Постанова
іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 175/58/13
провадження № 51-2268км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Матюшевої О. В.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника Бірюч О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу виправданого ОСОБА_1 на вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2021 року і касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань(далі -ЄРДР) за № 42012040000000011, за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 263 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене ним.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він умисно переміщував у транспортному засобі, тобто носив без передбаченого законом дозволу, мисливський ніж, що є холодною зброєю. 05 вересня 2012 року в період часу з 21:50 до 22:30, у районі автовокзалу, розташованого за адресою: вул. Дніпропетровське шосе, 1, м. Кривий Ріг, цей ніж було виявлено та вилучено у відділенні лівої передньої дверки із боку водія під час проведення обшуку належного ОСОБА_2 - сестрі обвинуваченого - автомобіля "Порш Каєн" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), яким постійно користувався останній.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 29 січня 2021 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі виправданий ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить змінити вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2021 року щодо нього в частині підстави виправдання і вважати його невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК, та виправданим на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з тим, що встановлено відсутність у його діянні складу кримінального правопорушення. В решті оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалося на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінили кожен із наданих сторонами доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, обґрунтовано визнавши недопустимими низку доказів і урахувавши показання свідків, хоча й дійшли правильного висновку про необхідність визнання його невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК, та виправдання за вказаною статтею, однак неправильно, на його думку, зазначили підставу виправдання, пославшись на п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК, в зв`язку з тим, що не доведено вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим. При цьому не зважили на відсутність у його діях саме складу кримінального правопорушення, на що він звертав увагу як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій.
Обґрунтовуючи свої доводи ОСОБА_1 посилається на відсутність в його діях суб`єктивної та об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК, а також предмета кримінального правопорушення, що в сукупності з іншими фактами, встановленими в судовому засіданні суду першої інстанції та перевіреними апеляційним судом, свідчить саме про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК, чого суди не взяли до уваги, хоча встановили відсутність елементів складу інкримінованого йому злочину, належно мотивувавши свої висновки.
На переконання виправданого, суди першої та апеляційної інстанцій допустили істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме статей 370, 373, 374, 419 КПК, що хоч і не вплинуло і не могло вплинути на вирішення питання про його винуватість або невинуватість як обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, однак, на його думку, призвело до неправильного зазначення у вироку та ухвалі підстави його виправдання, у зв`язку з чим оспорювані судові рішення, відповідно до ст. 433, п. 4 ч. 1 ст. 436 та п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підлягають зміні.
У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Як відзначає сторона обвинувачення, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 КПК повною мірою не перевірив доводи прокурора, окремі з них взагалі залишив без оцінки та, як і суд першої інстанції, дійшов помилкових висновків про невинуватість ОСОБА_1 .
Прокурор свої доводи обґрунтовує також і тим, що колегія суддів надала аналіз показань свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та зробила висновок, який, на його думку, не ґрунтується на матеріалах провадження, про те, що всі свідки без виключення підтвердили істотні, грубі порушення процедури проведення обшуку автомобіля, в тому числі грубе порушення прав учасників зазначеної слідчої дії.
Як відзначає скаржник, докази, а саме відповіді на запит сторони захисту щодо повноважень слідчого Дніпровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області Сутули Ю. А., незважаючи на вимоги ч. 1 ст. 94 КПК, суд апеляційної інстанції не перевірив на предмет їх допустимості, та з порушенням ч. 12 ст. 290 КПК використав відомості, що містяться в них, як доказ.
На переконання прокурора, висновки суду першої інстанції щодо визнання доказу обвинувачення - протоколу обшуку "Порш Каєн" від 05 вересня 2012 року через грубе, на думку суду, недодержання процедури обшуку і прав учасників слідчої дії та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час отримання дозволу на обшук автомобіля не ґрунтуються на вимогах закону, не відповідають фактичним обставинам у провадженні та призвели до безпідставного визнання недопустимими решти доказів у справі ("плоди отруйного дерева"), і, як результат, до постановлення незаконного вироку.
У запереченнях на касаційну скаргу виправданий ОСОБА_1 вказує на безпідставність доводів у касаційній скарзі прокурора та законність і обґрунтованість судових рішень. Крім того, посилаючись на постанови об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 23 вересня 2019 року (справа № 728/2724/16-к), від 14 вересня 2020 року (справа №740/3597/17),акцентує увагу колегії суддів на тому, що під час розгляду кримінального провадження стосовно нього Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області та Дніпровський апеляційний суд, на його думку, виходячи з вимог ч. 2 ст. 416 КПК та ч. 2 ст. 421 КПК, взагалі були позбавлені процесуальної можливості погіршити його правове становище, ухвалити обвинувальний вирок (суд першої інстанції) та скасувати і ухвалити свій вирок (суд апеляційної інстанції) за ч. 2 ст. 263 КК й призначати йому покарання за цією статтею, оскільки останнє становило би істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні виправданий ОСОБА_1 та його захисник Бірюч О. В. підтримали касаційну скаргу виправданого та заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Прокурор Матюшева О. В. висловила доводи на підтримання касаційної скарги прокурора, вважала наявними підстави для скасування ухвали суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Водночас заперечувала проти задоволення касаційної скарги виправданого ОСОБА_1 .
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подані касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Як визначено положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України, рішенням Конституційного Суду від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011, приписами статей 7, 86 та ч. 3 ст. 373 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; визнаватися допустимими і використовуватися як докази у кримінальній справі можуть лише фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства; перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини у кримінальному процесі та ухвалення справедливого рішення у справі.
Європейський суд з прав людини під час вирішення питання щодо справедливості судового розгляду в цілому враховує, серед іншого, й спосіб отримання доказів. За практикою цього Суду (рішення від 6 грудня 1988 року у справі "Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії", заява №10590/83) саме на сторону обвинувачення покладається тягар доведення вини особи, а всі сумніви повинні тлумачитися на користь останньої. Згадана сторона зобов`язана надати суду докази, достатні для визнання обвинуваченого винуватим.
Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, у тому числі й допустимості доказів, покладається на сторону, що їх подає. Тобто, пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) КК, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
За змістом ст. 23, ч. 1 ст. 89 КПК суд вирішує питання допустимості й достатності доказів на підставі їх безпосереднього дослідження, оцінюючи всі фактичні дані в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Дотримання цих вимог є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та право на захист.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється за наявності однієї з таких підстав: не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.
Виправдування за будь-якою з наведених підстав означає повну реабілітацію обвинуваченого та підтверджує його непричетність до кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Як визначено в ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом за ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції виконав зазначені вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 згідно з положеннями ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності.
Цей суд дослідив зібрані докази, перевірив доводи сторін обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків та, витлумачивши, як того вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченого, обґрунтовано визнав ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 263 КК і виправдав його у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене ним.
Проаналізувавши твердження виправданого у касаційній скарзі про наявність у цьому кримінальному провадженні саме такої підстави для його виправдання, що встановлена відсутність в його діянні складу кримінального правопорушення, колегія суддів вважає їх неспроможними. Суд зазначає, що ухвалення виправдувального вироку з цієї підстави повинно відбуватися у разі, якщо факт вчинення обвинуваченим певного діяння встановлено, але сторона обвинувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено доказати, що цьому діянню притаманні всі елементи складу кримінального правопорушення, інкримінованого цій особі.
Виправдувальний вирок у зв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення ухвалюється в тих випадках, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або поза розумним сумнівом не підтверджують вчинення його обвинуваченим.
Всі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого, тому в цьому випадку він визнається невинуватим з огляду на принцип презумпції невинуватості в доказовому плані - недоведеність вини означає доведеність невинуватості.
У цьому ж кримінальному провадженні суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не було доведено поза розумним сумнівом, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, адже надані докази не могли бути покладені в основу обвинувального вироку - одні з підстав їх недопустимості, а інші - як такі, що як кожен окремо, так і в сукупності не підтверджували прямо чи опосередковано обставин висунутого обвинувачення.
У контексті викладеного та з огляду на позицію сторони захисту під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, вимога ОСОБА_1 про зміну судових рішень щодо нього в частині підстави виправдання є безпідставною.
Так, ОСОБА_1 у судовому засіданні давав показання про те, що під час досудового розслідування, а також судового розгляду він не визнавав себе винуватим у незаконному носінні холодної зброї - ножа, виявленого працівниками міліції, стверджував, що ніж йому не належить, про його існування в автомобілі йому нічого не було відомо. Експертизи не було проведено, хоча відбирали у нього відбитки та робили змиви.
Крім того, під час судового розгляду не встановлено свідків, які би бачили, знали, що саме ОСОБА_1 до обшуку носив або перевозив у автомобілі ножі, і які би вказували, що вилучений ніж у чохлі належить саме обвинуваченому.
Суд першої інстанції зазначив і те, що під час досудового розслідування не було досліджено чохла та ножа на наявність відбитків на них слідів рук обвинуваченого ОСОБА_1 ; під час обшуку і складання протоколу обшуку не було залучено експерта-криміналіста, як під час досудового розслідування, так і в ході судового слідства не було призначено і не проведено дактилоскопічної та імунологічної експертизи, що у свою чергу позбавляє суд можливості констатувати факт доведеності вини ОСОБА_1 "поза розумним сумнівом".
Крім цього, суд першої інстанції в кримінальному провадженні вказав також на недопустимість протоколу обшуку автомобіля від 05 вересня 2012 року та на інші порушення вимог кримінально-процесуального закону під час досудового слідства, що були враховані під час оцінки доказів. За результатами розгляду апеляційної скарги прокурора з цими висновками погодився й апеляційний суд, який відхилив доводи прокурора, зазначивши відповідні мотиви у своїй ухвалі.
Стаття 86 КПК передбачає, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. За приписами п. 8 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК 2012 року допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.
Це положення ґрунтується на принципі прямої дії в часі кримінально-процесуального закону та узгоджується зі змістом ч. 2 ст. 3 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року), за яким при провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи, а так само з положеннями ст. 5 КПК 2012 року, відповідно до якої процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Як регламентовано ч. 5 ст. 177 КПК 1960 року (у редакції, чинній на час проведення слідчої дії), обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя, який визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 16-2 цього Кодексу, негайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про відмову в проведенні обшуку.
Відповідно до ст. 119 КПК 1960 року, якщо розслідування особливо складної справи доручається декільком слідчим, то про це зазначається в постанові про порушення справи або виноситься окрема постанова. Один із цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих. Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, постановою начальника СВ Дніпропетровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 17 квітня 2012 року про створення слідчої групи доручено розслідування кримінальної справи, серед інших, слідчому Дніпропетровського РВ ГУМВС України у Дніпропетровській області лейтенанту міліції Сутулі Ю. А.
Суд першої інстанції встановив, що склад слідчих у цьому кримінальному провадженні надалі не змінювався.
Крім того, за матеріалами справи, 04 вересня 2012 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання слідчого СВ Дніпропетровського РВ ГУМВС України у Дніпропетровській області Сутули Ю. А., погоджене в.о. прокурора Дніпропетровського району, про проведення обшуку в автомобілі "Порш Каєн" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ). Клопотання було задоволене постановою судді від 05 вересня 2012 року.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано послалися на відповіді начальника Дніпропетровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області полковника міліції Чіпця О. І. від 15 квітня 2014 року № 3/3 адв/759 та від 23 квітня 2014 року № 3/7 адв/799, які отримані за запитом сторони захисту.
У відповідях зазначено, що лейтенант міліції Сутула Ю. А. працює в Дніпропетровському РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області на посаді слідчого слідчого відділу з 26 червня 2012 року. Спеціальне звання "лейтенант міліції" останньому було присвоєне наказом МВС України від 25 травня 2012 року № 431.
Сторона обвинувачення не спростовує як мотивованого висновку судів про те, що слідчий Сутула Ю. А. станом на дату винесення постанови від 17 квітня 2012 року не міг бути включений до складу слідчої групи, оскільки не був слідчим, так і того, що внаслідок вказаного до суду неуповноваженою особою було внесене подання про проведення обшуку.
Неспроможними є і твердження прокурора про посилання суду першої інстанції на вищевказані відповіді начальника Дніпропетровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, які не відкриті стороні обвинувачення в порядку, передбаченому ст. 290 КПК.
Так, кримінальний процесуальний закон установлює особливий порядок відкриття матеріалів, які перебувають у володінні або під контролем сторони захисту: сторона захисту за запитом прокурора зобов`язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді (ч. 6 ст. 290 КПК).
А відповідно до положень ч. 11 ст. 290 КПК сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.
Таким чином, законодавець установив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає можливість сторонам майбутнього судового розгляду ознайомитися із доказами кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду.
У матеріалах кримінального провадження наявне клопотання ОСОБА_1 про зміну порядку дослідження доказів на підставі ч. 2 ст. 349, ст. 350 КПК. У пункті 3 клопотання виправданий просив дослідити відповідь начальника Дніпропетровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області Чіпця О. І. від 23 квітня 2014 року щодо офіційного призначення Сутули Ю. А. на посаду слідчого, яке було задоволено в ході судового засідання 07 червня 2019 року. Також було задоволено клопотання сторони захисту щодо надіслання запиту до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з проханням надіслати належним чином посвідчені копії з матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК, разом із вказаною відповіддю. Прокурор щодо цих клопотань не заперечував.
23 серпня 2019 року під час судового засідання було досліджено відповіді начальника Дніпропетровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області полковника міліції Чіпця О. І. від 15 квітня 2014 року № 3/3 адв/759 та від 23 квітня 2014 року № 3/7 адв/799. Сторона обвинувачення не заявляла жодних клопотань, заяв і не висловлювала зауважень щодо їх належності та допустимості.
Крім того, суд апеляційної інстанції, пославшись на положення КПК 1960 року, якими регламентовано порядок проведення обшуку та оформлення протоколу за результатами його проведення, погодився з висновком суду першої інстанції,про грубі порушення посадовими особами органу досудового розслідування та дізнання під час обшуку 05 вересня 2012 року, а саме:
- до протоколу обшуку не були внесені дані всіх осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії;
- вказану слідчу дію було розпочато за відсутності понятих, яким, як і ОСОБА_1, не було роз`яснено їх права бути присутніми при всіх діях слідчого та вносити заяви з приводу тих або інших його дій.
Частиною ч. 1 ст. 181 КПК України 1960 року передбачено, що обшук провадиться в присутності двох понятих, а відповідно до вимог ч. 3 обшукуваним, понятим повинно бути роз`яснено їх право бути присутнім при всіх діях слідчого і робити заяви з приводу цих дій.
Понятий це незаінтересована в результатах справи особа, яка запрошується з метою засвідчення факту, змісту та результатів проведення слідчої дії.
При цьому суд касаційної інстанції зауважує, що участь понятих є гарантією правильного безпосереднього сприйняття під час провадження слідчих дій обставин та фактів, що мають значення для провадження, їх належного фіксування в процесуальних документах. Свідчення понятого базуються на обставинах, свідком яких він був.
За матеріалами кримінального провадження, допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_4, яких було залучено як понятих у ході обшуку автомобіля "Порш Каєн", під час якого було виявлено та вилучено мисливський ніж, зазначили, що підійшли до місця обшуку, вже коли двері автомобіля були відчинені, а особи виведені. Це підтвердив і свідок ОСОБА_11 .
Між тим, відповідно до вимог ч. 2 ст. 186 КПК 1960 року всі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред`явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі обшуку чи в доданому до нього описі з зазначенням їх назв, кількості міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і документи повинні бути на місці обшуку упаковані і опечатані.
Водночас, як підтверджено матеріалами кримінального провадження, ці вимоги були порушені, оскільки слідчий у протоколі обшуку не здійснив опису індивідуальних ознак вилученого ножа, чохла, а також поліетиленового пакета, в який був поміщений указаний речовий доказ.
Також суд першої інстанції, дослідивши постанову заступника голови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2012 року, протокол виїмки від 07 листопада 2012 року та перелік викликів клієнта ОСОБА_1 з номера телефону НОМЕР_2, надав оцінку тому, що з мобільного телефону, який начебто був вилучений під час обшуку та опечатаний у поліетиленовий пакет № 3 05 вересня 2012 року в період часу з 21:50 до 22:30 було здійснено вихідний дзвінок 06 вересня 2012 року о 02:03:03.
До того ж прокурор не оспорює висновку суду про визнання протоколів огляду предметів від 21 жовтня 2012 року недопустимими доказами, які, поміж іншого, є похідними від первинного доказу, а саме від протоколу обшуку від 05 вересня 2012 року, визнаного судом недопустимим доказом.
За умотивованим висновком суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановлено наявні індивідуальні відмінності ножів, описаних слідчим Доном А. В. під час обшуку, слідчим Драгуновим В. В. - огляду та експертом ОСОБА_13 - дослідження.
Суд надав оцінку й невідповідності даних щодо пакування вилученого під час обшуку та огляду ножа, оскільки, як вбачається з протоколу обшуку від 05 вересня 2012 року, вилучений ніж та мобільні телефони в кількості чотирьох штук були поміщені слідчим Доном А. В. до пакета № 3, однак у ході огляду вилученого пакета 21 жовтня 2012 року слідчий Драгунов В. В. указав про огляд пакета № 1 та з огляду на те, що свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні під присягою заявила, що ніколи не була понятою та свідком у кримінальному провадженні, особа свідка ОСОБА_15, іншого понятого, їй невідома, вона ніколи не була присутня в будівлі прокуратури, в тому числі в приміщенні прокуратури Дніпропетровської області 21 жовтня 2012 року, ніяких предметів у її присутності не оглядали, протоколів огляду від 21 жовтня 2012 року не підписувала.
Відповідно до сформованої практикою Європейського суду з прав людини доктрини "плодів отруєного дерева", якщо джерело доказів є недопустимим, усі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж (рішення у справах "Гефген проти Німеччини", пункти 50-52 рішення у справі "Шабельник проти України (№ 2)", пункт 66 рішення у справі "Яременко проти України (№ 2)"). Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до "плодів отруєного дерева" є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.
Тому є правильною позиція суду першої інстанції про недопустимість речового доказу - мисливського ножа та висновку експерта від 07 листопада 2012 року № 70/03-712.
Твердження прокурора про неправильну оцінку доказів та показань свідків, про надання переваги одним доказам над іншими, чим фактично просить дати їм іншу оцінку, колегія суддів вважає непереконливими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, дотримався принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, що було перевірено апеляційним судом.
Доводи прокурора про порушення апеляційним судом вимог ст. 23 КПК щодо безпосередності дослідження доказів є безпідставними, оскільки за результатами апеляційного розгляду апеляційний суд не дав іншої оцінки доказам, ніж, та яку суд першої інстанції.
Судження прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не надав відповідей на всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, є безпідставними. Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції Європейського суду з прав людини про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент при обґрунтуванні судами своїх рішень (справа "Салов проти України", заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, п. 89), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на основні зазначені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення доводи, навів переконливі аргументи на їх спростування, вказав підстави, з яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував свою позицію. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Отже даних, які би свідчили, що суди допустили такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення, не виявлено. Тому з огляду на вищевказане відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційних скаргах.
За таких обставин касаційні скарги виправданого ОСОБА_1 та прокурора задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд