ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2021 року
м. Київ
справа №804/4440/16
адміністративне провадження №К/9901/42263/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №804/4440/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Соборному районі м.Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 (головуючий суддя Гімон М.М., судді: Чумак С.Ю., Юрко І.В.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ДПІ, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.06.2015 №406-17 в частині збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати орендної плати за землю на 23830,22грн., а також визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 06.06.2014 №7399-15, яким збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати орендної плати за землю на 17352,26грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 скасовано в частині, ухвалено нове рішення про задоволення позову в частині. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган оскаржив його до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.12.2017 відкрито касаційне провадження у справі №804/4440/16.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №804/4440/16 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
За результатами автоматизованого розподілу справ суддею-доповідачем для розгляду цієї справи у Касаційному адміністративному суді визначено суддю Хохуляка В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 05.07.2021 матеріали справи прийнято до провадження та призначено касаційний розгляд справи у порядку письмового провадження на 06.07.2021.
В обґрунтування вимог касаційної інстанції податковий орган посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального на процесуального права. Положень, які на думку відповідача, судом порушено чи неправильно застосовано, у касаційній скарзі не зазначено. Відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції.
Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Переглядаючи постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до позиції контролюючого органу податковим повідомленням-рішенням форми від 06.06.2014 №7399-15 позивачеві донараховано грошові зобов`язання з орендної плати за землю за 2014 рік, з у рахуванням змін до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внесених Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" №1166-VII від 27.03.2014, яким з 01.04.2014 встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
При цьому, ОСОБА_1 за квітень-грудень 2014 року орендна плата сплачувалась у розмірі меншому, ніж встановлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, внаслідок чого на суму виявленої різниці у розмірі 17352,26грн. і винесено податкове повідомлення-рішення від 06.06.2014 №7399-15.
Відповідач не погодився з доводами позивача, що останній не має сплачувати орендну плату за період з 06.03.2015 по 29.12.2015, оскільки, договір оренди землі від 07.11.2011 був розірваний 06.03.2015. Відповідач зазначав, що відповідно до умов договору про розірвання, ОСОБА_1 має сплатити орендну плату за один рік з моменту прийняття рішення міської ради від 29.12.2014 №202/59, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди землі на тих самих умовах з наданням відповідної документації із землеустрою. При цьому, на час прийняття податкового повідомлення-рішення від 06.06.2015 №406-17 до відповідача не надходила інформація від Дніпропетровської міської ради щодо наявності пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди землі по АДРЕСА_1 на тих самих умовах.
За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 06.06.2015 №406-17 в частині збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати орендної плати за землю на 23830,22грн. є правомірним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 06.06.2014 №7399-15 було прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. Також зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 06.06.2015 №406-17 є законним, оскільки дострокове розірвання договору оренди землі відбулося саме з ініціативи орендаря, на якого покладено обов`язок по сплаті орендної плати за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки. Оскільки до міської ради не надходили пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди вищевказаної земельної ділянки на тих самих умовах, то рішення є правомірним.
Апеляційний суд частково не погодився з висновками суду першої інстанції. Як вказано судом, орендодавець скористався своїм правом на отримання орендної плати за рік від орендаря при достроковому розірванні договору, а орендар прийняв на себе таке зобов`язання сплатити відповідну суму, що закріплено у укладеному між ними договорі про розірвання договору оренди землі. Суд зауважив, що повноважень податкового органу не належить нарахування орендної плати у разі застосування орендодавцем положень абзацу 2 статті 32 Закону України "Про оренду землі". Оскільки в ході розгляду справи відповідачем не було надано доказів користування позивачем зазначеною земельною ділянкою після дати розірвання договору оренди землі, то й підстави для нарахування позивачу орендної плати за землю після цієї дати у ДПІ були відсутні.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до підпункту 54.3.3. пункту 54.3 статті 54 ПК України згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Пунктом 286.5 статті 286 ПК України визначено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (стаття 287 ПК України).
Відповідно до статті 288 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
З аналізу наведених норм права вбачається, що саме податкові органи наділені повноваженнями нараховувати орендну плату за земельну ділянку, проте підставою для її нарахування є оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства договір оренди, а платником є особа, що фактично користується відповідною земельною ділянкою.
У справі, що розглядається судами з`ясовано, що 06.03.2015 на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 29.12.2014 №202/59 між позивачем та Дніпропетровською міською радою укладено договір про розірвання договору оренди землі від 07.11.2011року. (а.с. 30). Пунктом 7 зазначеного договору визначено, що він набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації.
Апеляційним судом на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 06.03.2015 відбулась державна реєстрація припинення речового права на підставі договору про розірвання договору оренди № 141 (а.с. 32).
Цього ж дня на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки від 06.03.2015р. позивач повернув Дніпропетровській міській раді земельну ділянку (а.с. 33).
Відтак, з 06.03.2015 договір оренди земельної ділянки, на підставі якого відповідач нарахував позивачу податкові зобов`язання за 2015 рік, є розірваним, а земельна ділянка з цієї дати ним повернута власнику. З вказаного слідує, що з 07.03.2015 відпали підстави для нарахування позивачу податковим органом податкових зобов`язань за користування земельною ділянкою на підставі статтей 287, 288 ПК України.
За наведених обставин, податкове повідомлення-рішення від 06.06.2015 №406-17 є правомірним лише в частині нарахування податкового зобов`язання за період з 01.01.2015 по 06.03.2015, але є неправомірним в частині визначення податкових зобов`язань після 06.03.2015.
Обґрунтовуючи свої доводи податковий орган посилався на те, що абзацом 2 пункту 2 рішення Дніпропетровської міської ради від 29.12.2014 №202/59 та пунктом 2 договору від 06.03.2015 про розірвання вищевказаного договору оренди землі передбачено, що відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" ОСОБА_1 має сплатити орендну плату за один рік з моменту прийняття рішення міською радою від 29.12.2014 №202/59.
Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно з абзацом 2 статті 32 Закону України "Про оренду землі" у разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях несільськогосподарського призначення - за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов`язань.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, орендодавець скористався своїм правом на отримання орендної плати за рік від орендаря при достроковому розірванні договору, а орендар прийняв на себе таке зобов`язання сплатити відповідну суму, що закріплено в укладеному між ними договорі від 06.03.2015 про розірвання договору оренди землі.
Оскільки у спірних правовідносинах обов`язок сплатити орендну плату за період до 29.12.2015 у позивача виник на підставі пункту 2 договору про розірвання договору оренди землі, то таке зобов`язання має договірний, а не податковий характер.
Враховуючи викладене, правильним є висновок, що до повноважень податкового органу не належить нарахування орендної плати у разі застосування орендодавцем положень абзацу 2 статті 32 Закону України "Про оренду землі".
Оскільки в ході розгляду справи відповідачем не було надано доказів користування позивачем зазначеною земельною ділянкою після 06.03.2015 (дати розірвання договору оренди землі) то й підстави для нарахування ОСОБА_1 орендної плати за землю після цієї дати у ДПІ були відсутні.
Висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 06.06.2014 №7399-15, про донарахування орендної плати з фізичних осіб на суму 17352,26грн. апеляційний суд вважав правомірними. У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним доводам судів у рамках даного касаційного провадження.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Крім того, на адресу суду надійшло клопотання податкового органу про заміну сторони у справі правонаступником.
Відповідно до частини першої статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
Керуючись статтями 52, 345, 349, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -