Постанова
Іменем України
12 липня 2021 року
м. Київ
справа № 757/7994/17-ц
провадження № 61-3562св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" про визнання протиправними дій щодо нарахування відсотків за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 24 липня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11021714000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 198 208,00 швейцарських франків, з розрахунку 8,99 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 24 липня 2006 року до 23 липня 2017 року.
08 грудня 2011 року між правонаступником АКІБ "УкрСиббанк" АТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, АТ "УкрСиббанк" передає (відступає) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.
02 жовтня 2015 року Правлінням Національного банку України було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк". 02 жовтня 2015 року Правлінням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 181 "Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Позивач, посилаючись на положення частини дев`ятої статті 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії, вважає, що АТ "Дельта Банк" не має права нараховувати відсотки за користування кредитними коштами, починаючи з 02 жовтня 2015 року (відкриття ліквідаційної процедури).
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірними дії ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" щодо нарахування відсотків за кредитним договором за період з 02 жовтня 2015 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами не відноситься до банківської діяльності в розумінні Закону України "Про банки і банківську діяльність", а законодавством України не передбачено припинення кредитних зобов`язань боржників перед банком у випадку прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, апеляційний суд констатував, що висновки суду щодо підстав для відмови у задоволенні позову є законними і обґрунтованими та такими, що відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували положення статей 2, 19, 20, 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 1, 4, 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та статей 1, 31 "Закону України "Про банкрутство", системний аналіз яких, на думку заявника, вказує на неможливість нарахування банком відсотків за користування кредитом після запровадження у банку процедури ліквідації.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 квітня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 757/7994/17-ц із суду першої інстанції.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу відповідач суду не подавав.
Фактичні обставини, встановлені судами
24 липня 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11021714000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 198 208,00 швейцарських франків, з розрахунку 8,99 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 24 липня 2006 року до 23 липня 2017 року.
Згідно з пунктом 4.1. кредитного договору позичальник зобов`язується використати кредит на зазначені у цьому договорі цілі, повернути одержаний кредит та сплатити нараховані банком проценти, комісії та інші платежі у порядку та терміни, встановлені договором.
Позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі - в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток № 1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 23 липня 2017 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу II цього договору на підставі будь-якого з пунктів 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 договору (пункт 1.2.2 кредитного договору).
08 грудня 2011 року між АТ "УкрСиббанк" та АТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, АТ "УкрСиббанк" передає (відступає) АТ "Дельта Банк права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ "Дельта Банк" замінює АТ "УкрСиббанк" як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від АТ "УкрСиббанк" до АТ "Дельта Банк" прав вимоги до боржників, до АТ "Дельта Банк" переходить (відступається) право вимагати (замість АТ "УкрСиббанк") від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
Встановлено, що відповідно до вищевказаного договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АТ "Дельта Банк" набув права вимоги за кредитним договором від 24 липня 2006 року № 11021714000.
На підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 жовтня 2015 року № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатору банку" та постанови Правління Національного Банку України від 02 жовтня 2015 року за № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", в АТ "Дельта Банк", починаючи з 05 жовтня 2015 року, відкрито ліквідаційну процедуру.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала про правомірність нарахування банком відсотків за користування кредитом лише до моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації та початку здійснення процедури його ліквідації, тобто до 02 жовтня 2015 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з безпідставності позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Спеціальним законом, яким встановлено процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з яким тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом (частина перша статті 2 цього Закону).
Відповідно до статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Згідно з положеннями частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку:
1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку;
2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
3) строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав;
4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;
6) укладення правочинів, пов`язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону:
7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.
8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.
З викладеного вбачається, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містить заборони щодо нарахування процентів після відкликання ліцензії.
Приписи пункту 4-1 частини другої статті 46 указаного Закону стосуються неможливості нарахування банком відсотків за договорами вкладу, що відповідно сприятиме збереженню ліквідаційної маси.
Віднесення банку до категорії неплатоспроможних, запровадження процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку не припиняють дію кредитних договорів. Позичальник зобов`язаний повернути банку основну суму боргу та сплатити проценти у розмірах і у строки, встановлені умовами кредитного договору.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 638/13976/15-ц (провадження
№ 61-3384св18).
Під час тимчасової адміністрації позичальник здійснює платежі для погашення кредиту на реквізити банку, вказані у кредитному договорі.
Оплата боржником коштів здійснюється на рахунок банку з призначенням платежу щодо погашення кредитної заборгованості (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/5798/15-ц (провадження
№ 61-14346св18).
Умовами кредитного договору від 24 липня 2006 року № 11021714000 визначено, що АКІБ "УкрСиббанк" надав ОСОБА_1 кредит на строк до 23 липня 2017 року.
В контексті зазначеного та з урахуванням фактичних обставин, встановлених у цій справі, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачено законних підстав для припинення нарахування процентів за кредитним договором у зв`язку з початком процедури ліквідації банку.
Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), § § 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), § 2).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду