Окрема думка
суддів Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Прокопенка О. Б.
справа № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20)
18 травня 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Роберт Бош» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленлайс» про захист прав інтелектуальної власності за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Роберт Бош» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 рокуі постановою від 18 травня 2021 року касаційну скаргу залишила без задоволення, а оскаржувану постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року - без змін.
Водночас із рішенням Великої Палати Верхового Суду не погоджуємося з огляду на таке.
1. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 15 грудня 2020 року передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України),вважаючи за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 стосовно неможливості касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін, ухвали апеляційного суду, згідно з якою він відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, а також постанови апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви.
2. Розглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, у частині висновків про неможливість оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову в забезпеченні позову та про неможливість касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції, якою скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, оскільки такі обмеження є невиправданими, зазначивши, що в касаційному порядку можуть, окрім інших, переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено в такому забезпеченні), а також постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову.
3. На думку Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені в процесуальному законі критерії щодо можливості касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, не є чіткими та зрозумілими, при тому, що процесуальний інститут забезпечення позову має істотне значення для забезпечення можливості судового захисту та виконання судового рішення, то положення пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України слід тлумачити так, що постанова суду апеляційної інстанції, яка за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви містить висновок про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
4. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду погоджується, що з огляду на відсутність у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України серед ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню, ухвали цього суду про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини першої статті 353 ЦПК України), неможливим є як касаційне оскарження такої ухвали, так і касаційне оскарження постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін. Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої у забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду першої інстанції за наявності для цього підстав.
5. З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
6. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства прямо визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
7. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02 липня 2020 року задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Роберт Бош» (далі - ТОВ «Роберт Бош») про забезпечення позову.
8. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2020 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 02 липня 2020 року скасовано та відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «Роберт Бош» про забезпечення позову.
9. Відповідно до частин першої та третьої статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
10. Водночас згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
11. Відповідно до пункту 14 стаття 92 Конституції України судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України.
12. Частиною другою статті 282 ГПК України встановлено, що постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом.
13. Оскільки відповідно до основних засад судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення здійснюється у визначених законом випадках, виключно Законом, зокрема ГПК України, встановлені випадки зазначеного оскарження.
14. У статті 287 ГПК України