вказану обставину є припущенням, оскільки вимога про повернення боргу направлена 25 січня 2018 року, а з позовом до суду банк звернувся 21 серпня 2018 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 03 грудня 2007 року між сторонами укладено договір іпотечного кредиту, згідно з яким позивач надав відповідачу на умовах платності, строковості кошти у розмірі 160 000,00 дол. США зі сплатою 5 % річних з кінцевим терміном повернення до 29 листопада 2022 року.
Внаслідок невиконання відповідачем умов договору іпотечного кредиту станом на 27 липня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 64 482,85 дол. США, з яких: простроченазаборгованість за кредитом - 21 710,00 дол. США; поточназаборгованості за кредитом - 33 645,84 дол. США; нараховані відсотки - 230,25 дол. США; прострочені і несплачені відсотки - 8 895,82 дол. США.
Загальна заборгованість відповідача за договором кредиту становить 64 482,85 дол. США.
Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з укладеним договором визначено обов`язок боржника щомісячно сплачувати черговий платіж до 29 числа кожного місяця, який включає в себе: погашення частини тіла кредиту та сплату відсотків.
Кінцевий термін погашення кредиту сторонами визначено до 29 листопада 2022 року, вимогу про дострокове повернення кредиту поза межами трирічного строку, що передувала зверненню з позовом до суду, банк не заявив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення задоволено. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року до закінчення касаційного перегляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 31травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не містить доводів щодо відмови в позові про стягнення три проценти річних, нарахованих на суму заборгованості, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, тому в цій частині рішення не переглядається.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності.
Скасувавши рішення суду першої інстанції та задовольнивши позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що банк пропустив позовну давність лише щодо вимог про стягнення чергових платежів за кредитом за період з січня до липня 2015 року включно, право вимоги щодо решти платежів за договором не пропущено. Крім того, вказав, що кінцевий термін погашення кредиту сторонами передбачений до 29 листопада 2022 року, а вимогу про дострокове повернення кредиту поза межами трирічного строку, що передувала зверненню з позовом до суду, банк не заявляв.
Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та п`ята статті 81 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно із матеріалами справи банк надав позичальнику кредит у розмірі 160 000,00 дол. США, що підтіверджується валютним меморіальним ордером від 03 грудня 2007 року (а. с. 47).
Згідно зі статтею 1 договору іпотечного кредиту дата погашення означає 29 листопада 2022 року або будь-яка інша дата, яка може стати такою за умови дії обставин, визначених у статті 5 договору.
У будь-якому разі позичальник повертає несплачену суму не пізніше дати погашення, визначеної статтею 1 договору, або на будь-яку іншу дату, яка може стати такою за умови дострокового припинення дії цього договору або забезпечення або в разі припинення трудових відносин між банком та позичальником з будь-яких підстав (стаття 5.1. договору іпотечного кредиту).
Відповідно до пункту 5.2. договору іпотечного кредиту надана сума за кредитом повертається в USD щомісячними платежами, що сплачуються у відповідну дату платежу згідно з графіком платежу .
Згідно з додатком № 1 графіку платежів № 1 за кредитним договором від 03 грудня 2007 року погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями ( а. с. 36-42).
Отже, сторони встановили строку дії договору сторони й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.
Дійшовши висновку, що кінцевий термін погашення кредиту сторонами передбачений до 29 листопада 2022 року, а вимога про дострокове повернення кредиту поза межами трирічного строку, що передувала зверненню з позовом до суду, банк не заявляв, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пропуск позовної давності щодо частини платежів, а саме 29 січня 2015 року, 27 лютого 2015 року, 27 березня 2015 року, 29 квітня 2015 року, 29 травня 2015 року, 26 червня 2015 року та 27 липня 2015 року. Суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 60 886,20 дол. США, що згідно з курсом НБУ станом на 17 липня 2018 року (заявлена позивачем дата) становило1 622 703,20 грн, не навівши розрахунків заборгованості.
Рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам частин першої - третьої статті 263 ЦПК України, суд не з`ясував обставини справи та не надав оцінки усім доказам у справі, не виклав висновки та мотиви щодо аргументів сторін.
Верховний Суд зазначає, що обов`язок суду надати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення, забезпечує виконання завдання цивільного судочинства.
У позовній заяві та апеляційній скарзі позивач посилався на те, що 25 січня 2018 року банк звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.
У матеріалах справи є така вимога, в ній визначено строк сплати заборгованості до 09 лютого 2018 року (а. с. 53). Отже, банк змінив умови і строк дії кредитного договору. Цій обставині суд апеляційної інстанції оцінки не надав, висновки не виклав.
Верховний Суд вважає, що оскільки суд апеляційної інстанцій не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги щодо направлення відповідачу вимоги про дострокове повернення кредиту від 25 січня 2018 року, то це унеможливило повне, всебічне й об`єктивне встановлення обставин справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, зроблено висновок, що у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України строк повернення неохопленої попередніми періодами заборгованості за кредитним договором вважається таким, що настав, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строкукредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не виклав висновки, за який період стягнув тіло кредиту (прострочена та поточнат заборгованість) та відсотки за користування кредитом до зміненої дати закінчення строку кредитування, а також чи підлягають стягненню передбачені договором проценти за кредитом після 09 лютого 2018 року.
Верховний Суд зазначає, що оскільки на момент спливу строку кредитування у позичальника існувала поточна заборгованість, банк мав право пред`явити позичальнику вимоги про стягнення цієї заборгованості, проте в межах позовної давності.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, він складається з таких граф: терміни сплати, сума платежу (яка складається з непогашеної суми заборгованості та непогашеної суми відсотків за кредитом), непогашеної суми заборгованості, непогашеної суми відсотків за кредитом, суми відсотків за кредитом нарахованих на несплачену заборгованість, початок періоду прострочення, кінець періоду прострочення, кількість днів прострочення, пеня, три проценти річних.
Суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином докази у справі, не перевірив обгрунтованість доводів позивача і заперечень відповідача, не з`ясував розмір заборгованості з урахуванням її складових, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, періоду за який вона нарахована.
Установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки суд не виконав своїх обов`язків, що стало причиною передчасного та необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача кредитної заборгованості у заявленому банком розмірі за наведених вище підстав.