Постанова
Іменем України
29 червня 2021 року
м. Київ
справа № 716/1100/18
провадження № 61-4926св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Платинум Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 02 жовтня 2018 року у складі судді Пухарєвої О. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 січня 2019 року у складі колегії суддів: Половінкіна Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" (далі - ПАТ "Платинум Банк") про захист прав споживача, визнання недійсними окремих умов кредитного договору.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 22 серпня 2016 року між ним та ПАТ "Платинум Банк" укладено кредитний договір № 2424/4343DCLRG1PT відповідно до умов якого він отримав кредит в розмірі 17 833, 61 грн на поточні потреби зі сплатою: відсотків у розмірі 0,0001% річних та щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 446,00 грн, з кінцевим терміном повернення 11 вересня 2021 року.
Відповідно до положень пункту 3.3 кредитного договору позивач зобов`язався у разі прострочення сплати заборгованості за цим договором сплачувати банку пеню в розмірі 0,3000 % від простроченої суми за кожний день прострочення.
Посилаючись на зазначені обставини та вказуючи про те, що положення пункту 1.2 у частині сплати щомісячної комісії у розмірі 446,00 грн за обслуговування кредиту та положення пункту 3.3 у частині сплати банку пені у розмірі 0,3 % від простроченої суми за кожний день прострочення, що становить 109,5 % річних є несправедливими, такими, що суперечать Закону України "Про захист прав споживача", ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними такі положення кредитного договору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 02 жовтня 2018 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
Встановлено, що пункт 1.2 кредитного договору №2424/4343DCLRG1PT від 22 серпня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Платинум Банк" у частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту в розмірі 446,00 гривень - є нікчемним.
Визнано недійсним пункт 3.3 кредитного договору № 2424/4343DCLRG1PT від 22 серпня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Платинум Банк", щодо сплати банку пені у розмірі 0,3 % від простроченої суми за кожен день прострочення у разі прострочення сплати заборгованості за цим договором.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виходячи з вимог пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, статей 1, 4, 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", частини першої статті 203, частини першої, другої статті 215, частини першої статті 1054 ЦК України нікчемними положення є пункту 1.2 кредитного договору, укладеного між сторонами 22 серпня 2016 року в частині сплати щомісячної комісії у розмірі 446 грн, оскільки у кредитному договорі не зазначено за які саме послуги з обслуговування кредиту, що надаються позивачу, сплачується така комісія.
Також місцевий суд вважав несправедливими умови пункту 3.3 оспореного правочину щодо сплати пені в розмірі 0,3% від простроченої суми за кожен день прострочення. Такі умови правочину призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації 109,5% від простроченої суми (понад 50 відсотків вартості продукції) у разі невиконання зобов`язання за договором.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 січня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ "Платінум Банк" залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовані обставини, які мають значення для справи, досліджено у судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, надано їм правильну оцінку.
При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2019 року ПАТ "Платинум Банк" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 02 жовтня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 січня 2019 року у частині задоволених позовних вимог і ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий та апеляційний суд повно і всебічно не з`ясували обставини справи.
Підписавши кредитний договір, позичальник погодився із усіма його умовами.
Рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 482/1610/14-ц.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
21 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду ПАТ "Платинум Банк" поновлено строк касаційного оскарження рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 02 жовтня 2018 року і постанови Чернівецького апеляційного суду від 08 січня 2019 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Справу розподілено судді-доповідачу Мартєву С. Ю.
16 червня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду першої та апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 серпня 2016 року між ПАТ "Платинум Банк" та ОСОБА_1 відповідно до Умов споживчого кредитування укладений кредитний договір № 2424/4343DCLRG1PT, шляхом підписання відповідачем Заяви/Анекти-договору про приєднання № 1-4LW-5895.
Відповідно до положень пунктів 1.2, 2.1 договору банк надав позичальнику у тимчасове платне користування на поточні потреби кредит шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у розмірі 17 833, 61 грн, на строк кредитування - 60 платіжних періодів (з яких 3 платіжних періоди - грейс період) з фіксованою процентною ставкою за користування кредитом 0,0001 % та сплатою комісії за обслуговування кредиту у розмірі 446 грн, з кінцевою датою повернення кредиту 11 вересня 2021 року.
Пунктом 3.3 кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується у разі прострочення сплати заборгованості за цим договором сплачувати банку пеню в розмірі 0,3 % від простроченої суми за кожний день прострочення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційну скаргу було подано у березні 2019 року то розгляд даної справи має відбуватись у порядку та за правилами, що діяли до 08 лютого 2020 року.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частинами першою-третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України "Про захист прав споживачів".
За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами мають тлумачитися на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року
№ 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої
статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Відповідно до положень пунктів 1.2, 2.1 договору банк надав позичальнику у тимчасове платне користування на поточні потреби кредит шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у розмірі 17 833, 61 грн, на строк кредитування - 60 платіжних періодів (з яких 3 платіжних періоди - грейс період) з фіксованою процентною ставкою за користування кредитом 0,0001 % та сплатою комісії за обслуговування кредиту у розмірі 446 грн, з кінцевою датою повернення кредиту 11 вересня 2021 року.
Тобто, оспорюваним пунктом 1.2 кредитного договору позичальнику встановлено платіж за дії, які не є послугою у розумінні Закону, а тому така умова в договорі є нікчемною.
Схожий за змістом висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 127/27751/16-ц.
Встановлено, що відповідно до умов договору № 2424/4343DCLRG1PT від 22 серпня 2016 року позивач отримав у тимчасове платне користування кредит шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок у розмірі 17 833, 61 грн, з фіксованою процентною ставкою за користування кредитом 0,0001%.
Пунктом 3.3 кредитного договору визначено, що у разі прострочення сплати заборгованості за цим договором, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,3 % від простроченої суми за кожен день прострочення.
Умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності, по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, по-третє, завдають шкоди споживачеві.
Схожий за змістом висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16, від яких Верховний Суд не відступав.
Приймаючи до уваги те, що встановлення сторонами договору пені в розмірі 0,3 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення виконання зобов`язання за кредитом становить 109,5 % (0,3% х 365 днів) від суми неповернутого кредиту та/або несплачених процентів за рік, що становить 19 527,80 грн у грошовому виразі, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що така умова договору є несправедливою та суперечить принципам розумності, добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків, порушує права позивача як споживача послуг банку, оскільки така умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 відсотків вартості кредиту) у разі невиконання нею зобов`язань за договором.
Враховуючи наведене, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що вказаний пункт кредитного договору (пункт 3.3) є несправедливим та підлягає визнанню недійсним.
Посилання заявника на те, що рішення у справіухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 482/1610/14-ц колегія суддів відхиляє з огляду на те, що у цій справі предметом спору був правочин в цілому, натомість у справі, яка є предметом касаційного перегляду, позивач оскаржував лише окремі пункти договору.
З огляду на статтю 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).