Постанова
Іменем України
29 червня 2021 року
м. Київ
справа № 201/751/14-ц
провадження № 61-1490св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - Дніпровська міська рада,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування дійсним, посилаючись на те, що за нотаріально посвідченим договором дарування від 08 листопада 2013 року відповідач передав йому безоплатно у власність 9/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . До складу вказаної частки, яка належала дарувальнику на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2013 року, увійшли: житловий будинок (напівзруйнований) літ. "А-1" загальною площею 20,3 кв. м, житлова прибудова літ. "А1-1", прибудова літ. "а-1", гараж літ. "К", сарай літ. "Е", сарай літ. "И", вбиральня літ. "Ж", а також - господарські та інженерні споруди. Однак відповідач не визнає його права на спірний об`єкт нерухомості. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати дійсним договір дарування 9/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 08 листопада 2013 року між ним та ОСОБА_2 .
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 січня 2014 року позов задоволено. Визнано дійсним договір дарування 9/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. 08 листопада 2013 року, індексний номер витягу 12489525. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що при укладенні договору дарування сторони добре розуміли та усвідомлювали його умови, зміст і правову природу, волевиявлення дарувальника було вільним та відповідало його внутрішній волі саме на вчинення такого договору, який не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним. Також договір дарування був нотаріально посвідчений та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що відповідає нормам чинного законодавства.
У травні 2019 року особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 січня 2014 року, вважаючи, що цим рішенням вирішено питання про її права та обов`язки, оскільки земельна ділянка, на якій розташоване спірне нерухоме майно, є власністю територіальної громади міста Дніпра.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2019 року поновлено Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 січня 2014 року та відкрито апеляційне провадження в цій справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 січня 2014 року на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішенням місцевого суду не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Дніпровської міської ради. Предметом спору в цій справі було визнання дійсним договору дарування, за яким ОСОБА_1 прийняв у дар лише частку в домоволодінні. При переході права власності на будівлю до нового власника переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів трудящих від 08 жовтня 1963 року № 865/8 було встановлено право власності та прийнято в експлуатацію домоволодіння, яке знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_1, зокрема: житловий будинок під літ. "Б-1", який складає 11/20 частин домоволодіння, визначено за гр. ОСОБА_3 ; житловий будинок під літ. "А-1", який складає 9/20 частин домоволодіння, - за гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Крім того, за вказаними співвласниками закріплено на невизначений строк загальне користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 площею 800 кв. м. Відповідно до пункту 7 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Вказане рішення виконавчого комітету районної ради, яким також вирішено питання про передачу співвласникам домоволодіння земельної ділянки у загальне користування, не було скасоване чи визнане незаконним, а Дніпровська міська рада не надала доказів, які б підтверджували її доводи про те, що власником земельної ділянки за вищезгаданою адресою є територіальна громада міста Дніпра.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У січні 2021 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2019 року і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник зазначив, що земельна ділянка по АДРЕСА_1, на якій розташоване спірне нерухоме майно, є власністю територіальної громади міста Дніпра. Суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 січня 2014 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Дніпровської міської ради не вирішувалися, оскільки не було з`ясовано факту наявності у попередніх співвласників домоволодіння правовстановлюючих документів на право постійного користування спірною земельною ділянкою.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
19 лютого 2021 року справа № 201/751/14-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції щодо закриття апеляційного провадження.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Апеляційним судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів трудящих від 08 жовтня 1963 року № 865/8 було визнано право власності та прийнято в експлуатацію домоволодіння, яке знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_1, зокрема: житловий будинок під літ. "Б-1", який складає 11/20 частин домоволодіння, визначено за гр. ОСОБА_3 ; житловий будинок під літ. "А-1", який складає 9/20 частин домоволодіння, - за гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . За вказаними співвласниками закріплено на невизначений строк загальне користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 площею 800 кв. м.
На підставі вказаного рішення 15 жовтня 1963 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на 9/20 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Актом від 19 листопада 1986 року, складеним інженером міського бюро технічної інвентаризації Холошнюк В. Н., затверджено розподіл земельної ділянки по АДРЕСА_1, а саме:
- ОСОБА_6 виділено земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 400 кв. м з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_4 виділено земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 378 кв. м з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1 .
Згідно з актом від 01 жовтня 1990 року, затвердженим Виконавчим комітетом Жовтневої районної ради народних депутатів, ОСОБА_4 дозволено будівництво прибудови до будинку, сараїв та інших господарських споруд по АДРЕСА_1 .
08 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за яким ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняв у дар 9/20 часток домоволодіння АДРЕСА_1 . До складу вказаної частки увійшли: житловий будинок (напівзруйнований) літ. "А-1" загальною площею 20,3 кв. м, житлова прибудова літ. "А1-1", прибудова літ. "а-1", гараж літ. "К", сарай літ. "Е", сарай літ. "И", вбиральня літ. "Ж", а також - господарські та інженерні споруди.
9/20 часток домоволодіння належали дарувальнику ОСОБА_2 на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2013 року, ухваленого у справі № 201/1817/13-ц щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на частину житлового будинку, яке в подальшому було скасоване рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2013 року.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 січня 2014 року позов задоволено. Визнано дійсним договір дарування 9/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. 08 листопада 2013 року, індексний номер витягу 12489525.
У травні 2019 року особа, яка не брала участі в цій справі в суді першої інстанції, - Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 січня 2014 року, вважаючи, що цим рішенням вирішено питання про її права та обов`язки, оскільки земельна ділянка, на якій розташоване спірне нерухоме майно, є власністю територіальної громади міста Дніпра.
Апеляційним судом також встановлено, що вищезгадане рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів трудящих від 08 жовтня 1963 року № 865/8, яким, окрім визнання за ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 права власності на відповідні частки домоволодіння, також вирішено питання про передачу цим співвласникам земельної ділянки АДРЕСА_1 в постійне загальне користування, не було скасоване чи визнане незаконним, а при переході права власності на будівлю і споруду до нового власника разом з цими об`єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою.
Дніпровська міська рада не надала доказів на підтвердження того, що власником спірної земельної ділянки є територіальна громада міста Дніпра і що укладеним між сторонами в цій справі договором дарування, за яким ОСОБА_1 прийняв у дар лише частку в домоволодінні, порушені права, свободи та (або) інтереси міської ради.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Верховним Судом у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц сформульовані правові висновки, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
З огляду на викладене право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.