ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/136/20
Провадження № 11-298заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Штелик С. П.
за участю:
секретаря судового засідання Яроша Д. В.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача - Нарольської Т. С.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення
за апеляційними скаргами Вищої ради правосуддя та ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року (у складі колегії суддів ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9.),
УСТАНОВИЛА:
Рух справи
1. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення ВРП є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно не відповідає вимогам частини першої статті 32, частини першої статті 58, частини першої статті 61 Конституції України, статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), зокрема у справах "Олександр Волков проти України", "Куликов та інші проти України", а також висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, з питань звільнення.
ОСОБА_1 зауважує, що ВРП порушила процедуру розгляду дисциплінарного питання щодо нього. Зокрема, позивач вважає, що ВРП усупереч вимогам Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) та свого Регламенту за спрощеною процедурою прийняла рішення про його звільнення, що є неприпустимим. Унаслідок цього позивач вважає, що його було позбавлено всіх передбачених Законом № 1798-VIII та Регламентом ВРП прав і процедурних гарантій.
Окремо ОСОБА_1 зазначає, що ВРП під час вирішення питання про звільнення його з посади судді необхідно застосовувати строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, передбачений частиною одинадцятою статті 109 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII).
Також позивач звертає увагу, що ВРП оскаржуваним рішенням двічі притягнула його до відповідальності за одне й те саме порушення.
Крім того, ОСОБА_1 зауважує, що станом на час прийняття ВРП оскаржуваного рішення він не був суддею, що свідчить про те, що це рішення ухвалено щодо неналежного суб`єкта, і відповідно про відсутність в його діях складу дисциплінарного проступку.
3. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року позов задоволено.
Скасовано рішення ВРП від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".
Зобовʼязано ВРП розглянути матеріали дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 .
4. Не погодившись із таким рішенням, ВРП подала апеляційну скаргу з тих підстав, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріального права. В апеляційній скарзі ВРП просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1
5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 вересня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ВРП на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року.
6. 25 вересня 2020 року ОСОБА_1, не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року, також подав апеляційну скаргу з тих підстав, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у редакції, викладеній ним у позовній заяві.
7. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 07 жовтня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року та призначила розгляд справи в судовому засіданні.
8. 13 листопада 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від ВРП надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1, у якому відповідач просить залишити її без задоволення.
9. 25 червня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ВРП про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року.
10. Станом на 01 липня 2021 року від ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу ВРП до Великої Палати Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
11. Указом Президента України від 25 грудня 2004 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва. 08 листопада 2005 року позивач прийняв присягу судді.
Постановою Верховної Ради України (далі - ВРУ) від 21 жовтня 2010 року № 2635-VI ОСОБА_1 обрано суддею Шевченківського районного суду міста Києва безстроково.
12. 06 грудня 2010 року Вища рада юстиції (далі - ВРЮ), розглянувши пропозицію члена цієї ради ОСОБА_2, прийняла рішення № 1341/0/15-10 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги судді.
13. Наведені висновки ВРЮ обґрунтовані такими порушеннями суддею ОСОБА_1 положень чинного законодавства при розгляді справ.
14. Шевченківський районний суд міста Києва вироком від 28 листопада 2005 року, постановленим під головуванням позивача, визнав підсудного винним у злочині, передбаченому частиною п`ятою статті 186 Кримінального кодексу України.
15. Ухвалою від 22 березня 2006 року Апеляційний суд міста Києва за наслідками розгляду кримінальної справи за апеляцією підсудного та його захисника вказаний вирок суду скасував через істотні порушення судом вимог Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Також Апеляційний суд міста Києва постановив окрему ухвалу відносно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 Серед порушень, допущених суддею ОСОБА_1 під час розгляду кримінальної справи, в окремій ухвалі увагу акцентовано на тому, що усупереч вимогам частини першої статті 272 КПК України (чинного на час прийняття суддею рішень) суд видалив підсудного із залу суду на весь час розгляду справи без наведення мотиву прийнятого рішення, лише з посиланням на вказану норму КПК України. Підсудного не було попереджено про те, що в разі повторного порушення ним порядку засідання або непідкорення розпорядженням головуючого його буде видалено із залу засідання. Апеляційний суд міста Києва констатував, що суд позбавив підсудного можливості брати участь у судових дебатах та звертатись до суду з останнім словом, що є порушенням його права на захист. Зазначено й про те, що суд не виконав вимог статті 87-1 КПК України про фіксування судового процесу технічними засобами. Також наголошено, що суддя ОСОБА_1 допустив й інші процесуальні порушення, пов`язані з відступом від вимог статей 88, 257, 263, 349 КПК України.
16. Також у рішенні ВРЮ зазначено про те, що 18 серпня 2008 року начальник Київського слідчого ізолятора та голова спостережної комісії при Шевченківській районній державній адміністрації міста Києва звернулись до Шевченківського районного суду міста Києва з поданням про умовно-дострокове звільнення засудженого з місць позбавлення волі.
3 вересня 2008 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 у виїзному судовому засіданні в приміщенні Київського слідчого ізолятора виніс постанову про відмову в задоволенні вказаного подання.
Ухвалою від 23 січня 2009 року Апеляційний суд міста Києва зазначену постанову скасував, а матеріали направив на новий розгляд.
Крім того, Апеляційний суд міста Києва постановив окрему ухвалу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1, в якій зазначив, що суддя при розгляді вказаної справи допустив істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які проявились у тому, що всупереч вимогам статті 407 КПК України суддя розглянув справу без повідомлення та участі органу, що відає відбуванням покарання, подання якого розглядалося. Крім того, на порушення вимог статті 354 КПК України справа понад три місяці не передавалась до апеляційного суду для розгляду апеляції засудженого.
Верховний Суд України ухвалою від 16 березня 2010 року залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 на окрему ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2009 року, а окрему ухвалу - без змін.
17. Окрім того, Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 19 березня 2008 року скасував вирок Шевченківського районного суду міста Києва під головуванням ОСОБА_1 від 17 грудня 2007 року і постановив стосовно судді окрему ухвалу у зв`язку з порушеннями вимог закону, допущеними головуючим у справі. Зокрема, всупереч вимогам статті 9 Закону України від 31 травня 2005 року № 2591-IV "Про амністію" (який діяв на час постановлення вироку в указаній справі) суд не з`ясував у підсудного питання щодо можливості застосування до нього амністії.
18. Проаналізувавши усі фактичні обставини, ВРЮ констатувала, що суддя ОСОБА_1 допускав несумлінність при розгляді справ, безвідповідально ставився до своїх посадових обов`язків, умисно порушував вимоги законодавства при здійсненні правосуддя, що спричинило негативні наслідки. У зв`язку з наведеним ВРЮ дійшла висновку, що поведінка судді викликає сумнів у його об`єктивності та неупередженості, що є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги.
19. Крім розгляду пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_2, ВРЮ того ж дня, 06 грудня 2010 року, розглянула пропозицію члена ВРЮ ОСОБА_3 від 13 вересня 2010 року та прийняла ще одне рішення № 1342/0/15-10 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги.
20. Згідно з цим рішенням 07 вересня 2007 року співробітники Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України склали щодо судді ОСОБА_1 протокол про порушення ним спеціального обмеження, спрямованого на запобігання корупції, встановленого пунктом "б" частини третьої статті 5 Закону України від 05 жовтня 1995 року № 356/95-ВР "Про боротьбу з корупцією".
У зазначеному протоколі вказано, що 13 квітня 2007 року суддя ОСОБА_1 умисно створив перепони для здійснення правомірної діяльності посадовими особами (працівниками оперативно-слідчої групи), ускладнив їм виконання своїх повноважень (проведення обшуків) та вимагав від них прийняття незаконного рішення (припинення проведення обшуків), чим неправомірно втрутився, використовуючи своє службове становище, у діяльність посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень, тобто вчинив правопорушення.
Постановою від 12 листопада 2009 року Апеляційний суд міста Києва визнав ОСОБА_1 винним у порушенні спеціальних обмежень, спрямованих на запобігання корупції, передбачених пунктом "б" частини третьої статті 5 згаданого вище Закону; провадження у цій справі закрив у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
21. За результатами проведеної перевірки ВРЮ дійшла висновку, що допущені суддею ОСОБА_1 порушення вимог чинного законодавства і вчинки порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, відтак є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги.
22. З урахуванням рішень від 06 грудня 2010 року, прийнятих за наслідками розгляду звернень членів ВРЮ ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 13 та 18 вересня 2010 року відповідно, ВРЮ внесла ВРУ подання від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги.
23. На пленарному засіданні 23 грудня 2010 року ВРУ прийняла Постанову № 2865-VI "Про звільнення суддів", якою звільнила, зокрема, суддю Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги.
24. Вважаючи зазначені рішення ВРЮ та Постанову ВРУ протиправними, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом, в якому просив визнати незаконними:
- рішення ВРЮ від 06 грудня 2010 року (№ 1341/0/15-10 та № 1342/0/15-10) про внесення подання до ВРУ про звільнення його з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді;
- подання ВРЮ від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 ВРУ про звільнення його з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді;
- Постанову ВРУ від 23 грудня 2010 року № 2865-VІ "Про звільнення суддів" у частині звільнення його з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
25. Вищий адміністративний суд України постановою від 06 квітня 2011 року у задоволенні позову відмовив.
26. Не погодившись із рішенням Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 подав до ЄСПЛ заяву проти України, у якій скаржився на порушення статей 6 та 8 Конвенції, посилаючись на те, що провадження щодо його звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, незаконне звільнення суттєво негативно вплинуло на його приватне життя.
27. З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до ЄСПЛ громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду.
28. 19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема й за заявою ОСОБА_1 № 68443/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. Рішення суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
29. 25 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2011 року з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у якій просив скасувати зазначену вище постанову Вищого адміністративного суду України та прийняти нове рішення - про задоволення позову.
30. За наслідками розгляду справи за заявою ОСОБА_1 . Верховний Суд України, з огляду на зазначені вище висновки ЄСПЛ, 03 липня 2017 року прийняв постанову, якою скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2011 року, а справу передав на новий судовий розгляд до цього ж суду.
31. З початком роботи Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який рішенням від 02 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2018 року, позов задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував рішення ВРЮ від 06 грудня 2010 року № 1341/0/15-10, 1342/0/15-10 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги".
Визнав протиправним та скасував подання ВРЮ від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 ВРУ "Про звільнення судді з посади", за яким ВРЮ пропонувала ВРУ звільнити ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги.
Визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ від 23 грудня 2010 року № 2865-VІ "Про звільнення суддів" в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
Передав на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиціях членів ВРЮ ОСОБА_3 від 13 вересня 2010 року та ОСОБА_2 від 18 вересня 2010 року.
32. 23 квітня 2020 року ВРП ухвалила рішення № 1043/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
33. Вважаючи рішення ВРП від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Оцінка суду першої інстанції
34. Задовольняючи позов ОСОБА_1, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що оскаржуване рішення ВРП підлягає скасуванню, оскільки його прийнято з порушенням установленої законом процедури розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
35. На обґрунтування такого висновку суд першої інстанції виходячи з аналізу пункту 21 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII та пункту 32 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII зазначив, що розгляд питання щодо судді ОСОБА_1 мав відбуватися виключно через передбачену Законом № 1798-VIII процедуру розгляду справи дисциплінарним органом ВРП у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону. Правових підстав для розгляду питання про дисциплінарну відповідальність судді ОСОБА_1 у пленарному складі ВРП чинне законодавство не містить.
36. За висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиціях членів ВРЮ ОСОБА_3 від 13 вересня 2010 року та ОСОБА_2 від 18 вересня 2010 року, необхідно передати для розгляду відповідною Дисциплінарною палатою ВРП.
37. Водночас суд першої інстанції зауважив, що під час повторного розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності необхідно врахувати строк притягнення судді до відповідальності; твердження ВРП в оскаржуваному рішенні про те, що питання, яке вона розглядала щодо судді ОСОБА_1, не є питанням дисциплінарної відповідальності (відсутність дисциплінарного провадження унеможливлює застосування встановлених частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII строків), суперечить правовому регулюванню спірних правовідносин.
38. При цьому Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду визнав необґрунтованими та відхилив доводи ОСОБА_1 з приводу того, що на час ухвалення оскаржуваного рішення він не був суддею з огляду на виключення його зі штату суду, а також про притягнення його двічі до відповідальності за одне й те ж саме правопорушення.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі ВРП вимог
39. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року ВРП зазначає, що його прийнято з порушенням норм матеріального права.
40. Зокрема, відповідач вважає, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок про те, що ВРП порушено процедуру розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
41. На переконання ВРП, у неї немає повноважень для повторного перегляду дисциплінарної справи щодо судді за результатами скасування рішень іншого органу, ніж її Дисциплінарної палати, зокрема рішень ВРЮ.
42. Оскільки ВРП не здійснювала дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_1, на думку відповідача, суд першої інстанції помилково керувався при прийнятті оскаржуваного рішення пунктом 21 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII та пунктом 32 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, які стосуються розгляду дисциплінарних справ.
Також ВРП зазначає, що у неї не було підстав для передачі дисциплінарному органу ВРП для розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та прийняття відповідних рішень.
43. Окремо ВРП зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов помилкового висновку в оскаржуваному рішенні про те, що під час повторного розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності необхідно врахувати строк притягнення судді до відповідальності, оскільки звільнення судді з посади в разі порушення ним присяги не було видом дисциплінарного стягнення та застосовувалось не в результаті дисциплінарного провадження, а на виконання рішення суду. Відсутність дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1 унеможливлює застосування встановлених частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII строків, у межах яких може бути застосовано дисциплінарне стягнення до судді.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вимог
44. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року ОСОБА_1 зазначає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
45. На обґрунтування такого висновку позивач зазначає, що він у позовній заяві просив тільки про визнання протиправним акта індивідуальної дії відповідача і в жодному разі не заявляв позовну вимогу про направлення матеріалів на новий або черговий розгляд до ВРП чи її органів.
Однак суд першої інстанції, вийшовши за межі позовних вимог, не тільки не поліпшив, а навпаки, погіршив становище позивача, оскільки передав питання вирішення його позовних вимог до позасудового органу на невизначений час.
46. Також ОСОБА_1 зазначає, що з п`яти суттєвих доводів його позовної заяви суд першої інстанції визнав обґрунтованим лише один - стосовно порушення ВРП процедури розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, інші два - визнав необґрунтованими без належного мотивування, а ще два - поклав на вирішення ВРП.
47. Окремо позивач наголошує на тому, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
48. За твердженнями позивача, суд першої інстанції також безпідставно не застосував конституційних вимог щодо неможливості повторного притягнення до відповідальності одного й того ж виду.
49. На думку ОСОБА_1, суд першої інстанції також допустив порушення статей 6 та 8 Конвенції, оскільки, ухвалюючи рішення з вищезазначеними порушеннями матеріального і процесуального закону, які є явними та істотними, суд не був і не міг бути справедливим та безстороннім. Оскаржуваним рішенням порушено також право ОСОБА_1 на повагу до приватного життя.
Позиція ВРП щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 .
50. ВРП подала відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Зокрема, наголошено, що оскаржуване рішення Ради від 23 квітня 2020 року № 1043/0/15-20 прийняте: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; добросовісно та розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
51. Доводи ОСОБА_1 про недотримання строків для його звільнення з посади судді за порушення присяги ВРП вважає безпідставними, оскільки стосовно судді ОСОБА_1 за дії, пов`язані з порушенням ним спеціального обмеження, спрямованого на запобігання корупції, допущення ним істотних порушень кримінально-процесуального законодавства, дисциплінарне провадження не здійснювалося. Пропозицію звільнити ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням ним присяги судді висловлено членами ВРЮ за результатами проведеної перевірки звернення ОСОБА_4 та з власної ініціативи. Відсутність дисциплінарного провадження у цьому випадку, на переконання ВРП, унеможливлює застосування строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.
52. Також ВРП вважає безпідставними доводи позивача про притягнення його до відповідальності двічі за одне й те саме порушення, оскільки після ухвалення ВРП оскаржуваного рішення існує виключно один юридичний факт про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності.