ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2021 року
м.Київ
справа № 2а-9723/12/1370
адміністративне провадження № К/9901/35575/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці ДФС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року (суддя Гулик А.Г.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року (головуючий суддя Нос С.П., судді: Кухтей Р.В., Яворський І.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Орфей" до Львівської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В :
В листопаді 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Орфей" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Львівської митниці ДФС (далі - Митниця, відповідач) про визнання протиправними та скасування повідомлень-рішень №74 та №75 від 27 вересня 2012 року.
Свої вимоги Товариство обґрунтувало тим, що імпортований ним товар був класифікований правильно й відповідно до поданих для митного оформлення товарно-супровідних документів; при цьому товар пройшов митне оформлення без зауважень і був випущений у вільний обіг на територію України, тому митний орган не мав правових підстав для прийняття повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір.
Справа розглядалась судами неодноразово й востаннє постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року, позов задоволено.
Приймаючи такі рішення, суди, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, прийшли до висновку, що під час ввезення товару на митну територію України позивач помилково класифікував його за кодом УКТ ЗЕД 9503 00 95 00, замість правильного 9506 62 90 00; в той же час, враховуючи правову позицію, висловлену в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року (справа №21-36а13) та від 10 грудня 2013 року (справа №21-407а13), суди вказали, що якщо митні органи, приймаючи вантажну митну декларацію, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мають правових підстав для прийняття рішень про донарахування грошових зобов`язань у зв`язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, за виключенням випадку, коли така помилка була наслідком протиправних дій імпортера, зокрема, зазначення у вантажній митній декларації недостовірних відомостей; проте при ввезенні Товариством товару за ВМД від 06 червня 2011 року №209040000/2011/003503 зауважень щодо його неправильної класифікації у посадових осіб відповідача не було й порушень в оформлені чи внесенні недостовірних відомостей у ВМД судом не встановлено, відтак прийняті Митницею повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.
Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, Митниця звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на правомірність проведеної нею перевірки та правильність встановлених останньою обставин, які були покладені в основу оскаржуваних повідомлень-рішень, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Судами встановлено, що на підставі наказу Митниці від 27 серпня 2012 року №607 робочою групою митного органу в період з 28 серпня 2012 року по 05 вересня 2012 року проведено невиїзну документальну перевірку на предмет своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів платником податків - Товариством за ВМД від 06 червня 2011 року №209040000/2011/003503, за результатами якої складено акт від 05 вересня 2012 року №033/12/209000000/37225658.
В акті перевірки зазначено про те, що товар "інші іграшки з пластмаси: м`ячі дитячі…", ввезений Товариством на митну територію України за ВМД від 06 червня 2011 року №209040000/2011/003503 та класифікований останнім за кодом згідно УКТ ЗЕД 9503 00 95 00, повинен класифікуватись за кодом 9506 62 90 00, відтак, враховуючи, що зміна коду товару згідно з УКТ ЗЕД призвела до зміни ставки мита, відповідачем здійснено розрахунок та донарахування митних платежів.
27 вересня 2012 року Митницею прийнято повідомлення-рішення №74 та №75, якими Товариству визначено грошові зобов`язання із ввізного мита в сумі 87 014,81 грн. та штрафних санкцій в сумі 1,00 грн., а також з податку на додану вартість в сумі 17 402,96 грн. та штрафних санкцій в сумі 1,00 грн.
Не погодившись із прийнятими Митницею повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
Розглядаючи дану справу, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем за ВМД від 06 червня 2011 року №209040000/2011/003503 задекларовано товар "Інші іграшки з пластмаси: м`ячі дитячі, діаметром 115-265 мм" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 9503 00 95 00, як - 9503 00 Триколісні велосипеди, самокати, педальні автомобілі та аналогічні іграшки на колесах; лялькові коляски; ляльки; інші іграшки; моделі зменшеного розміру ("у масштабі") та аналогічні моделі для розваг, діючі чи недіючі; головоломки різні: - інші: - - інші: 9503 00 95 00 - - - з пластмаси.
Натомість цей же товар під час перевірки Митницею класифіковано за кодом згідно з УКТ ЗЕД 9506 62 90 00, а саме: - 9506 Інвентар та обладнання для занять фізкультурою, гімнастикою, легкою атлетикою, іншими видами спорту (включаючи настільний теніс) або для гри на свіжому повітрі, в іншому місці не зазначені; плавальні басейни та басейни для дітей: - м`ячі, крім м`ячів для гольфу та кульок для настільного тенісу: - 9506 62 - - надувні: - 9506 62 90 00 - - - інші.
При цьому, беручи до уваги положення Митного кодексу України (далі - МК України), Митного тарифу України, затвердженого Законом України від 05 квітня 2001 року №2371-ІІI "Про Митний тариф України", Основних правил інтерпретації класифікації товарів, Пояснень до товарної позиції 9506, згідно з якими до неї відноситься інвентар та обладнання для занять фізкультурою, гімнастикою, легкою атлетикою, іншими видами спорту (включаючи настільний теніс) або для гри на свіжому повітрі та, зокрема, входять м`ячі, крім м`ячів для гольфу та м`ячиків для настільного тенісу, такі як м`ячі для великого тенісу, футболу, м`ячі для регбі та аналогічні м`ячі (включаючи футбольні камери і покришки для таких м`ячів), м`ячі для водного поло, баскетболу та аналогічні надувні м`ячі, м`ячі для крикету, суди прийшли до висновку, що Митниця правильно класифікувала товар "Інші іграшки з пластмаси: м`ячі дитячі, діаметром 115-265 мм" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 9506 62 90 00, замість обраного Товариством - 9503 00 95 00.
Водночас, суди вказали й про те, що визначений митним органом код товару підтверджується також експортною декларацією Республіки Македонія №R-1159/01062011 та транзитною декларацією Республіки Болгарія Т1 №11BG00570200163420 від 01 червня 2011 року.
Втім, як вже зазначалось в цій постанові, задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що якщо відповідач, приймаючи вантажну митну декларацію, пропустив товар на митну територію України (після сплати позивачем передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не мав правових підстав для прийняття повідомлень-рішень про донарахування митних платежів у зв`язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару.
В той же час, Верховний Суд звертає увагу на наступне.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур (пункт 35 статті 1 МК України).
У пункті 19 статті 1 МК України наведено визначення терміну "митні процедури" - це операції, пов`язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також зі справлянням передбачених законом податків і зборів.
Отже, митні процедури охоплюють митний контроль, митне оформлення та справляння податків і зборів. При цьому виконання митним органом дій (процедур), які пов`язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів, є митним оформленням.
Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі Митного кодексу України відповідно до заявленого митного режиму (частина 2 статті 78 МК України).
Незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи (стаття 69 МК України).
Зміст наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.
Відтак, якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію, самостійно визначив митну вартість товару / відніс товар до певного коду товарної номенклатури та пропустив товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття рішень про донарахування грошових зобов`язань, за винятком випадку, коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов`язкових платежів.
В інших випадках, за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов`язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір.
Подібна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду України, зокрема, від 07 листопада 2011 року у справі №21-223а11, від 06 листопада 2012 року у справі №21-330а12, від 05 березня 2013 року у справі №21-36а13, від 18 листопада 2014 року у справі №21-509а14, від 08 травня 2015 року у справі №21-1011а15, та Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №813/1980/17 (адміністративне провадження №К/9901/50083/18), від 15 серпня 2019 року у справі №1170/2а-4029/12 (адміністративні провадження №К/9901/1860/18, №К/9901/1861/18), від 13 листопада 2020 року у справі №809/782/16 (адміністративне провадження №К/9901/40583/18).
Проте, застосовуючи аналогічну практику Верховного Суду України, суди попередніх інстанцій не врахували, що така позиція стосується виключно випадку, коли митні органи самостійно віднесли товар до певного коду товарної номенклатури, та не стосується випадку коли декларант самостійно визначає код товару згідно УКТ ЗЕД, а контролюючий орган погоджується із визначеним декларантом кодом товару, у такому випадку у разі наявності підстав, визначених МК України, митний контроль можливий вже і після завершення митного оформлення.
Отже, оскільки суди попередніх інстанцій помилково вважали, що у Митниці відсутнє як таке право здійснювати донарахування позивачеві за наслідками проведеної перевірки митних платежів, то вони прийшли до передчасних висновків по суті заявлених позовних вимог.
Так, суди не перевірили та не дослідили обставин, за яких митний орган (зважаючи на наведене вище в цій постанові) мав право продовжити здійснення митного контролю щодо ввезеного Товариством за ВМД від 06 червня 2011 року №209040000/2011/003503 товару й відповідно донарахувати обов`язкові платежі.
Зокрема, судами залишено поза увагою та, як наслідок не надано оцінки спірним правовідносинам в контексті положень частин 1 та 2 статті 351 МК України 4495-VI (який набрав чинності 01 червня 2012 року та діяв на час проведення перевірки і прийняття спірних повідомлень-рішень), згідно з якими предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств. Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Разом з тим, частинами 4, 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.
Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 1 статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.
Як передбачалось статтею 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення й неповне з`ясування обставин справи не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статей 349, 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд