Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 521/12212/19
провадження № 61-17832св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лисецької Олени Олександрівни на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2019 року у складі судді Лічмана Л. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4, після смерті якого залишилося спадкове майно, а саме земельна ділянка площею 0,0525 га для індивідуального садівництва, кадастровий № 5121084200:02:001:0550, садовий будинок АДРЕСА_1, та квартира АДРЕСА_2 . Окрім неї, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є його неповнолітній син від другого шлюбу - ОСОБА_3 та батько - ОСОБА_5, який відмовився від своєї частки на користь внука ОСОБА_3 06 червня 2018 року вона звернулася до Шостої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак листом від 07 червня 2018 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Друга дружина її батька ОСОБА_2 проживала зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3 в місті Москві (Російська Федерація) та обіцяла їй надати згоду на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, однак не дотрималася своєї обіцянки та 04 червня 2019 року оформила спадкові права на свого сина. За станом здоров`я вона не могла вчасно реалізувати свої спадкові права та пропустила встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 на 1 місяць та 12 днів, так як з 04 квітня 2018 року по 25 червня 2018 року перебувала на лікуванні. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила встановити їй додатковий строк тривалістю три місяці з дня набуття законної сили рішенням суду в цій справі для прийняття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька - ОСОБА_4 .
У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що після смерті спадкодавця ОСОБА_4 його дочка ОСОБА_1 була присутня на похованні, знала про відкриття спадщини. Перед зверненням до нотаріуса відповідач неодноразово повідомляла позивачу про необхідність подати нотаріусу відповідну заяву про прийняття спадщини. ОСОБА_1 неодноразово приходила до нотаріуса, який їй роз`яснив порядок та строки подання такої заяви. Єдиною перешкодою у врегулюванні питання щодо спадкування була умова позивача, що вона приймає спадщину і їй повинні перейти у власність садовий будинок, земельна ділянка та автомобіль, а квартира - неповнолітньому ОСОБА_3 . На такі умови відповідач не погодилася. ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів неможливості звернення до нотаріуса, наявності об`єктивних, непереборних та істотних труднощів у вчиненні дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк. Пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку. Крім того, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом через 1,5 роки після смерті спадкодавця, що також свідчить про неповажність причин пропуску строку для прийняття спадщини.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2019 року позов задоволено частково. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк - один місяць для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька - ОСОБА_4 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що складаючи 30 жовтня 2017 року від імені ОСОБА_2 заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 та заяву від імені ОСОБА_5 про відмову від прийняття спадщини і встановивши наявність ще одного спадкоємця за законом - ОСОБА_1, державний нотаріус Пенчев К. Л. повинен був на виконання вимог статті 63 Закону України "Про нотаріат" повідомити ОСОБА_1 про відкриття спадщини або зробити її виклик шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_4, бажала прийняти спадщину після його смерті. ОСОБА_4 також бажав, щоб ОСОБА_1 була його спадкоємцем за законом, оскільки не позбавив її цього права шляхом складення заповіту. Пояснення ОСОБА_1 про хворобу узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_6, яка підтвердила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зустрічалися та вирішували питання поділу спадщини після смерті ОСОБА_4, однак потім ОСОБА_1 не з`явилася до нотаріуса і перестала відповідати на телефоні дзвінки. Саме тяжка і складна хвороба ОСОБА_1 була причиною припинення нею перемовин щодо поділу спадщини, в тому числі й телефоном, а згодом - і для подання заяви про прийняття спадщини. Хвороба позивача припала на кінець шестимісячного строку звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що стало перешкодою для подання такої заяви. Тому ОСОБА_1 з поважних причин, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, не змогла скористатися своїм правом на прийняття спадщини. Незначно пропустивши строк подачі заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_1 особисто склала відповідну заяву та подала її до нотаріальної контори. Зазначені обставини в їх сукупності свідчать про наявність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини. При цьому, посилаючись на правовий висновок, викладений в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц (провадження № 61-26164св18), суд врахував принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, суд зазначив, що буде очевидним порушенням принципів пропорційності та верховенства права, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо одна дитина спадкодавця отримає в порядку спадкування за законом все спадкове майно, а друга дитина, яка має право на 1/3 частку у спадщині, не отримає взагалі нічого.
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Лисецької О. О. залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
25 листопада 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Лисецька О. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили належним чином доказів і не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 була присутня на похованні спадкодавця, знала про відкриття спадкової справи, а її амбулаторне лікування, яке розпочалося за 20 днів до закінчення строку подання заяви про прийняття спадщини, не може бути поважною причиною пропуску такого строку, так як позивач могла звернутися до нотаріуса з відповідною заявою поштою. Суди вирішили спір з грубим порушенням принципів рівності та змагальності сторін, об`єктивності та неупередженості, послалися на пояснення позивача, які суперечать обставинам, викладеним в позовній заяві, і не підтверджені доказами у справі. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник ОСОБА_2 - адвокат Лисецька О. О. зазначила, що суди не врахували правових висновків, викладених в:
- постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19), в яких зазначено, що правила частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними;
- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 572/1251/18 (провадження № 61-3612св19), в якій зазначено, що обов`язок доведення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини покладається на спадкоємця, який пропустив цей строк. Якщо ж у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відсутні. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12. Враховуючи наведене, обґрунтованими є висновки судів про те, що наявність захворювань, на які посилався позивач на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, з огляду на тривалість часу, який минув з моменту смерті спадкодавця, не є тією обставиною, що створює об`єктивні, непереборні та істотні труднощі для спадкоємця на своєчасне подання заяви про прийняття спадщини. Доводи заявника про те, що в межах шестимісячного строку з часу відкриття спадщини він неодноразово приїздив до державного нотаріуса, однак не мав змоги до нього потрапити, не заслуговують на увагу, оскільки вони не підтверджені належними доказами. До того ж заявник не був позбавлений можливості в межах шестимісячного строку з часу відкриття спадщини звернутися до іншого (приватного) нотаріуса або до органу місцевого самоврядування з відповідною заявою, або подати таку заяву державному нотаріусу засобами поштового зв`язку згідно з главою 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5;
- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 736/586/16-ц (провадження № 61-17241св19), в якій зазначено, що судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Схожі висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року № 6-85цс12 та від 04 листопада 2015 року № 6-1486цс15. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Короткочасна хвороба, тяжкий матеріальний стан спадкоємця як причини пропуску строку для прийняття спадщини не можуть бути визнані поважними, оскільки самі по собі ці обставини без встановлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Малиновського районного суду міста Одеси.
22 грудня 2020 року справа № 521/12212/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2, її батьком є ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (актовий запис № 1405).
21 грудня 2007 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_10 та змінила прізвище на " ОСОБА_1".
В подальшому шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 було розірвано та видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 (актовий запис № 91), прізвище дружини залишилося " ОСОБА_1".
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (актовий запис № 643) ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3, його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Таким чином, ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 від першого шлюбу, а ОСОБА_3 - сином ОСОБА_4 від шлюбу з ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (актовий запис № 10848).
За життя ОСОБА_4 належала квартира АДРЕСА_2, земельна ділянка площею 0,0525 га для індивідуального садівництва, кадастровий № 5121084200:02:001:0550, садовий будинок АДРЕСА_1, а також автомобіль TOYOTA PRADO, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 жовтня 2013 року № 11573044, № 11578003, № 11582192 та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 .
За заявою ОСОБА_2, яка діяла від імені та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3, від 30 жовтня 2017 року про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Шостою Одеською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 416/2017.
30 жовтня 2017 року батько ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Шостої Одеської державної нотаріальної контори заяву, в якій зазначив, що відмовляється від прийняття спадщини на користь сина померлого - ОСОБА_3 .
06 червня 2018 року ОСОБА_1 подала до Шостої Одеської державної нотаріальної контори дві заяви про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_4, в яких зазначила дати підписання - 24 квітня 2018 року та 25 квітня 2018 року відповідно.
За вищевказаними заявами ОСОБА_1 суди встановили, що позивач намагалася та бажала прийняти спадщину після смерті свого батька. В цих заявах зазначено всі реквізити Шостої Одеської державної нотаріальної контори, включаючи індекс, адресу електронної пошти, що пояснюється їх написанням ОСОБА_1 за межами нотаріальної контори, без використання зразка подібної заяви та за допомогою пошуку необхідної інформації, в тому числі щодо форми та змісту заяви.
Листом завідувача Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчева К. Л. від 07 червня 2018 року № 2257/02-14 ОСОБА_1 повідомлено, що заяви, які надійшли до нотаріальної контори 06 червня 2018 року за № 463 та № 464, додано до спадкової справи № 416/2017. Крім того, ОСОБА_1 роз`яснено, що вона пропустила строк для прийняття спадщини та має право звернутися до суду з питанням продовження строку, достатнього для прийняття спадщини, або встановлення факту прийняття спадщини.
За заявою ОСОБА_2, яка діяла від імені та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3, від 04 червня 2019 року в цей же день Шостою Одеською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтва про право на спадщину за законом на: квартиру АДРЕСА_2, земельну ділянку площею 0,0525 га для індивідуального садівництва, кадастровий № 5121084200:02:001:0550, розташовану по АДРЕСА_3 ; садовий будинок АДРЕСА_1 ; автомобіль TOYOTA PRADO, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 .
Судами також встановлено, що з 04 квітня 2018 року по 25 червня 2018 року ОСОБА_1 проходила лікування з діагнозом "Астено-невротичний синдром. Артеріальна гіпотензія, порушення менструально-оваріального циклу, вторинна анемія", що підтверджується довідкою-випискою з амбулаторної карти ОСОБА_1 від 11 червня 2019 року, наданою лікарем ОСОБА_12 .
Період лікування ОСОБА_1 співпадає із закінченням шестимісячного строку для прийняття спадщини, і хвороба позивача створила їй перешкоди для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини, так як вся її увага була спрямована на лікування. Тому ОСОБА_1 з поважних причин, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, не змогла скористатися своїм правом на прийняття спадщини. Такі обставини в їх сукупності свідчать про наявність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини. Крім того, позивач склала та подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини з незначним пропуском строку (один місяць і дванадцять днів).
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
У постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 Верховний Суд України виклав правовий висновок, згідно з яким право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживає зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. За змістом статті 1272 ЦК України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Аналогічний за змістом правовий висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12.
Таким чином, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Такі причини визначаються у кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Принцип "пропорційності" тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип "пропорційності", натомість принцип "пропорційності" є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип "пропорційності" як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц (провадження № 61-26164св18).
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.