ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2021 року
м. Київ
справа №2а-9405/12/1370
касаційне провадження №К/9901/37731/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Юрченко В.П., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Буської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кухтей Р.В.; судді - Яворський І.О., Нос С.П.)
у справі № 2а-9405/12/1370
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Броди Агро"
до Буської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Броди Агро" (далі - ТОВ "Броди Агро"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Буської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Буська ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02 серпня 2012 року № 000022231/3515 та від 02 серпня 2012 року № 0000232311/3516.
Справа розглядалася судами неодноразово. За наслідками останнього її розгляду Львівський окружний адміністративний суд постановою від 30 вересня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю, дійшовши висновку про удаваний характер оспорюваної господарської операції.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про задоволення адміністративного позову.
Буська ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2016 року.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому звертає увагу на фіктивний характер господарської операції з придбання платником послуг із внесення аміаку безводного в Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікар".
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03 травня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Буської ОДПІ.
30 травня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
14 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
31 травня 2019 року Буською ОДПІ заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - Буської ОДПІ на Головне управління ДФС у Львівській області у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість ТОВ "Броди Агро" щодо взаєморозрахунків із Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікар" за період з 01 березня 2011 року по 31 травня 2011 року, за результатами якої складено акт від 17 липня 2012 року № 113/22-00/35116440.
За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за квітень 2011 року в розмірі 39406,00 грн та за травень 2011 року в розмірі 96447,00 грн на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікар" за наслідками постачання послуг із внесення аміаку безводного на площі 1000,00 га орендованих і оброблюваних платником сільськогосподарських землях, що знаходяться на території Бродівського району Львівської області, за договором від 10 березня 2011 року № 10/03-2011, з огляду на фіктивний характер проведеної поставки.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 02 серпня 2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000232311/3516, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 39406,00 грн; № 000022231/3515, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 96447,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
За правилами статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарська операція для визначення податкового кредиту має бути фактично здійсненою та підтвердженою належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність такої операції, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваної господарської операції, судові інстанції встановили, що вона є реальною та підтверджується долученими ТОВ "Броди Агро" до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарської операції та її учасників, підтверджують фактичність здійснення такої операції, а саме: акта приймання-передачі наданих послуг; податкових накладних; платіжних доручень; агрохімічних паспортів поля; матеріальних звітів та заправних відомостей механізованих заправних агрегатів; звітів про рух матеріальних цінностей; внутрішнього акта, який фіксував площі та кількість пального, витраченого при заправці техніки.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його контрагента, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваної юридичної особи, судових рішень, вироків тощо, не наведено об`єктивних доводів щодо здійснення ТОВ "Броди Агро" розглядуваної операції за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Таким чином, висновок Львівського апеляційного адміністративного суду про необ`єктивність твердження контролюючого органу щодо неправомірності відображення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за здійсненою з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікар" господарською операцією ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги контролюючого органу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -