ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 520/276/21
Провадження № 11-133заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2021 року (судді Блажівська Н. Є., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., Шишов О. О., Яковенко М. М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та
ВСТАНОВИЛА:
1. ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила суд зобов`язати Президента України особисто перевірити викладені факти порушення Конституції України державними посадовими особами та скасувати усі незаконні рішення, прийняті щодо ОСОБА_1 .
Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 січня 2021 року на підставі частини четвертої статті 22 та підпункту 2 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передав позовну заяву на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 лютого 2021 року позовну заяву залишив без руху та надав строк для усунення недоліків шляхом:
- надання письмового підтвердження про те, що позивачка не подала іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав;
- приведення позовної заяви у відповідність із вимогами пункту 4 частини п`ятої статті 160 КАС України щодо викладення змісту позовних вимог і обставин, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги до Президента України щодо порушення прав, свобод та інтересів під час здійснення владних (управлінських) функцій, перелік яких передбачений Конституцією України; зазначення та обґрунтування наявності визначених законодавством повноважень у Президента України щодо скасування рішень, про які йдеться в позовній заяві, та зазначення конкретних рішень (із зазначенням органу, що їх видав, дати та номера таких), які позивачка просить суд зобов`язати відповідача скасувати;
- надання оформлених відповідно до вимог статті 94 КАС України доказів на підтвердження обставин допущення відповідачем порушень закону під час здійснення владних управлінських функцій у правовідносинах із позивачкою;
- приведення позовної заяви у відповідність із вимогами пункту 8 частини п`ятої статті 160 КАС України із зазначенням наявності у позивачки або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
- надання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за весь 2020 рік або документа про сплату судового збору.
Цей же суд ухвалою від 12 березня 2021 року позовну заяву повернув позивачці на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що вона не виконала всіх вимог ухвали Верховного Суду від 12 лютого 2021 року: не навела належного обґрунтування порушення Президентом України при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій її прав, свобод та інтересів, а також не сплатила судового збору (не надала документів на підтвердження визначених законодавством підстав звільнення, розстрочення, відстрочення сплати судового збору).
3. ОСОБА_1 не погодилася із цим рішенням суду і подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу,в якій просить скасувати його і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З погляду скаржниці, описана в позові бездіяльність Президента України в усуненні відносно неї порушень Конституції і законів України шляхом скасування рішення про застосування фінансових санкцій містить підстави для прийняття позовної заяви до розгляду судом.
Вважає поверховим підхід суду першої інстанції у вирішенні питання про звільнення її від сплати судового збору з огляду на скрутне матеріальне становище, наявність на утриманні малолітньої дитини та відсутність можливості отримання довідки про прибутки через встановлення в Україні карантину.
4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою 26 квітня 2021 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 21 травня 2021 року призначила її до розгляду в порядку письмового провадження.
5. Велика Палата Верховного Суду дослідила матеріали справи, зважила на письмові звернення до суду, що стосуються суті спору, і дійшла висновку про таке.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в оспорюваній ухвалі з покликанням на визначені процесуальним законом завдання адміністративного судочинства, ознаки публічно-правового спору, категорії спорів, що підсудні Верховному Суду, умови, за яких адміністративні суди можуть розглядати вимоги щодо визнання бездіяльності протиправною, в контексті заявлених ОСОБА_1 позовних вимог виснував, зокрема, те, що позивачка не указала, які саме конкретні обставини підтверджують порушення її прав, свобод та інтересів з боку Президента України як суб`єкта владних повноважень, який реалізував публічно-владні управлінські функції (повноваження) у публічних правовідносинах, що виникли між нею та відповідачем.
До того ж на вимогу суду позивачка документально не підтвердила скрутне матеріальне становище, яке б перешкоджало сплаті нею судового збору у встановленому порядку та розмірі, а тому підстав для звільнення від його сплати у суду не було.
Своєю чергою це унеможливило прийняття процесуального рішення про відкриття провадження за позовною заявою ОСОБА_1 .
6. За частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень (частина перша статті 5 КАС України).
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
У підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 33).
За приписами частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Згідно з положеннями частини першої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності), зокрема, указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності Президента України.
Статтею 102 Основного Закону визначено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Повноваження Президента України визначені в статті 106 Конституції України.
Отже, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій, бездіяльності Президента України, які прийнято/вчинено/допущено у правовідносинах, у яких такий суб`єкт владних повноважень реалізовував свої владні (управлінські) функції.
7. Як можна зрозуміти зі змісту позову, що частково продубльовано в апеляційній скарзі, позивачка, не погодившись із винесеними Головним управлінням ДФС Харківської області рішеннями про застосування до неї фінансових санкцій за незаконне зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв та незаконну роздрібну торгівлю алкогольними напоями у виді штрафу, зверталась до Президента України із заявою особисто перевірити викладені нею факти прийняття рішень контролюючими органами.
Прохання аналогічного змісту наведено і в позовній заяві. Підсумовуючи позов, ОСОБА_1 просить відповідача скасувати рішення Головного управління ДФС Харківської області від 06 травня 2015 року № 000032, 000033 "Про застосування фінансових санкцій", прийняті відносно позивачки. Тобто фактично вимоги позову ОСОБА_1 зводяться до зобов`язання Президента України вчинити дії щодо перевірки фактів порушень Конституції і законів України відносно позивачки та скасування рішень контролюючих органів, прийнятих відносно неї.
Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, роз`яснив, що в контексті передумов, що спричинили подання цього позову, вимог процесуального законодавства, визначеної Конституцією України компетенції Президента України, їй слід навести, в чому полягає протиправність актів, дій чи бездіяльності відповідача та при виконанні яких саме владних управлінських функцій, зазначити та обґрунтувати наявність повноважень Президента України щодо скасування наведених нею рішень та подати всі наявні в неї докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Крім того, суд, розглянувши клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору, зазначив, що за положеннями КАС України та Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" з огляду на майновий стан сторони суд вправі відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, а також зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Для вирішення питання звільнення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору запропонував позивачці надати докази того, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру її річного доходу, зокрема, за 2020 рік, уточнивши, що це можуть бути довідки про доходи (заробітну плату, пенсію, будь-який інший вид доходу або утримання) або відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за увесь 2020 рік.
Оскільки позивачка не виконала всіх вимог ухвали Верховного Суду від 12 лютого 2021 року: не навела належного обґрунтування порушення Президентом України при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій її прав, свобод та інтересів, а також не сплатила судового збору (не надала документів на підтвердження визначених законодавством підстав звільнення, розстрочення, відстрочення сплати судового збору), суд оскаржуваною ухвалою позовну заяву ОСОБА_1 повернув позивачці.
8. Слід додати, що позивачка не наводить аргументів, які саме обставини підтверджують бездіяльність Президента України як суб`єкта владних повноважень, який реалізував публічно-владні управлінські функції (повноваження) у публічних правовідносинах, що виникли між нею та відповідачем, безпосередньо порушили її суб`єктивне право й призвели до настання правових наслідків.
Зміст позовної заяви та уточненого позову свідчить про висловлення позивачкою незгоди з винесеними відносно неї рішеннями контролюючого органу, однак не засвідчує, що ОСОБА_1 навела обставини, які підтвердили б те, що її права, свободи та інтереси порушено відповідачем при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Суд першої інстанції зазначив про це в оспорюваному рішенні, додавши, що визначені Конституцією України повноваження глави держави не наділяють останнього компетенцією щодо скасування рішень про збільшення сум штрафних санкцій за допущення порушень відповідними суб`єктами податкового законодавства, що ухвалені відповідними контролюючими органами.
Крім того, суд першої інстанції указав, що надана позивачкою на усунення недоліків позовної заяви копія наказу про припинення трудового договору (контракту) не дає можливості суду встановити обсяг отриманих позивачкою розміру річного доходу за 2020 рік, а фіксує лише факт звільнення у 2019 році із займаної посади.
9. Наведене свідчить, що позивачка не усунула виявлених судом недоліків позовної заяви, що унеможливило прийняття судом позову до розгляду. Аргументи позивачки щодо настання для неї негативних наслідків у вигляді необхідності сплати штрафних санкцій на виконання рішень контролюючих органів самі по собі не є правовою підставою для здійснення судового контролю у відносинах між позивачкою та відповідачем.
Доводи апеляційної скарги стосовно безпідставної відмови суду першої інстанції у звільненні позивачки від сплати судового збору з огляду на наявність на її утриманні малолітньої дитини, не знайшли свого підтвердження, оскільки вона не називала і відповідним чином не підтверджувала цю підставу для вирішення питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати у суді першої інстанції.
10. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви, не допустив порушень норм процесуального права, а наведені скаржницею доводи не спростовують викладених у судовому рішенні висновків, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2021 року - без змін.
Керуючись статтями 243, 266, 310, 312, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду