Постанова
Іменем України
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 766/7991/17
провадження № 61-7085св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3,
відповідач - державний реєстратор Херсонської філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Рилєєв Олександр Олександрович, Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 25 листопада 2019 року в складі судді Матвєєвої Н. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 25 березня 2020 року в складі колегії суддів: Кузнєцової О. А., Бездрабко В. О., Радченко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3, звернулися до суду з позовом до державного реєстратора Херсонської філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Рилєєва О. О., Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що Закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), а у подальшому на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 08 травня 2007 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 29 500 дол. США з кінцевим терміном погашення до 25 травня 2017 року включно. З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між ОСОБА_1 та банком 08 травня 2007 року укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира
АДРЕСА_1 .
У подальшому позивачам стало відомо про перехід права власності на предмет іпотеки до банка на підставі рішення державного реєстратора Рилєєва О. О. від 05 грудня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Позивачі вважають зазначене рішення державного реєстратора від 05 грудня 2016 року незаконним та безпідставним, оскільки воно суперечить
нормам чинного законодавства України та умовам укладеного договору іпотеки. Вказували, що іпотекодержатель не проводив оцінку предмета іпотеки на момент набуття права власності, що суперечить частині третій
статті 37 Закону України "Про іпотеку". Предмет іпотеки є постійним місцем проживання позивачів та інших членів сім`ї, інше нерухоме майно у них відсутнє, тому дії державного реєстратора щодо реєстрації за банком права власності на предмет іпотеки суперечать Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". В іпотечній квартирі зареєстрований та проживає малолітній син позивачів - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Будь-яких відомостей і даних, які б свідчили про дотримання державним реєстратором порядку, встановленого нормами Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", Закону України "Про охорону дитинства", не встановлено. У рішенні державного реєстратора міститься посилання на іпотечний договір від 08 травня 2008 року, хоча договір іпотеки був укладений 08 травня 2007 року.
На підставі наведеного ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3, просили: визнати протиправним та скасувати рішення від 05 грудня 2016 року № 32725567 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру
АДРЕСА_1 ; скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05 грудня 2016 року № 17819687 про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк" на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх прийняття
Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області
від 25 листопада 2019 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Херсонської філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Рилєєва О. О.
від 05 грудня 2016 року № 32725567 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру
АДРЕСА_1, за ПАТ КБ "ПриватБанк".
Скасовано запис від 05 грудня 2016 року № 17819687 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ "Приватбанк" на нерухоме майно, а саме квартиру
АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1105909965107.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" та Рилєєва О. О. в рівних частинах на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 280 грн, по 640 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком була проведена всупереч вимог договору про іпотеку та чинного законодавства. Так, у матеріалах справи відсутні докази надсилання ОСОБА_1 та отримання останньою вимоги про повернення кредиту у повному обсязі та повідомлення банка про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вказаної
вимоги. Спірне рішення державного реєстратора суперечить нормам
Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Під час здійснення реєстрації права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк" державний реєстратор не врахував права малолітньої дитини - ОСОБА_1, яка була зареєстрована у спірній квартирі та мала право користуватися нею.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 25 березня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності у зв`язку з наявністю у неї боргу та його розміру, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності (станом на 05 грудня 2016 року) не проводилась.
Квартира, яка є предметом іпотеки, не перевищує загальну площу 140 кв. м, є єдиним місцем проживання ОСОБА_1 та членів її сім`ї, і будь-якого іншого нерухомого житлового майна у власності іпотекодавця немає, тому не можна примусово звертати стягнення на це майно (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно), оскільки такі дії суперечать вимогам
Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Тобто, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за банком.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що державний реєстратор не врахував права малолітньої ОСОБА_1, яка була зареєстрована у спірній квартирі і мала право користуватися цим майном, оскільки договір іпотеки був укладений до народження цієї дитини,
а іпотекодавець зобов`язалася не проводити реєстрації будь-яких осіб
у спірній квартирі без згоди іпотекодержателя. Проте вказані висновки в цій частині не вплинули на правильний результат розгляду справи щодо вирішення заявлених у справі вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме - застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц (провадження
№ 61-155св17), від 28 лютого 2018 року у справі № 727/10081/15-ц (провадження № 61-2394св18).
Касаційна скарга мотивована тим, що банк рекомендованим листом направив повідомлення-вимогу про порушення зобов`язань за кредитним договором та повідомив про наслідки, у разі невиконання такої вимоги. Банк діяв у межах законодавства, у державного реєстратора не було підстав для відмови у реєстрації права власності, підстави для скасування такої реєстрації відсутні. Іпотекодержатель надав реєстратору усі необхідні документи для здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно за ПАТ КБ "ПриватБанк".
Право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень договору іпотеки є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем
у судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов`язання.
Жодним нормативно-правовим актом не заборонено звертатись банку із заявою про проведення державної реєстрації звернення стягнення на предмет іпотеки. Реєстрація права власності на предмет іпотеки за
ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснена за згодою позичальника (іпотекодавця), яка висловлена у пункті 27 договору іпотеки, тому Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Суди помилково застосували норми вказаного Закону.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду АТ КБ "ПриватБанк" 17 квітня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ЗАТ КБ "ПриватБанк", назву якого змінено на
ПАТ КБ "ПриватБанк", а у подальшому на АТ КБ "ПриватБанк", та
ОСОБА_1 08 травня 2007 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 29 500 дол. США з кінцевим терміном погашення до 25 травня 2017 року включно.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між ОСОБА_1 та банком 08 травня 2007 року укладено договір іпотеки, предметом якого
є квартира АДРЕСА_1,загальною площею 50,6 кв. м, житловою площею
28,4 кв. м. Сторони зазначили, що вартість предмета іпотеки складає
37 000 дол. США, що еквівалентно 186 850 грн.
Відповідно до пункту 22 договору іпотеки у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку", на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріусу, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі.
Реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України (пункт 23 договору іпотеки).
За змістом підпункту 16.7.1 пункту 16.7 договору іпотеки іпотекодержатель має право, доки він залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому пункту 22 цього договору, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором, вони не будуть виконані.
Згідно з пунктом 27 цього договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку"; продажу предмета будь-якій особі та будь-яким способом, у томі числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя,
і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, зокрема отримати витяг
з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, банк звернувся до державного реєстратора Херсонської філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Рилєєва О. О. із заявою про здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки.
Державний реєстратор Херсонської філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Рилєєв О. О. 05 грудня 2016 року прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстрував право власності на квартиру за ПАТ КБ "ПриватБанк".
Для проведення державної реєстрації права власності банк надав державному реєстратору вимогу про усунення порушення від 10 жовтня
2016 року, яка була направлена на адресу ОСОБА_1 . У вимозі зазначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання порушеного зобов`язання в тридцятиденний строк з дня отримання вказаної вимоги, банк здійснить звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого прирівнюється відповідне застереження, викладене у пункті 27 договору іпотеки. Проте, іпотекодержатель не подав реєстратору (до реєстраційної справи не долучено) доказів отримання зазначеної вимоги ОСОБА_1 .
Суди також встановили, що направлене банком повідомлення на адресу позивача не відповідає вимогам частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку".
У реєстраційній справі міститься довідка про заборгованість за кредитним договором станом на 30 листопада 2016 року, інформаційна довідка
з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, яка сформована державним реєстратором Рилєєвим О. О. та в якій зазначені відомості про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 та договір іпотеки від 08 травня 2007 року.
Суди також встановили, що позивач зареєстрована у спірній квартирі разом зі своєю сім`єю та використовує її як місце свого постійного проживання, іншого житла не має та згоди на відчуження квартири не надавала.
Зі свідоцтва про народження вбачається, що ОСОБА_3 народився
ІНФОРМАЦІЯ_2, його батьками є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Відповідно до довідки про склад сім`ї від 05 травня 2017 року малолітній ОСОБА_3 зареєстрований у спірній квартирі
АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком була проведена всупереч вимог договору про іпотеку та чинного законодавства.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається
у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 3 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Частина перша статті 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
За змістом частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України "Про іпотеку").
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У частинах другій та восьмій статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України
у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству
і поданим/отриманим документам.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення
30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
На державного реєстратора під час вчинення спірної реєстраційної дії законом було покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 вищевказаного Порядку, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов`язок покладено на державного реєстратора частиною третьою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені,
на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності
на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про
задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені
у статтях 10, 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статті 37 Закону України "Про іпотеку" порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 червня
2021 року у справі № 569/15704/18 (провадження № 61-871св21).
Висновки щодо обов`язкового дотримання кредитором вимог зазначеного Порядку викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах
від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження
№ 14-661цс18) та від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).
Частиною третьою статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Разом з тим, судом витребувано у Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" реєстраційну справу, з якої встановлено, що іпотекодержателем не подано обов`язкових документів, на підставі яких повинна була проводитися державна реєстрація права власності на предмет іпотеки, а реєстратор відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не перевірив належним чином подані документи. Крім того, для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки відповідна оцінка вартості предмету іпотеки не надавалась.
Підпунктом 1 пункту 1 Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"
(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває
в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та
250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця,
а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на реалізацію права іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження
№ 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що на спірну квартиру, яка використовується позивачами як місце постійного проживання, не може бути примусово звернуто стягнення під час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом визнання за АТ КБ "ПриватБанк" права власності на предмет іпотеки.
Крім того, суди правильно виходили з відсутності належних та достатніх доказів на підтвердження повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушення зобов`язань та про наслідки такого неусунення - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки.
Так, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він
є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
Метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавців та інших
осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути
стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавеці фактично отримали таку вимогу або мали її отримати, але не отримали внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження
№ 14-711цс19).
Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 червня
2021 року у справі № 127/23288/18 (провадження № 61-11220св19).
При цьому суди встановили, що іпотекодержатель не подав державному реєстратору (до реєстраційної справи не долучено) доказів отримання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання ОСОБА_1 .
У матеріалах справи також відсутні рекомендовані повідомленні про вручення та інші докази, які підтверджують, що вимога банка про усунення порушень була отримана іпотекодавцем.
На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком була проведена всупереч вимог договору про іпотеку та чинного законодавства.
Доводи касаційної скарги, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, спростовуються правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 листопада 2019 року у справі
№ 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року
у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), відповідно до якого звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, визначивши, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, і підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Наведені в касаційній скарзі доводи щодо безумовного права іподекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки виходячи зі змісту договору іпотеки незалежно від претензій іпотекодавця, оскільки рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене лише у випадку доведеності факту повного виконання своїх зобов`язань боржником за кредитним договором, спростовуються вищезазначеними вимогами закону. Так, іподекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження
в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, проте лише при дотриманні передбаченої нормами матеріального права процедури.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на те, що у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц (провадження № 61-155св17), від 28 лютого 2018 року у справі
№ 727/10081/15-ц (провадження № 61-2394св18) викладена правова позиція, відповідно до якої Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не застосовується до правовідносин, в яких відбулася реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, враховуючи наступне.
Так, у разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою
статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують останній висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (провадження
№ 14-402цс18), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20).
Питання застосування норм Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" було предметом вирішення Великої Палати Верховного Суду під час перегляду справи № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), за результатом розгляду якої було прийнято постанову від 19 травня 2020 року.
Отже, при вирішенні цієї справи касаційний суд враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня
2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), відповідно до якого правовідносини щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, підпадають під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що банк рекомендованим листом повідомив іпотекодавця про порушення зобов`язань за кредитним договором та повідомив про наслідки, у разі невиконання вимоги про усунення порушень, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження вказаних доводів.
Доводи касаційної скарги, що банк діяв у межах законодавства, у державного реєстратора не було підстав для відмови у реєстрації права власності, підстави для скасування такої реєстрації відсутні, а іпотекодержатель надав реєстратору усі необхідні документи для здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно за АТ КБ "ПриватБанк", не заслуговують на увагу та спростовуються встановленими судами обставинами та долученими до матеріалів справи доказами.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку
з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд першої інстанції ухвалив рішення та апеляційний суд прийняв постанову з додержанням норм матеріального
і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення,
а судових рішень без змін.