ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2021 року
м. Київ
справа № 825/1826/18
адміністративне провадження № К/9901/66961/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу№825/1826/18 за адміністративним позовом Приватного підприємства "Тепло-Монтаж" до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 (суддя Житняк Л.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2018 (головуючий суддя Бужак Н.П., судді: Костюк Л.О., Мельничук В.П.),
ВСТАНОВИВ:
ПП "Тепло-Монтаж" звернулось до адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.07.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2018, позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2018 у справі №825/1826/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 10.12.2018 відкрито касаційне провадження у справі №825/1826/18.
Ухвалою суду від 05.07.2021 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 06.07.2021.
В обґрунтування касаційної скарги податковий орган посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Відповідач вказує, що дії податкового органу, що передували проведенню перевірки відповідають вимогам законодавства, що підтверджується постановою Верховного Суду, якою відмовлено у задоволенні позову про скасування наказу на проведення перевірки. За наслідками проведеної перевірки контролюючим органом встановлено відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами; позивачем не підтверджено правомірність включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями шляхом надання належним чином оформлених первинних документів, неможливість здійснення господарської діяльності, а тому, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, що не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платника податків - учасників відповідної операції. Відповідач посилається на відсутність у контрагентів необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності. Вказує, що в ході проведення перевірки зібрано інформацію та встановлено факти, з яких вбачається відсутність фактичного здійснення взаємовідносин між позивачем та його контрагентами, дефектність підприємств по ланцюгу, у кримінальних провадженнях з`ясовані факти про відсутність наміру контрагентами здійснювати підприємницьку діяльність. Відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу, де вказує, що податковий орган у касаційній скарзі не зазначив, які норми порушено судами попередніх інстанцій. Позивач звертає увагу, що обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Підприємство вважає необґрунтованою позицію податкового органу, згідно якої відповідач дійшов висновку про юридичну дефектність наданих до перевірки документів. На думку позивача, Підприємство мало підстави для віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та до складу валових витрат вартість виконаних робіт (наданих послуг) субпідрядниками (контрагентами). Позивач просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги частково, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до наказу начальника ГУ ДФС у Чернігівській області від 17.01.2018 №69 та на підставі направлення від 18.01.2018 №88 призначено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Тепло-Монтаж".
З метою вручення наказу ГУ ДФС у Чернігівській області від 17.01.2018 №69 про початок перевірки та пред`явлення направлення на перевірку було зателефоновано головному бухгалтеру ПП "Тепло-Монтаж". В результаті телефонної розмови з`ясовано, що головний бухгалтер перебуває у відпустці без збереження заробітної плати, а керівник підприємства для вирішення виробничих питань перебуває у відрядженні м. Одеса.
19.01.2018 до приміщення ГУ ДФС у Чернігівській області прибув адвокат, який згідно Договору про надання правової допомоги представляє інтереси ПП "Тепло-Монтаж" в органах державної фіскальної служби.
19.01.2018 адвокату вручено копію наказу ГУ ДФС у Чернігівській області про проведення перевірки 17.01.2018 №69 та пред`явлено направлення на проведення перевірки від 18.01.2018 №88.
Таким чином відповідач вважав, що законний представник ПП "Тепло-Монтаж" підписавшись у направленні на перевірку про пред`явлення йому направлення та вручення копії наказу, у відповідності до положень пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України допустив контролюючий орган до проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Тепло-Монтаж".
22.01.2018 адвокату особисто вручено письмовий запит ГУ ДФС у Чернігівській області "Про надання інформації та їх документального підтвердження" від 22.01.2018 №671/10/25-01-14-06-06 щодо надання до 24.01.2018 певного переліку документів. Станом на 18 год. 15 хв. 24.01.2018 директором ПП "Тепло-Монтаж" та/або адвокатом не було надано витребуваних документів на письмовий запит від 22.01.2018 №671/10/25-01-14-06-06, в результаті чого, ГУ ДФС у Чернігівській області 24.01.2018 був складений акт ненадання оригіналів документів під час проведення перевірки ПП "Тепло-Монтаж" №25/14/36655008.
Також, посадовою особою відповідача на підставі направлення від 18.01.2018 №88 та наказу ГУ ДФС у Чернігівській області від 17.01.2018 №69 з метою проведення перевірки ПП "Тепло-Монтаж" та вручення пропозиції №2677/25-01-14-05-07 від 22.01.2018 про запрошення керівника або законного представника ПП "Тепло-Монтаж" на 14год. 30хв. 24.01.2018 до ГУ ДФС у Чернігівській області був здійснений вихід на ПП "Тепло-Монтаж" за адресою: м.Чернігів, вул.Дніпровська, буд.34А.
У результаті здійсненого виходу за адресою: м.Чернігів, вул.Дніпровська, буд. 34А не було встановлено посадових осіб ПП "Тепло-Монтаж", а саме: керівника підприємства ОСОБА_1 та головного бухгалтера ОСОБА_2 . З огляду на зазначене, пропозиція про запрошення керівника або законного представника ПП "Тепло-Монтаж" на 14год. 30хв. 24.01.2018 до ГУ ДФС у Чернігівській області була вручена головному інженеру ОСОБА_3
ГУ ДФС у Чернігівській області 23.01.2018 був складений акт відсутності посадових осіб ПП "Тепло-Монтаж" №24/14/36655008.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами не заперечуються (а.с.51-56).
Відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка, попри те, що перевірка за місцем знаходження платника податків не проводилась, про що складено акт від 31.01.2018 №50/14/36655008 (а.с.91-103) та винесено податкове повідомлення-рішення від 22.02.2018 №00000701400 про збільшення суми грошових зобов`язань за платежем податку на додану вартість з виробництва в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 658080грн., штрафна санкція 164520,00грн, всього 822600,00грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій посилались на те, що оскільки перевірка позивача проведена на підставі наказу, який визнаний судом протиправним та скасований, акт перевірки отриманий в результаті такої незаконної перевірки не може вважатися належним доказом, оскільки згідно частини першої статті 74 КАС України суд не може прийняти до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Враховуючи наведене, в силу преюдиції рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.02.2018 у справі №825/415/18, суд визнав податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Таким чином, суди дійшли висновку, що позов слід задовольнити.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).
Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.
При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій вказували на те, що ПП "Тепло-Монтаж" було оскаржено наказ начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 17.01.2018 року №69 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Тепло-Монтаж".
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.02.2018 у справі №825/415/18, залишеного без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018, визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління ДФС у Чернігівській області від 17.01.2018 №69 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства "Тепло-Монтаж"".
Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки перевірка позивача проведена на підставі наказу, який визнаний судом протиправним та скасовано, акт перевірки отриманий в результаті такої незаконної перевірки не може вважатися належним доказом, оскільки згідно частини першої статті 74 КАС України суд не може прийняти до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Слід враховувати, що для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 78 КАС України учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку.
При цьому суд також повинен враховувати вимоги щодо необхідності офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на його думку, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Верховний Суд зауважує, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки, яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка. Натомість, в межах даної справи, судами взагалі не надано правову оцінку встановленим відповідачем порушенням податкового законодавства, судовий контроль щодо правомірності податкового повідомлення-рішення, що є предметом розгляду у цій справі, не здійснено.
Разом з тим, положеннями Закону України "Про доступ до судових рішень" встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, з`ясовано, що постановою Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №825/415/18 за позовом ПП "Тепло-Монтаж" до ГУ ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу начальника ГУ ДФС у Чернігівській області від 17.01.2018 №69 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Тепло-Монтаж" скасовано рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.02.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а)постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б)постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г)вивезення товарів за межі митної території України; е)постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Як визначено пунктом 192.1 статті 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Розрахунок коригування до податкової накладної складається також у випадку виправлення помилок, допущених при складанні податкової накладної, у тому числі не пов`язаних із зміною суми компенсації вартості товарів/послуг.
Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв`язку з отриманням таких товарів/послуг. Постачальник має право зменшити суму податкових зобов`язань лише після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, вважає їх передчасними. Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи, з огляду на наступне.
Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.
Підставою для зменшення позивачу суми від`ємного значення податку на додану вартість є висновок контролюючого органу про відсутність реального характеру господарських операцій позивача щодо виконання будівельних робіт субпідрядниками у ПП "Інтера Актив", ТОВ "Самміт Агро Трейд", ТОВ "Велвіт Девелопмент", ТОВ "Авалогн".
У свою чергу, позивач заперечував наявність вказаних податковим органом обставин та обґрунтовує свою позицію тим, що у Підприємства наявні відповідні первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій контрагентами.
При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.
Верховний Суд наголошує, що суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв`язку за правилами статті 90 КАС України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам. Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки доводам податкового органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних нарахувань за цими операціями.
Разом з тим, вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності. Суди попередніх інстанцій не перевірили, чи були обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру) господарські операції позивача та його контрагентів. Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу, оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.
Суд касаційної інстанції наголошує, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів. Надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Судами попередніх інстанцій в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи не з`ясовано, обставини, що входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на формування даних податкового обліку за розглядуваними операціями з придбання товарів/послуг.
Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане нарахування податкового зобов`язання, обставини справи встановлено неповно, вимоги процесуального законодавства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів виконано не було, що і потягло за собою прийняття рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.
Суд касаційної інстанції зазначає, що під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -