Постанова
Іменем України
29 червня 2021 року
м. Київ
справа № 759/107/19
провадження № 61-1493св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач -Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Першої київської державної нотаріальної контори Кароєва-Яремчук Тетяна Михайлівна,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року у складі судді Бабич Н. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2019 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - УВДФСС України у Луганській області) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посилаючись на те, що 14 травня 2018 року ОСОБА_1, яка є донькою ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 15-221, за яким спадщина складається з суми недоотриманих страхових виплат в розмірі 51 045,30 грн, яка належить до виплати спадкодавцю. Спадкодавець ОСОБА_2 за життя не скористалася правом на отримання призначених страхових виплат, оскільки не зверталася з відповідною заявою до органів Фонду соціального страхування України, що знаходяться на території, підконтрольній владі України, а тому їй не нараховувалися щомісячні страхові виплати, починаючи з 01 грудня 2014 року по день її смерті, відповідно такі виплати не є спадковою масою й не можуть передаватися членам сім`ї чи входити до складу спадщини. Проте нотаріусом неправомірно включено до спадкового майна страхові виплати. Враховуючи викладене, УВДФСС України у Луганській області просило визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 14 травня 2018 року № 15-221, видане державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Кароєвою-Яремчук Т. М., недійсним в частині включення до складу спадщини ОСОБА_1 недоотриманої її покійною матір`ю ОСОБА_2 суми страхової виплати в розмірі 51 045,30 грн за період з 01 грудня 2014 року по 18 серпня 2017 року.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що чинне законодавство України не передбачає такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність в особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної. Підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення антитерористичної операції (далі - АТО) до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади України.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу УВДФСС України у Луганській області залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що померла ОСОБА_2 не була зобов`язана переміщуватися з тимчасово окупованої території України для звернення про продовження страхових виплат, відсутність такого звернення не є підставою припинення виплат. Склад спадщини, визначений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори у свідоцтві про право на спадщину за заповітом, є правильним, нотаріус відповідно до вимог статті 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтовано видав відповідачу вказане свідоцтво, в тому числі на недоотримані страхові виплати, оскільки його зміст повністю відповідає довідці, виданій Фондом, про наявність заборгованості за страховими виплатами.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
16 січня 2020 року УВДФСС України у Луганській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що на момент смерті спадкодавця - ОСОБА_2 сума щомісячної страхової виплати за період з 01 грудня 2014 року по 18 серпня 2017 року не була нарахована, а відтак в розумінні статті 1227 ЦК України не може належати спадкодавцю та не може входити до складу спадщини. Поза увагою судів залишено те, що ОСОБА_2 перебувала на обліку та отримувала щомісячні страхові виплати в сумі 1 179,24 грн у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Луганську (далі - ВВДФСС України в місті Луганську). У зв`язку з тим, що ВВДФСС України в місті Луганську не здійснено переміщення в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595, з 01 грудня 2014 року припинено видатки на забезпечення діяльності вказаного відділення Фонду та, відповідно, припинено нарахування та виплату страхових виплат потерпілій ОСОБА_2, що підтверджується належними та допустимими доказами. В період з 01 грудня 2014 року по 18 серпня 2017 року ОСОБА_2 не зверталася з відповідною заявою до робочих органів Фонду соціального страхування України (далі - ФСС України) на території, підконтрольній владі України, будь-якої інформації не запитувала, доказів переміщення з окупованої території не надавала, у зв`язку з чим щомісячна страхова виплата за вищевказаний період не була їй нарахована, а відтак вона не набула права на отримання таких виплат і вони не входять до складу спадщини, відповідно, спадкоємець ОСОБА_1 не має права на отримання щомісячних страхових виплат, які переходять у спадок лише за умови їх нарахування спадкодавцю. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 522/19647/17. Крім того, при вирішенні спору суди вийшли за межі заявлених позовних вимог, оскільки в цій справи не мали повноважень щодо надання правової оцінки діям органів ФСС України щодо припинення нарахування та здійснення щомісячних страхових виплат потерпілій ОСОБА_2 .
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду в складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду Кузнєцова В. О. від 04 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали зі Святошинського районного суду міста Києва.
24 квітня 2020 року справа № 759/107/19 надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 18 січня 2021 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2021 року справу № 759/107/19 передану судді-доповідачеві Стрільчуку В. А.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 15 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом та за законом після смерті матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
14 травня 2018 року державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Кароєвою-Яремчук Т. М. було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 15-221, за яким нотаріус посвідчив, що спадкоємцем вказаного у свідоцтві майна ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є її дочка ОСОБА_1 . Спадщина складається, серед іншого, із суми недоотриманих страхових виплат в розмірі 51 045,30 грн, яка належала спадкодавцю, що підтверджується довідкою, виданою УВДФСС України у Луганській області від 05 грудня 2017 року № 03/2675.
Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.
Статтею 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.
За правилами частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частина перша статті 1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не має право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Судами також встановлено, що спадкодавець ОСОБА_2 перебувала на обліку та отримувала щомісячні страхові виплати у ВВДФСС України у місті Луганську, яке знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а тому всі нарахування та виплати страхових платежів було припинено з 01 грудня 2014 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги УВДФСС України у Луганській області зазначало, що спадкодавець ОСОБА_2 не скористалася своїм правом на отримання призначених страхових виплат, оскільки за життя не зверталася з відповідною заявою до робочих органів ФСС України, що знаходяться на території підконтрольній владі України, а тому, на думку позивача, страхові виплати не можуть входити до складу спадщини, тому що за життя у спадкодавця не виникло права на ці виплати. Законодавством не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістилися з тимчасово окупованої території.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.
У статті 38 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в редакції, чинній на час припинення страхових виплат матері відповідача, передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як зазначено у статті 2 вказаного Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Разом з тим частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII передбачено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність в особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.
Постановами Кабінету Міністрів України № № 531, 595 та 637 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.
Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які не переселилися з районів проведення АТО та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, йдеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях".
У статті 2 вказаного Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 642/6946/19 (провадження № 61-12734св19), від 12 січня 2021 року у справі № 417/6582/18 (провадження 61-926св20).
Отже, ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та незвернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території із заявою про нарахування виплат не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке право закріплене за особою положеннями Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.