У Х В А Л А
06 липня 2021 року
м. Київ
справа № 171/2249/19
провадження № 14-114зц21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача - Штелик С. П.,
суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" про часткове скасування наказу про догану, та стягнення невиплаченої заробітної плати, та
ВСТАНОВИЛА:
Улистопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ "ДТЕК Дніпрообленерго" про часткове скасування наказу №1440 від 12 листопада 2019 року, стягнення невиплаченої заробітної плати у виді премії та посадового окладу у розмірі 2 216,90 грн.
РішеннямАпостолівського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
11 грудня 2020 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ "ДТЕК Дніпрообленерго" про часткове скасування наказу про догану та стягнення невиплаченої заробітної плати.
14 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій він просить скасувати ухвалу колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2020 року та відкрити касаційне провадження за його касаційною скаргою.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Слова "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції стосуються не лише правової основи існування суду, але й дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
За змістом статей 393 і 394 ЦПК України повноваженнями прийняти касаційну скаргу та відкрити касаційне провадження наділений Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду.
Вичерпний перелік підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлює стаття 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього кодексу вирішує Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження згідно з ухвалою від 11 грудня 2020 року. Справу № 171/2249/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду не передавав. Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості самостійно вирішити питання про передання справи собі на розгляд. Тобто, у справі № 171/2249/19 Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленим законом, для такого розгляду.
Право касаційного оскарження та судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, визначені у статті 389 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції відповідно до норм чинного ЦПК України не наділена повноваженнями щодо перегляду судових рішень Касаційного цивільного суду, перевірки обґрунтованості та законності постанов (ухвал) суду тієї ж касаційної інстанції, які нею не постановлялися, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України (встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом).
Також, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з моменту набрання чинності ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" цей Кодекс не передбачає інституту перегляду судових рішень після їх перегляду в касаційному порядку, як це було визначено в розділі V глави 3 попередньої редакції ЦПК України.
Тому у прийнятті касаційної скарги ОСОБА_1 необхідно відмовити та повернути її позивачу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Але "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує "легітимну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. The United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. The United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Відмова у прийнятті до розгляду касаційної скарги позивача не порушує його право на доступ до суду, адже такий доступ уже був забезпечений у судах. Більше того, вказане право не гарантує можливість повторного звернення з касаційною скаргою, але вже до Великої Палати Верховного Суду, яка не є повноважною вирішити питання про передання справи на розгляд самій собі.
Згідно з практикою Суду юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення від 9 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53).
Після постановлення Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвали від 11 грудня 2020 року про відмову у відкритті касаційного провадження через те, що судове рішення у малозначній справі не підлягає касаційному оскарженню, звернення до Великої Палати Верховного Суду із касаційною скаргою з метою перегляду судових рішень у даній справі у касаційному порядку ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).
Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, статтями 388, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду