Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 370/476/16-ц
провадження № 61-10242св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 листопада 2016 року у складі судді Косенко А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2020 року у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Білич І. М., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про стягнення коштів, посилаючись на те, що станом на 25 січня 2015 року на його платіжній картці, виданій ПАТ КБ "ПриватБанк", обліковувалося 600 000,62 доларів США. В період з 16 по 21 жовтня 2015 року з цієї платіжної картки без його відома було здійснено 15 переказів, які ним не ініціювалися та не погоджувалися, на загальну суму 75 000 доларів США. За цим фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Він не втрачав платіжну картку та не повідомляв будь-кому інформацію, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за карткою, тому банк безпідставно списав з його рахунку вказані грошові кошти. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути звідповідача на свою користь 75 000 доларів США - суму некоректних операцій, 213 570 грн - пені, 17 553,70 грн - 3 % річних, а також понесені судові витрати.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29 листопада 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 75 000 доларів США, 213 570 грн - пені та 17 553,70 грн - 3 % річних. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 довів наявність вини банку в незаконному переказі коштів з його банківської платіжної картки, а відповідач не надав доказів на спростування доводів позивача про те, що він не втрачав свою банківську картку, не передавав її іншим особам та нікому не повідомляв ПІН-код картки. Тому банк зобов`язаний сплатити позивачу грошові кошти.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, у січні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), подало апеляційну скаргу.
Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.
Останньою постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 листопада 2016 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів, які безспірно доводять, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. При цьому в даному випадку саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2018 року у справі № 592/2386/16-ц (провадження № 61-6974св18). На підтвердження своїх доводів відповідач надав суду копію службового розслідування ПАТ КБ "ПриватБанк", роздруківку смс-повідомлень, відомості щодо зміни акаунта, аудіозаписи розмов оператора з клієнтами. Однак ці докази не спростовують висновків суду першої інстанції, так як за аудіозаписом розмови від 16 жовтня 2015 року між невстановленими особами, а за доводами банку - між ОСОБА_1 та працівником банку, при ідентифікації клієнта було неправильно повідомлено дату народження позивача. Тому висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
09 липня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 листопада 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили належним чином доказів і не звернули уваги на те, що платіжні операції за карткою позивача були здійснені особою, яка знала конфіденційні дані ОСОБА_1 (логін, пароль входу до системи інтернетбанкінгу "Приват24"), 11 жовтня 2015 року через оператора "Life" перевипустила СІМ-картку фінансового телефона позивача, в результаті чого отримала доступ до акаунта ОСОБА_1 . При ідентифікації позивача він правильно відповів на питання про дату та місце народження, дівоче прізвище матері та інше, що підтверджується аудіозаписом розмови від 16 жовтня 2015 року, однак апеляційний суд не дослідив матеріалів службового розслідування ПАТ КБ "ПриватБанк" та помилково виходив з того, що при ідентифікації клієнта було неправильно повідомлено дату народження позивача. Крім того, апеляційний суд не врахував, що заміна СІМ-картки для абонентів передплаченого зв`язку потребує пред`явлення заявником документа, що посвідчує особу, а ідентифікація абонента здійснюється працівником центру обслуговування абонентів за унікальною інформацією, яку надає особа - заявник за абонентським номером. Оскільки СІМ-картку фінансового телефона позивача було перевипущено за заявою абонента, то можна дійти обґрунтованого припущення, що саме позивач звертався до офісу мобільного оператора "Life" з метою заміни СІМ-картки мобільного номера. При цьому позивач не повідомив банк про перевипуск (невстановленими особами) СІМ-картки телефона, номер якого вказаний в договорі як контактний (фінансовий). На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), АТ КБ "ПриватБанк" зазначило, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 524/3979/16-ц (провадження № 61-20290св18) та від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15-ц (провадження № 61-23040св18), про те, що на фізичну особу покладено обов`язок нерозголошення інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення.
30 вересня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дубовський П. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. ПАТ КБ "ПриватБанк" не довело, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. При новому розгляді справи апеляційний суд виконав вказівки Верховного Суду, належним чином дослідив матеріали службового розслідування ПАТ КБ "ПриватБанк", роздруківку смс-повідомлень, відомості щодо зміни акаунта, аудіозаписи розмов оператора з клієнтами та встановив, що 16 жовтня 2015 року при ідентифікації клієнта банку було неправильно повідомлено дату народження позивача - 18 грудня 1976 року замість 18 листопада 1976 року, що свідчить про доведеність вини банку в незаконному переказі коштів з банківської платіжної картки позивача. В постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 524/3979/16-ц (провадження № 61-20290св18) зазначено, що відповідачем не доведено того факту, що 20 липня 2013 року саме третіми особами були зняті кредитні кошти з його карткового рахунку, враховуючи, що зняття коштів відбулося з використанням оригіналу картки та шляхом коректного введення ПІН-кода. Згідно з витягом з кримінального провадження крадіжка належного відповідачу майна мала місце в ніч з 19 на 20 липня 2013 року. Враховуючи, що відповідач повідомив правоохоронні органи та відділення банку про викрадення у нього саме кредитної картки та зняття грошових коштів з його карткового рахунку лише 16 вересня 2013 року, банк не несе відповідальність за збитки від операцій, здійснених до цього повідомлення. За змістом постанови Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15-ц (провадження № 61-23040св18) суди не взяли до уваги, що саме на позивача покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення. Таким чином, враховуючи, що операція з переказу коштів у сумі 9 600 грн була здійснена 09 січня 2015 року в мережі Інтернет з використання реквізитів платіжної картки, в тому числі CVV-коду, які відомі тільки власнику картки, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" не повинно нести відповідальність за цю операцію. Тобто в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 524/3979/16-ц (провадження № 61-20290св18), від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15-ц (провадження № 61-23040св18), на які послалося АТ КБ "ПриватБанк" в касаційній скарзі, викладено інші фактичні обставини, які відрізняються від обставин цієї справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Макарівського районного суду Київської області.
25 серпня 2020 року справа № 370/476/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з частинами першою, третьою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частинами першою-другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (стаття 1073 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами встановлено, що 02 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", було укладено угоду про надання банківських послуг, оформлену анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
На виконання умов вищевказаної угоди банк видав ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_1, яку в подальшому було заблоковано та замінено на платіжну картку № НОМЕР_2 .
В анкеті-заяві зазначено, що фінансовим номером телефона ОСОБА_1 є НОМЕР_3 .
Випискою по картці/рахунку № НОМЕР_1 підтверджується, що станом на 25 січня 2015 року на рахунку ОСОБА_1 обліковувалося 600 000,62 доларів США, а за період з 16 по 21 жовтня 2015 року з цього рахунку було здійснено 15 переказів по 5 000 доларів США кожен на загальну суму 75 000 доларів США на користь фізичних осіб з призначенням платежу "Перевод подрядчику… на выполнение строительных работ".
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що в період з 16 по 21 жовтня 2015 року платіжна картка знаходилася безпосередньо в його володінні, він не передавав її третім особам, не розголошував інформацію про рахунок і не отримував жодних повідомлень від банку або запитів про підтвердження (санкціонування) операцій з переказу коштів. Про операції з коштами на своєму рахунку та зменшення суми залишку на ньому він довідався 21 жовтня 2015 року з телефонної розмови з працівником банку, повідомив про те, що не вчиняв зазначені операції та розпорядився негайно заблокувати його рахунок. Лише після цього списання коштів з його рахунку припинилося.
Матеріалами службового розслідування ПАТ КБ "ПриватБанк" підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 зареєстрований в програмному комплексі "Приват24" з логіном НОМЕР_3 . Останнє адміністрування акаунта проводилося 11 жовтня 2015 року - змінено логін входу в програмний комплекс з НОМЕР_3 на НОМЕР_4 . Оспорювані транзакції здійснені в період з 16 по 21 жовтня 2015 року через програмний комплекс "Приват24" з використанням акаунта НОМЕР_4 клієнта ОСОБА_1 . Таким чином, крадіжку коштів з платіжної картки № НОМЕР_1 здійснено шахраями, які мали інформацію про конфіденційні, банківські відомості ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 через мобільного оператора "МТС" перевипустили СІМ-картку фінансового телефона НОМЕР_3, 11 жовтня 2015 року здійснили зміну фінансового телефона на НОМЕР_4, внаслідок чого отримали доступ до акаунта ОСОБА_1 .
За фактом незаконного заволодіння коштами, належними ОСОБА_1, Солом`янським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 КК України.
Апеляційним судом також встановлено, що за наданим позивачем аудіозаписом розмови від 16 жовтня 2015 року між невстановленими особами, а за доводами банку - між ОСОБА_1 та працівником банку, при ідентифікації клієнта банку було неправильно повідомлено дату народження позивача.
Статтею 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що держатель електронного платіжного засобу - фізична особа, яка на законних підставах використовує електронний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного електронного платіжного засобу. Електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ. Переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов`язковою функцією, що має виконувати платіжна система. Платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів. Неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів. Отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі. Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Згідно з пунктом 14.12 статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, користувач платіжної системи зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.
Пунктом 37.2 статті 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що на час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев`яноста календарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Згідно з пунктом 2 Розділу VI "Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками" Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням,затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 705), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу. Емітент під час видачі електронного платіжного засобу за наявності можливості змінити ПІН користувачем зобов`язаний проінформувати користувача про це право та запропонувати змінити ПІН. Користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення № 705 банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: 1) повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; 2) забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем; 3) реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку. 4) Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення № 705 користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.
Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення № 705).
Згідно з пунктами 7, 8 розділу VI Положення № 705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.