Постанова
Іменем України
09 липня 2021 року
м. Київ
справа № 2-3404/2009
провадження № 61-2182ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Закрите акціонерне товариство "Молодіжний житловий комплекс "Академмістечко", Товариство з обмеженою відповідальністю "Лісагробуд",
третя особа - Закрите акціонерне товариство "Спіка",
особа, яка подавала апеляційну та касаційну скаргу, - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В., у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд постанови Апеляційного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства "Молодіжний житловий комплекс "Академмістечко", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісагробуд", третя особа - Закрите акціонерне товариство "Спіка", про визнання права власності на нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства "Молодіжний житловий комплекс "Академмістечко" (далі - ЗАТ "Молодіжний житловий комплекс "Академмістечко"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісагробуд" (далі - ТОВ "Лісагробуд"), третя особа - Закрите акціонерне товариство "Спіка" (далі - ЗАТ "Спіка"), про визнання права власності на нерухоме майно.
Позовну заяву мотивовано тим, що на підставі інвестиційного договору від 03 вересня 2002 року № 03/9, укладеного між ЗАТ "Спіка" та ТОВ "Лісагробуд", та на підставі договору гарантії та взаємної відповідальності від 08 вересня 2002 року № 08/9, укладеного між ЗАТ "Молодіжний житловий комплекс "Академмістечко", ЗАТ "Спіка" та ТОВ "Лісагробуд", ТОВ "Лісагробуд" належать майнові права на квартиру АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2, і підземний гараж.
11 травня 2005 року між нею та ТОВ "Лісагробуд" укладено попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язались в строк до 01 вересня 2006 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2, і підземний гараж.
11 липня 2005 року було нею повністю сплачено вартість цієї квартири та підземного гаражу.
Проте, станом на день подання позовної заяви будівництво будинку, в якому розташована квартира АДРЕСА_3 не завершено, будинок в експлуатацію не здано.
ОСОБА_1 вважає, що відсутність правовстановлюючих документів перешкоджає їй в реалізації права власності в повному обсязі.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:
- визнати за нею право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 і підземний гараж;
- визнати за нею майнове право на частку житлового будинку, будівництво якого не завершено за адресою: АДРЕСА_2, у розмірі трикімнатної квартири АДРЕСА_5, загальною площею 104,73 кв. м, жилою площею 59,88 кв. м, розташованої на 17 поверсі, та підземного гаражу;
- визнати за нею право на отримання у натурі трикімнатної квартири АДРЕСА_4, і підземний гараж, в тому числі і при зміні забудовника та/або підрядника та/або замовника будівництва зазначеного житлового будинку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2009 року у складі судді Бабич Н. Д. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_4, і на підземний гараж.
Визнано за ОСОБА_1 право на отримання в натурі трикімнатної квартири АДРЕСА_4, і підземний гараж.
Визнано за ОСОБА_1 майнове право на частку житлового будинку, будівництво якого не завершено, за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі трикімнатної квартири АДРЕСА_5, загальною площею 104,73 кв. м, жилою площею 59,88 кв. м, розташованої на 17 поверсі, та підземний гараж.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог відповідно до положень статей 177, 190, 328, 392, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2009 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не звернув увагу на те, що є рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 травня 2008 року у справі № 2-1954/08, яким визнано за ОСОБА_2 майнові права на об`єкт інвестування - трикімнатну квартиру АДРЕСА_6 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва - трикімнатну квартиру АДРЕСА_6 ; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Вест" (далі - ТОВ "НВФ "Вест") виконати договір інвестування будівництва № 456-Г, укладений 15 листопада 2004 року між ТОВ "НВФ "Вест" та ОСОБА_2, та після введення житлового будинку АДРЕСА_2 до експлуатації, передати їй у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_6 .
Однак у цій справі ні ОСОБА_2, ні ТОВ "НВФ "Вест" не були залучені до участі як учасники справи, позовні вимоги до них не пред`являлись, що є порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та підставою для скасування рішення відповідно до статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд постанови Апеляційного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року за нововиявленими обставинами.
Заяву мотивовано тим, що постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 травня 2008 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Таким чином, станом на момент ухвалення Апеляційним судом міста Києва постанови від 28 серпня 2018 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 травня 2008 року було скасовано, а тому висновки апеляційного суду про те, що вказаним рішенням суду право власності на спірну квартиру визнано за іншою особою - ОСОБА_2, яка не була залучена до участі у цій справі, є необґрунтованими.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 надала разом з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції у цій справі суду письмові докази, зокрема, договір інвестування будівництва від 15 листопада 2004 року № 456-Г; довідку від 18 листопада 2004 року № 456 про 100 % сплату інвестиційного внеску; реєстраційне посвідчення Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" від 30 квітня 2010 року № 021826; інформаційну довідку Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" КВ-2018 від 29 травня 2018 року № 19933 та інші докази, на підставі яких за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 . Проте, дані докази жодним чином не стосуються квартири АДРЕСА_3, яка є предметом спору у цій справі.
ОСОБА_1 вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у цій справі не зачіпає жодних прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_2 та/або ТОВ "НВФ "Вест", оскільки стосується іншого об`єкту нерухомості.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2009 року відмовити.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено, постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року скасовано, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2009 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд апеляційної інстанції постановив, що на час ухвалення Апеляційним судом міста Києва постанови від 28 серпня 2018 року існувала постанова Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року, яка могла вплинути на висновки суду апеляційної інстанції, покладені в основу постанови від 28 серпня 2018 року, ухваленої за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 . Таким чином, обставини, на які посилається ОСОБА_1 відповідно до статті 423 ЦПК України є нововиявленими.
Також суд апеляційної інстанції встановив те, що власником майнових прав на спірну квартиру є ТОВ "Лісагробуд", тому ОСОБА_1 не є власником майнових прав на квартиру АДРЕСА_7, і підземного гаражу, і у неї відсутнє право на набуття права власності на вказане майно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Апеляційного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року за нововиявленими обставинами.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що власником майнових прав на спірну квартиру є ОСОБА_2, а не ТОВ "Лісагробуд". Також заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Апеляційного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року розглянуто неуповноваженим складом апеляційного суду.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року і витребувано із Святошинського районного суду міста Києва цивільну справу № 2-3404/2009.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.