У Х В А Л А
7 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 727/2022/16-к
Провадження № 13-109кс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лобойка Л. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) кримінальної справи за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1, його захисника Іванюка О. О., засудженого ОСОБА_2 та його захисника Якимчука О. В. на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 18 червня 2020 року та вирок Чернівецького апеляційного суду від 07 грудня 2020 року і
ВСТАНОВИЛА:
Історія справи
Органами досудового розслідування ОСОБА_2 і ОСОБА_1 обвинувачувалися в тому, що вони, обіймаючи посади начальника управління доходів і зборів з фізичних осіб Державної податкової інспекції (далі - ДПІ) м. Чернівців Головного управління державної фіскальної служби в Чернівецькій області та заступника начальника управління - начальника відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб цієї ж ДПІ відповідно, будучи службовими особами, які займають відповідальне становище, кожний вчинили кримінальні правопорушення, передбачені частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 02 червня 2017 року ОСОБА_2 було виправдано за частиною третьою статті 368 КК. Цим же вироком ОСОБА_1 засуджено за частиною першою статті 364 КК.
Цей вирок оскаржено в апеляційному порядку, в тому числі прокурором, з підстав, зокрема, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність у зв`язку з необґрунтованістю виправдання ОСОБА_2 і безпідставністю перекваліфікації дій ОСОБА_1 на частину першу статті 364 КК. З наведених підстав прокурор просив апеляційний суд скасувати вирок суду першої інстанції й ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кожного винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК, і призначити покарання в межах санкції цієї частини статті.
Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 26 вересня 2017 року вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 02 червня 2017 року було скасовано з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. Підставами для прийняття апеляційним судом такого рішення стали виключно істотні порушення місцевим судом вимог частини п`ятої статті 27, частини четвертої статті 107, статті 364 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), які виразились у: незабезпеченні повного фіксування судового процесу технічними засобами, що призвело до відсутності чи неналежної якості фонограм частини судових засідань і неможливості відтворення їх змісту; ненаданні обвинуваченому ОСОБА_1 можливості виступити в судових дебатах, а прокурору - висловити репліку після промов сторони захисту. Доводів прокурора щодо безпідставності виправдання місцевим судом ОСОБА_2 та зміни кримінально-правової кваліфікації дій ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не перевіряв.
За результатами нового судового розгляду вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 18 червня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кожного було засуджено за частиною першою статті 364 КК.
В апеляційній скарзі прокурор просив апеляційний суд скасувати цей вирок на підставі неправильного застосування кримінального закону під час зміни правової кваліфікації дій засуджених і постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 і ОСОБА_1 кожного винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК, і призначити покарання в межах санкції цієї частини статті.
07 грудня 2020 року Чернівецький апеляційний суд скасував вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 18 червня 2020 року й ухвалив свій вирок, яким ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кожного засудив за частиною третьою статті 368 КК.
Вимоги касаційних скарг
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Захисник Іванюк О. О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 у касаційній скарзі ставить питання про скасування вироків місцевого й апеляційного судів і призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
Засуджений ОСОБА_2 та його захисник Якимчук О. В. у касаційних скаргах просять скасувати вирок апеляційного суду щодо цього засудженого, а кримінальне провадження щодо нього закрити.
На обґрунтування касаційних вимог в усіх скаргах наведено доводи щодо істотних порушень судами першої й апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність.
Зокрема, засуджений ОСОБА_1, його захисник Іванюк О. О. і захисник Якимчук О. В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 акцентують увагу на тому, що суд другої ланки всупереч вимогам частини другої статті 416 КПК без апеляційного приводу погіршив правове становище ОСОБА_1 і ОСОБА_3, оскільки вирок місцевого суду від 02 червня 2017 року було скасовано в апеляційному порядку не у зв`язку з необґрунтованістю виправдання ОСОБА_3 і необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин щодо ОСОБА_1 .
У касаційних скаргах викладені й інші доводи на користь скасування оскаржених судових рішень.
Обґрунтування виключної правової проблеми в ухвалі Касаційного кримінального суду Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати
У зазначеній вище ухвалі Касаційний кримінальний суд Верховного Суду (далі - Касаційний кримінальний суд) як виключну правову проблему окреслив питання про наявність у суду першої інстанції процесуальних повноважень за результатами нового розгляду справи після скасування в апеляційному порядку виправдувального вироку чи обвинувального вироку, яким було застосовано кримінальний закон про менш тяжкий злочин, ухвалити обвинувальний вирок чи кваліфікувати дії особи як більш тяжке кримінальне правопорушення, якщо попередній вирок було скасовано за результатами задоволення апеляційних скарг прокурора та/або потерпілого, в яких ставилося питання про погіршення правового становища обвинуваченого в наведений спосіб, однак в ухвалі про призначення нового судового розгляду не сформульовано висновків апеляційного суду щодо безпідставності виправдання чи необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин.
На обґрунтування своєї позиції про те, що зазначене питання становить виключну правову проблему і зумовлює необхідність передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати, колегія суддів наводить наступні аргументи.
Метою закріпленого у частині другій статті 416 КПК принципу заборони "повороту до гіршого" ("reformatioin peius") є створення обвинуваченому умов для вільної реалізації свого права на оскарження вироку до суду вищої інстанції без ризику, що за результатами розгляду скарг сторони захисту його правове становище буде погіршено. Однак заборона " reformatio in peius" не може розглядатися як перешкода для погіршення становища обвинуваченого за результатами розгляду апеляційних чи касаційних скарг прокурора, потерпілого.
Водночас, як зазначено в ухвалі колегії суддів, текст правової норми, закріпленої у статті 416 КПК, має певні техніко-юридичні вади, а її зміст не узгоджується з іншими положеннями цього Кодексу, що на практиці породжує різну і нерідко неправильну практику застосування відповідних норм процесуального права.
Зокрема, виходячи з буквального змісту частини другої статті 416 КПК закріплені в ній обмеження стосуються лише двох способів погіршення правового становища обвинуваченого - застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення і посилення покарання. Можливість прийняття відповідних рішень законодавець пов`язує з підставами скасування попереднього обвинувального вироку. Відтак межі повноважень суду після скасування виправдувального вироку наведеним нормативним регулюванням не охоплюються.
Положення частин першої і другої статті 421 КПК наділяють апеляційний суд правом за апеляційними скаргами прокурора, потерпілого або його представника скасувати виправдувальний вирок, а також обвинувальний вирок з метою не лише застосування закону про більш тяжкий злочин або посилення покарання, а і для скасування неправильного звільнення від відбування покарання, збільшення сум, які підлягають стягненню, або погіршення становища обвинуваченого в інший спосіб. Порівняно з цими положеннями зміст частини другої статті 416 КПК є вужчим, оскільки регулює значно меншу кількість ситуацій, у яких правове становище обвинуваченого може бути погіршено всупереч принципу заборони "reformatio in peius".
Разом із тим, у формулюванні частини третьої статті 416 КПК, якою регламентовано аналогічні процесуальні питання у провадженнях про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, закріплено інший підхід, порівняно з частиною другою цієї ж статті: право суду за результатами нового розгляду погіршити становище особи пов`язується з підставами оскарження, а не скасування в апеляційному порядку попередньої ухвали про застосування зазначених заходів.
Крім цього, на переконання колегії суддів, норми частини другої статті 416 КПК за змістом не узгоджуються з положеннями частини другої статті 415 цього Кодексу щодо заборони апеляційному суду під час призначення нового розгляду в суді першої інстанції наперед вирішувати питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими, застосування того чи іншого закону про кримінальну відповідальність.
Відповідно до викладеної в ухвалі позиції колегії суддів підхід до застосування частини другої статті 416 КПК, запропонований Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду у постановах від 23 вересня 2019 року у справі № 728/2724/16-к та від 14 вересня 2020 року у справі № 51-6070кмо19, не лише не вирішує окреслену проблему, а й наділяє її ознаками виключної правової. Наведений підхід, як зазначено в ухвалі, виходить за межі як загальноприйнятого розуміння принципу заборони "reformatio in peius", так і формального змісту частини другої статті 416 КПК, не розв`язує протиріч між положеннями цієї правової норми і частини третьої статті 416, частиною другою статті 415 даного Кодексу, порушує принцип рівності сторін і значною мірою обмежує права потерпілого.
В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати викладено позицію колегії суддів щодо застосування частини другої статті 416 КПК, за змістом протилежну сформульованій Об`єднаною палатою в наведених вище постановах. Відповідно до цієї позиції положення частини другої статті 416 КПК повинні тлумачитися в системному зв`язку з нормами статей 415 і 421 КПК як такі, що забороняють при новому розгляді в суді першої інстанції погіршувати становище обвинуваченого, якщо вирок було скасовано виключно в результаті задоволення апеляційної скарги, поданої на його користь. Водночас, на думку колегії суддів, при новому розгляді справи допускається погіршення становища обвинуваченого за умови, якщо вирок було скасовано в результаті задоволення апеляційної скарги прокурора або потерпілого чи його представника, поданої на відповідних підставах.