Постанова суду № 761/13839/19 від 09.06.2021 про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 червня 2021 року

м. Київ

справа № 761/13839/19

провадження № 61-21219св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" Ірклієнко Юрій Петрович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" Ірклієнка Юрія Петровича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 25 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Осаулова А. А., та постанову Київського апеляційного суду від 6 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" Ірклієнка Ю. П. (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що рішеннями Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 грудня 2014 року у справі

№ 727/10345/14-ц, від 19 грудня 2014 року у справі № 727/10702/14-ц, від 22 грудня 2014 року у справі № 727/10544/14-ц та від 25 березня 2015 року у справі № 727/11038/14-ц задоволено її позов до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") про повернення коштів з депозитних рахунків.

Постановою Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - АТ "Банк "Фінанси та Кредит") прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит", а рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2015 року № 230 вирішено розпочати процедуру ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит".

18 січня 2016 року позивач за допомогою засобів поштового звʼязку звернулась до уповноваженої особи Фонду із заявами (кредиторськими вимогами) про задоволення вимог кредитора на загальну суму 3 644 104,84 грн на підставі рішень Шевченківського районного суду міста Чернівців від 19 грудня 2014 року у справі № 727/10345/14-ц, від 19 грудня 2014 року у справі № 727/10702/14-ц, від 22 грудня 2014 року у справі № 727/10544/14-ц та від 25 березня 2015 року у справі № 727/11038/14-ц, які набрали законної сили.

Згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 7 квітня 2016 року № 488 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів АТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Листом уповноваженої особи Фонду від 26 січня 2018 року № 3-131100/692 позивача повідомлено про включення її кредиторської вимоги на суму 3 644 104, 84 грн до восьмої черги вимог кредиторів.

Посилаючись на те, що після віднесення банку до категорії неплатоспроможних на підставі відповідної постанови Національного банку України згідно зі статтею 26 Закону України від 23 лютого 2012 року

№ 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI) їй виплачена гарантована сума відшкодування в межах 200 000,00 грн, а решту суми віднесено до кредиторських вимог, які не виплачені, позивач просила визнати неправомірним включення уповноваженою особою Фонду належних та заявлених позивачем кредиторських вимог на суму 3 644 104, 84 грн до кредиторських вимог восьмої черги; зобов`язати уповноважену особу Фонду акцептувати (визнати) її кредиторські вимоги, внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Банк "Фінанси та Кредит" шляхом включення її акцептованих вимог у розмірі 3 444 104,84 грн як таких, що підлягають задоволенню у четверту чергу, та подати зміни, внесені до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Банк "Фінанси та Кредит", на затвердження виконавчою дирекцією Фонду.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії уповноваженої особи Фонду про включення вимог ОСОБА_1 до АТ "Банк "Фінанси та Кредит" в сумі 3 644 104,84 грн до кредиторських вимог восьмої черги. Зобов`язано уповноважену особу Фонду включити (акцептувати) кредиторські вимоги ОСОБА_1 із внесенням змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Банк "Фінанси та Кредит" шляхом включення акцептованих вимог ОСОБА_1 у сумі 3 450 485,59 грн до четвертої черги кредиторів та подати відповідні зміни на затвердження до виконавчої дирекції Фонду. Стягнено з Уповноваженої особи Фонду на користь держави судовий збір у сумі 768,40 грн, а на користь ОСОБА_1 - витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що кредиторські вимоги ОСОБА_1 до АТ "Банк "Фінанси та Кредит" становлять 3 644 104,84 грн. Суд першої інстанції, врахувавши рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 серпня 2018 року, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 20 листопада 2018 року та постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року, дійшов висновку, що сума вимог позивача, яка підлягає включенню до четвертої черги кредиторів, становить 3 450 485,59 грн (3 644 104,84 грн-193 619,25 грн).

Постановою Київського апеляційного суду від 6 листопада 2019 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії уповноваженої особи Фонду про включення вимог ОСОБА_1 до АТ "Банк "Фінанси та Кредит" в сумі 2 850 485,59 грн до кредиторських вимог восьмої черги. Зобов`язано уповноважену особу Фонду включити (акцептувати) кредиторські вимоги ОСОБА_1 із внесенням змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Банк "Фінанси та Кредит" шляхом включення акцептованих вимог ОСОБА_1 у сумі 2 850 485,59 грн до четвертої черги кредиторів та подати відповідні зміни на затвердження до виконавчої дирекції Фонду. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Стягнено з Фонду на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн. Стягнено з Фонду на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 231,60 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про акцептування вимог позивача до четвертої черги як вимог вкладників - фізичних осіб, які не є пов`язаними з банком особами, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, оскільки такі вимоги виникли на підставі невиконаних обов`язків банку про стягнення грошових коштів з АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за судовими рішеннями, ухваленими на захист порушених прав вкладника. Водночас апеляційний суд не погодився з розміром акцептованих вимог ОСОБА_1, які мають бути включені до четвертої черги, взявши до уваги власний розрахунок.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У листопаді 2019 року Фонд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 6 листопада 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вирішуючи справу, апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.

Заявник у касаційній скарзі вказує на пріоритетність Закону № 4452-VI у регулюванні спірних правовідносин та не погоджується із висновками апеляційного суду щодо стягнення з Фонду на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі, визначеному апеляційним судом. Вказує, що ця справа носить масовий характер, послуги адвоката за цією категорією справ є стандартними послугами і не потребують великих професійних затрат. Ухвалене апеляційним судом рішення про стягнення з Фонду судового збору суперечить статті 20 Закону № 4452-VI, адже положеннями вказаної статті чітко передбачено, на що спрямовуються кошти Фонду. До того ж, позовна заява не містить жодних вимог до Фонду.

Судами першої та апеляційної інстанції не враховані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року № 910/8132/17, від 12 червня 2018 року № 910/14465/17, від 461/3581/16-ц, що зводяться до того, що відповідачем у справі, яка переглядається, має бути банк, інтереси якої представляє уповноважена особа Фонду, а не сама уповноважена особа, як помилково вказано у позовній заяві та, як наслідок, суд повинен був відмовити у позові до неналежного відповідача.

Посилаючись на зазначене, заявник просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати з ухваленням нового рішення, яким у позові відмовити.

У грудні 2019 року уповноважена особа Фонду подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 6 листопада 2019 року, а провадження у справі закрити.

Заявник у касаційній скарзі звертає увагу касаційного суду на те, що позивач оскаржує дію уповноваженої особи Фонду, працівника Фонду, яка полягає у прийнятті рішення - акцептуванні кредиторської вимоги восьмої черги кредиторів банку та, як наслідок, просить змінити її черговість.

Судами при розгляді справи не застосовано положення частини другої статті 19 Конституції України, абзацу другого пункту 12 частини першої розділу VII Порядку складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 серпня 2017 року № 3711 (далі - Порядок № 3711). Крім того, судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме пункт 4 частини першої статті 2,

підпункту 4 пункту 8 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI, що вказує на незаконність визнання неправомірними дій уповноваженої особи Фонду про включення вимог позивача в сумі 2 850 485,59 грн до восьмої черги кредиторських вимог.

Разом з цим, заявник звертає увагу касаційного суду на те. що уповноваженою особою Фонду було розглянуто кредиторські вимоги, та враховуючи, що грошові кошти, які були стягнені з банку на підставі судових рішень в 2016 році на рахунках позивача в банку не обліковувались, подані кредиторські вимоги відповідно до пункту 8 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI було акцептовано до восьмої черги реєстру (переліку) акцептованих вимог кредиторів на загальну суму 3 644 104,84 грн.

На думку заявника, права позивача не порушені, оскільки, серед іншого, позивач не зверталась до уповноваженої особи Фонду із заявою про внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, відтак, відмови в акцептуванні такої заяви, вираженої саме в діях уповноваженої особи Фонду, які оскаржує позивач, не було.

Крім того, заявник мотивує передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду порушення судами правил предметної юрисдикції.

Доповнюючи мотиви своєї скарги, заявник вказав, що судами розглянутий позов, поданий адвокатом позивача Маринушкіним А. Г., який не мав повноважень для участі у цій справі, оскільки відповідно до ордера про надання правової допомоги серії КВ № 309180 від 1 квітня 2019 року адвокат має право надавати позивачеві правову допомогу лише в Окружному адміністративному суді та Шостому апеляційному адміністративному суді.

Посилаючись на зазначене, заявник просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а провадження у справі закрити.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Фонду, та від 4 лютого 2020 року - за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду, і ухвалою цього суду від 7 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 грудня 2014 року у справі №727/10345/14-ц, яке набрало законної сили, стягнено з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 суму депозитного вкладу за договором від 21 травня 2014 року № 300131/51989/6-14 в розмірі 120 000,00 грн та проценти за користування вкладом в розмірі 6 432,32 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19 грудня 2014 року у справі №727/10702/14-ц, яке набрало законної сили, стягнено з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 суму безпідставно набутого майна в розмірі 60 000,00 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 22 грудня 2014 року у справі №727/10544/14-ц, яке набрало законної сили, стягнено з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором від 2 червня 2014 року

№ 300131/58003/3-14 в розмірі 12 351,96 доларів США, що відповідно до офіційного курсу валют становило 187 571,92 грн, а також проценти за користування вкладом в розмірі 784,86 доларів США, що відповідно до офіційного курсу валют становило 11 918,57 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 25 березня 2015 року у справі № 727/11038/14-ц, яке набрало законної сили, стягнено з ПАТ "Банк" "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 суму депозитного вкладу за договором від 21 січня 2013 року № 2630.7.051207.004 в розмірі 100 000 доларів США та проценти за користування вкладом в розмірі 15 843,82 доларів США.

17 вересня 2015 року на підставі постанови Національного банку України № 612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 вересня 2015 року прийнято рішення № 171 про запровадження тимчасової адміністрації строком на 3 місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року (включно).

17 грудня 2015 року правлінням Національного банку України прийнято постанову № 898 "Про відкликання банківської ліцензії Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", а 18 грудня 2015 року на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 230 відносно банку розпочато процедуру ліквідації з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 5175 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на два роки - до 17 грудня 2019 року включно.

Позивач звернулася до уповноваженої особи Фонду із кредиторськими вимогами від 18 січня 2016 року та 20 січня 2016 року, у яких просила визнати її кредитором АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за заборгованістю, яка виникла на підставі судових рішень.

Відповідно до довідки уповноваженої особи Фонду від 26 січня 2018 року

№ 3-131100/692 на 24 січня 2018 року у Переліку (реєстрі) вимог кредиторів АТ "Банк "Фінанси та Кредит" міститься інформація про включення кредиторської вимоги ОСОБА_1 на суму 3 644 104,84 грн до восьмої черги вимог кредиторів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 серпня 2018 року у справі № 826/16044/16 зобов`язано уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, зокрема щодо ОСОБА_1 в сумі 193 619,25 грн. Вказане рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 серпня 2018 року залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року та постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року (провадження № 11-139апп19).

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг, суд дійшов таких висновків.

Судами встановлено та не заперечується сторонами, що на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій у ПАТ "Фінанси та Кредит" розпочата процедура ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, у випадках, встановлених цим Законом (частина перша статті 3 і пункт 8 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (частина перша статті 36 Закону № 4452-VI).

Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку (пункт 1 частини другої статті 37 Закону № 4452-VI).

З моменту введення у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку, який зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи та є самостійним суб`єктом господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тому у цивільному спорі щодо неналежного виконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу після початку процедури виведення Фондом банку з ринку належним відповідачем є банк, а не Фонд.

Уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункт 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI).

Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду (частина третя статті 37 Закону № 4452-VI).

Уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку (частина восьма

статті 35 Закону № 4452-VI).

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи) або через представника (частина третя статті 58 ЦПК України).

Оскільки уповноважена особа Фонду є працівником Фонду та діє від імені банку в межах повноважень Фонду, така особа у цивільному процесі за позовом до банку може виступати представником банку та не має самостійної процесуальної дієздатності.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц (провадження

№ 14-263цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 383/2/17 (провадження № 14-450цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 591/1272/18 (пункт 38).

У цивільному процесі уповноважена особа Фонду є неналежним відповідачем у справах як за позовом до Фонду, працівником якого є ця особа, так і за позовом до банку, від імені якого в межах повноважень Фонду вона діє.

Належним відповідачем у цій справі є банк, від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Фінанси та Кредит".

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава

(стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у випадку розгляду справи за правилами спрощеного позовного

провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відтак, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи підтверджують, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Ірклієнко Ю. П. є неналежним відповідачем. Проте суди зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення вимог, пред`явлених до уповноваженої особи Фонду, хоча за обставинами цієї справи у задоволенні позовних вимог належало відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача.

Та обставина, що АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на даний час не припинено як юридичну особу, не позбавляє позивача можливості захистити свої права шляхом звернення до суду з позовом, правильно визначивши суб`єктний склад учасників спірних правовідносин.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди задовольнили вимоги ОСОБА_1 виключно до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Фінанси та Кредит" Ірклієнка Ю. П., а у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовили.

ОСОБА_1, реалізовуючи свої процесуальні права на власний розсуд, судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, у касаційному порядку не оскаржувала.

Враховуючи, що касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень в частині відмовлених позовних вимог, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду з урахуванням статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, у цій частині касаційним судом не переглядається.

Крім того, апеляційний суд помилково вважав, що уповноважена особа у правовідносинах, що склались між сторонами у цій справі, є представником Фонду, оскільки спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим, а уповноважена особа Фонду у таких правовідносинах виконує не владні управлінські функції (як представник Фонду), а здійснює представництво інтересів банку-відповідача як сторони відповідного договору. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі 761/29213/18 (провадження у справі № 14-541цс19).

Враховуючи висновок суду касаційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи (витрати на професійну правничу допомогу) покладаються на позивача (пункт 2

частини другої статті 141 ЦПК України).

Таким чином, касаційна скарга Фонду підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення в частині розподілу судових витрат та витрат на правничу допомогу - скасуванню.

Разом з цим, касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Фінанси та Кредит" Ірклієнка Ю. П. про необхідність розгляду справи у порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.

Основною ознакою публічно-правових спорів є участь у них як сторони суб`єкта владних повноважень. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Фонд (його уповноважена особа) у таких правовідносинах виконує не владні управлінські функції, а здійснює представництво інтересів банку-відповідача як сторони відповідного договору.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16).

................

Перейти до повного тексту