Постанова
Іменем України
05 липня 2021 року
м. Київ
справа № 757/35055/19-ц
провадження № 61-8422 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - Верховна Рада України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 а на ухвалу Печерського районного суду м. Києва
від 07 грудня 2020 року у складі судді Остапчук Т.В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до Верховної Ради України, в якому просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 1 200 000 грн, завдану унаслідок незаконного звільнення з посади судді.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про відшкодування моральної шкоди закрито.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спір виник між сторонами у зв`язку з незаконним звільненням позивача, який перебував на посаді судді. Отже, такий спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки вказаний спір стосується проходження ОСОБА_1 публічної служби. Посилався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду (постанова від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц, провадження № 14-360 цс 18).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що предметом спору у справі є стягнення збитків у вигляді неотриманої виплати за вимушений прогул унаслідок незаконного звільнення позивача з посади судді, тобто особи, яка перебувала на публічній службі. Вказані обставини свідчать про те, що спір, який виник між сторонами стосується проходження позивачем публічної служби, тому він підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Посилався на релевантні постанови Великої Палати Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 757/35055/19-ц з Печерського районного суду м. Києва.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 заявив вимогу лише про стягнення моральної шкоди, яка завдана йому унаслідок незаконного звільнення, тому у цій справі відсутній публічно правовий спір. Ураховуючи викладене, справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Оскаржуваними судовими рішеннями позивача позбавлено права на доступ до суду, чим порушено його права та положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц, провадження № 14-388 цс 18.
Доводи особи, яка подала відзив
У червні 2021 року Верховна Рада Україниподала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Оскільки предметом спору є стягнення грошових коштів у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням позивача з посади судді, тому цей спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства. Посилалась на відповідні судові рішення Великої Палати Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судом установлено, що рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 травня 2018 року у справі № 800/532/16 (адміністративне провадження № П/9901/56/18) позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Верховної Ради України з розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги на позачерговому засіданні Верховної Ради України 29 вересня 2016 року. Визнано незаконною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1603-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси у зв`язку з порушенням присяги судді. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі № 800/532/16 (провадження № 11-712 заі 18) апеляційні скарги Верховної Ради України, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року залишено без змін.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини від 20липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України").
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
За змістом статті 19 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час пред`явлення позову до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони виникають у приватноправових відносинах і містять наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункти 2, 7, 17 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Тому до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Крім того, до компетенції адміністративних судів належить розгляд спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, що передбачено у пунктах 1 та 2 частини першої статті 19 КАС України, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Поняття публічної служби є широким, оскільки включає в себе державну службу, службу в органах місцевого самоврядування та службу в публічних установах.
Під "публічною службою" необхідно розуміти врегульовану виключно Конституцією та законами України професійну публічну діяльність осіб, які заміщують посади в державних органах і органах місцевого самоврядування щодо реалізації завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування.
Публічну службу в найширшому розумінні можуть здійснювати працівники усіх організацій публічного сектору: органами державної влади (тобто не лише виконавчої, а й законодавчої та судової); державними підприємствами та установами; органами місцевого самоврядування; комунальними підприємствами та установами.
Юрисдикційність справ за позовами, що стосуються обрання, перебування та звільнення з публічної служби належить до адміністративних правовідносин.
У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18, провадження № 11-574 апп 19).
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/33941/16-ц, провадження № 14-375 цс 18, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Тобто до вказаних правовідносин, які є різновидом трудових, застосовуються і норми трудового права, у тому числі і стаття 237-1 КЗпП України про відшкодування моральної шкоди працівнику, незважаючи на те, що такий спір виникає щодо прийняття, проходження чи припинення публічної служби.
З аналізу зазначених норм випливає, що законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.
Одним з елементів публічної служби є служба в органах судової влади. Залежно від завдань і функцій судової влади можна виокремити такі види публічної служби: служба на посаді судді, служба в органах, що забезпечують діяльність судді, служба в державних органах та установах системи правосуддя.
Служба на посаді судді - це вид публічної служби, який стосується тільки однієї категорії - професійних суддів при здійсненні ними правосуддя і характеризується: зайняттям суддею державної посади у державному органі (суді) і неналежністю до категорії як політичних, так і державних службовців; особливим порядком призначення на посаду судді, і проходження суддівської служби та припинення такої служби; незалежністю суддів і підпорядкуванням тільки закону; оплатою праці за рахунок державного бюджету.
Якщо спір виник після звільнення публічного службовця у цьому випадку - судді, з посади у зв`язку з прийняттям постанови Верховної Ради України, яка була скасована відповідно до рішення суду, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі та звільненням з неї, з вимогами про відшкодування моральної шкоди включно, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Тобто спори про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, пов`язаної з невиплатою суддівської винагороди, доплат та компенсаційних виплат є такими, що пов`язані з проходженням та звільненням з публічної служби, якою є перебування на посаді судді, тому повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17 (провадження № 14-360 цс 18); від 12 січня 2021 року у справі № 757/44631/19 (провадження № 14-171 цс 20).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що предметом спору у цій справі є стягнення збитків у вигляді неотриманої виплати за вимушений прогул унаслідок незаконного звільнення позивача з посади судді, тобто особи, яка перебувала на публічній службі.
Ураховуючи викладене, суди дійшли законного і обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про відшкодування моральної шкоди, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, у межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати такі обставини, оскільки спір між сторонами стосується проходження позивачем публічної служби, що спростовує доводи касаційної скарги.
Посилання касаційної скарги на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц, провадження № 14-388 цс 18, на увагу не заслуговують, оскільки у вказаній справі наявні інші фактичні обставини.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.