УХВАЛА
06 липня 2021 року
м. Київ
Провадження № 13-116зво21
Справа № 127/11125/17
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Британчука В.В.,
суддів: Анцупової Т.О., Власова Ю.Л., Григорʼєвої І.В., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Катеринчук Л.Й., Крет Г.Р., Лобойка Л.М., Пількова К.М., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Сімоненко В.М., Ткача І.В., Штелик С.П.
перевірила заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвал Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2017 року та Апеляційного суду Вінницької області від 20 жовтня 2017 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
встановила:
Вироком Київського міського суду від 27 грудня 1999 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за: ст. 94 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року) - до покарання у виді позбавлення волі на строк чотирнадцять років; пунктами "ж", "з" ст. 93 КК 1960 року - до покарання у виді смертної кари - розстрілу, а на підставі ст. 42 цього Кодексу остаточно - до смертної кари - розстрілу.
Ухвалою Верховного Суду України від 08 червня 2000 року покарання у виді смертної кари - розстрілу, замінено ОСОБА_1 на довічне позбавлення волі.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 20 жовтня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від покарання у зв`язку з його відбуттям відмовлено.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 листопада 2017 року на підставі п. 1 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вищезазначені судові рішення.
11 березня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) ухвалив остаточне рішення у справі "Дембо та інші проти України", яким констатував порушення щодо ОСОБА_1 (заява 2778/18) ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) стосовно покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
16 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 від 03 червня 2021 року, у якій заявник просив скасувати прийняті щодо нього судові рішення, постановити нове, яким припинити його катування довічним позбавленням волі шляхом заміни на покарання, яке не буде катуванням, у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років зі звільненням від відбування покарання.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року вказану заяву повернуто ОСОБА_1 з усіма доданими до неї матеріалами. Таке рішення прийнято з урахуванням того, що ОСОБА_1, на користь якого постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, у заяві не зазначив день, коли дізнався про набуття цим рішенням статусу остаточного та не порушив питання про поновлення строку на подачу заяви.
05 липня 2021 року до Верховного Суду повторно надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами, в якій обґрунтував те, що строку на подачу заяви від 03 червня 2021 року не пропускав, адже офіційне повідомлення Міністерства юстиції України та стислий виклад рішення ЄСПЛ у справі "Дембо та інші проти України" отримав 10 травня 2021 року (оригінал листа Міністерства юстиції України додано).
Перевіряючи підстави для відкриття провадження за заявою, Велика Палата виходить з такого.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за виключними обставинами, однією з яких є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
11 березня 2021 року рішенням ЄСПЛ у справі "Дембо та інші проти України" встановлено порушення Україною ст. 3 Конвенції щодо ОСОБА_1 стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення.
Загальні принципи, яких дотримувався ЄСПЛ при ухваленні цього рішення, - оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований зміст порушення Конвенції та визнання порушення достатньо справедливою сатисфакцією - свідчать про допущення щодо ОСОБА_1 таких порушень Конвенції, які за цих обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, що існували до вчинення порушень.
У таких випадках засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.
З урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень ЄСПЛ від 19 січня 2000 року встановлене Судом порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, якщо можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.
Щодо ОСОБА_1 таке повне відновлення попереднього юридичного стану, зокрема шляхом перегляду судових рішень та заміни призначеного покарання, на покарання не пов`язане з довічним позбавлення волі, не є можливим, оскільки ЄСПЛ констатував порушення Конвенції лише щодо довічного ув`язнення без перспективи звільнення та не зробив висновку про порушення конвенційних прав заявника під час розгляду в судах справи щодо нього.
Констатоване порушення Конвенції щодо заявника може бути усунуто лише шляхом вжиття заходів загального характеру з боку держави (внесення змін у відповідне законодавство).
Отже, підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 відсутні.
Керуючись статтями 459, 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду