У х в а л а
7 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 358/460/16-ц
Провадження № 14-118зц21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддівАнцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
ознайомилась зі скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 (далі - скаржники) від 22 червня 2021 року (далі - скарга), від імені яких діє адвокат Орло Юлія Вікторівна, на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року (далі - постанова)
у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Виконавчого комітету Богуславської міської ради Київської області (далі - відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області - про зобов`язання надати житло та
в с т а н о в и л а :
у квітні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення вимоги просив зобов`язати відповідача запропонувати різні варіанти благоустроєного житла площею не менше 64,60 кв м і після погодження з позивачем видати йому ордер на заселення, а у разі невиконання рішення суду в місячний строк з дня набрання ним законної сили - стягнути грошову компенсацію у розмірі вартості квартири з метою самостійного придбання житла.
4 серпня 2016 року Миронівський районний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив частково: зобов`язав відповідача у місячний строк після набрання рішенням законної сили надати позивачу та членам його сім`ї з чотирьох осіб благоустроєне житло у вигляді окремої квартири у місті Богуславі у межах норми житлової площі з урахуванням права на додаткову площу, що відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, та видати ордер на вселення; в іншій частині позову відмовив.
22 лютого 2017 року Апеляційний суд Київської області постановив ухвалу, згідно з якою рішення Миронівського районного суду Київської області від 4 серпня 2016 року скасував і закрив провадження у справі № 358/460/16-ц. На думку Апеляційного суду Київської області, спір стосується правовідносин, що мають публічно-правовий характер, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення до суду, спір треба розглядати у порядку адміністративного судочинства.
1 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що позивач оскаржив судове рішення з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.
7 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, згідно з якою скасувала ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2017 року, справу направила для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, оскільки спір не є публічно-правовим, а тому його треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
19 лютого 2019 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення Миронівського районного суду Київської області від 4 серпня 2016 року залишив без змін. Мотивував постанову тим, що згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 7 травня 2012 року (провадження № 21-292а11), обов`язок забезпечити житлом суддю, який потребує поліпшення житлових умов, покладений на місцеві органи за місцем роботи судді. Дії Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь із забезпечення суддів житлом є додатковими у разі, якщо це питання не вирішив місцевий орган влади.
24 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, відповідно до якої скасував рішення Миронівського районного суду Київської області від 4 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року й ухвалив нове рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив.
На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, оскільки стаття 46 Житлового кодексу Української РСР не передбачає для суддів строк і переважне право на одержання жилих приміщень першочергово перед всіма іншими категоріями, передбаченими зазначеною статтею, то позивача треба забезпечити житлом у порядку черговості, тобто після осіб, які отримали право на житло раніше від нього.
23 червня 2021 року на адресу Великої Палати Верховного Суду надійшла "касаційна скарга" (вх. № 196/0/255-21), у якій скаржники, від імені яких діє адвокат, просять: звільнити їх від сплати судового збору; відкрити касаційне провадження; зупинити дію постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року; передати справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду; скасувати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року й ухвалити нове рішення.
Мотивували скаргу, зокрема, тим, що Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду порушив норми процесуального права, оскільки розглянув касаційну скаргу без участі позивача та членів його сім`ї, а також неправильно застосував норми матеріального права.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції).
Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Чинний процесуальний закон не передбачає інституту перегляду Верховним Судом судових рішень після їх перегляду у касаційному порядку, як це було визначено у розділі V глави 3 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року. Отже, після прийняття постанови Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження для прийняття та розгляду скарги, яку скаржники назвали касаційною. Тобто у справі № 358/460/16-ц Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленим законом, для такого розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає (частина третя статті 419 ЦПК України).
Вичерпний перелік підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлює стаття 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього кодексу вирішує тільки Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду.
Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості самостійно вирішити питання про передання справи собі на розгляд. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу № 358/460/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду не передавав, а 24 березня 2021 року прийняв постанову. Про це адвокат скаржників, яка підписала "касаційну скаргу" на постанову Верховного Суду, не може не знати.
З огляду на викладене у прийнятті скарги необхідно відмовити та повернути її скаржникам.
Право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує "легітимну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі"Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення ЄСПЛ від 21 вересня 1994 року у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Відмова у прийнятті до розгляду поданої до Великої Палати Верховного Суду скарги позивача та інших скаржників, які не є учасниками справи, не порушує їхнє право на доступ до суду, адже позивач вже раніше реалізував право на розгляд справи у судах трьох інстанцій, а інші скаржники у справі № 358/460/16-ц участі не брали, зокрема не подавали апеляційну скаргу.
Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 9 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53).
Звернення до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, зокрема з метою ще одного розгляду справи, спрямоване на перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду за відсутності такої можливості у процесуальному законі. Вказаний перегляд є неможливим, оскільки ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).
Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, статтями 388, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду