Постанова
Іменем України
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 756/16996/18-ц
провадження № 61-15483св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
треті особи: комунальне підприємство "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Надригайлівського району Сумської області, ОСОБА_3, служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, на рішення Оболонського районного суду м. Києва
від 06 листопада 2019 року у складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), треті особи: комунальне підприємство "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Надригайлівського району Сумської області (далі - КП "Реєстрація бізнесу"), ОСОБА_3, служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та скасування запису про право власності.
Позовну заяву мотивовано тим, що 16 вересня 2008 року між ним
та АТ "Укрсоцбанк" було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 007/726249/КV, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 291 200,00 дол. США, зі сплатою 14,50 процентів річних,
з кінцевим терміном повернення кредиту 14 вересня 2023 року.
У забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором,
16 вересня 2008 року між ним та банком було укладено іпотечний договір
№ 007/726754-ІО, відповідно до умов якого він передав в іпотеку квартиру
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначав, що 04 грудня 2018 року державний реєстратор Київської філії КП "Реєстрації бізнесу" Коровинської сільської ради Надригайлівського району Сумської області Сорока В. М., відповідно
до вимоги банку та іпотечного договору, прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за АТ "Укрсоцбанк".
Вважав, що перереєстрація права власності на передану в іпотеку квартиру відбулась з порушеннями вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд:
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44451178 від 06 грудня 2020 року на об`єкт нерухомого майна - трикімнатну квартиру
АДРЕСА_1, за АТ "Укрсоцбанк";
скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності, дата та час державної реєстрації 06 грудня 2018 року (12:46:08), на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, обтяжень індексний номер 44451178 від 06 грудня 2018 року на об`єкт нерухомого майна - трикімнатну квартиру АДРЕСА_3, загальною площею
103,6 кв. м, що знаходиться за зазначеною адресою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано необґрунтованістю та недоведеністю позивачем обставин, на які він посилався, як на підставу своїх позовних вимог.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що предмет іпотеки використовується ним як місце свого постійного проживання, а тому, як вважав, суд першої інстанції, дія Закону України "Про мораторій
на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів
в іноземній валюті" у цьому конкретному випадку застосована щодо нього бути не може.
Разом із тим, суд першої інстанції вважав, що права неповнолітніх дітей позивача у цій справі не порушені, оскільки позивачем не надано належних доказів, а судом не встановлено того, що неповнолітні діти позивача під час укладення іпотечного договору мали права власності чи користування спірною квартирою, що унеможливлює порушення їх прав на житло.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки позивачем не доведено використання ним предмета іпотеки як місця свого постійного проживання, а тому дія Закону України "Про мораторій
на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів
в іноземній валюті" у цьому конкретному випадку застосована щодо нього бути не може.
Також, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що права неповнолітніх дітей позивача у цій справі
не порушені, оскільки позивачем не надано належних доказів, а судом
не встановлено того, що неповнолітні діти позивача під час укладення іпотечного договору мали права власності чи користування спірною квартирою, що унеможливлює порушення їх прав на житло.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, подав
до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а також на те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 756/16996/18-ц із Оболонського районного суду м. Києва.
У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного суду від 15 червня 2021 року справу № 756/16996/18-ц призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права,
що призвело до неправильного вирішення справи.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає, що спірна державна реєстрація прав та їх обтяжень, відповідно до якої право власності
на предмет іпотеки перейшло до АТ "Укрсоцбанк", є незаконною, оскільки будь-які вимоги про усунення порушень кредитного договору з розрахунком заборгованості, попередження про задоволення вимог іпотекодержателя
та про звернення стягнення на предмет іпотеки банком направлено не було, а отже не було отримано позивачем.
Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що при укладенні іпотечного договору ОСОБА_1 надав згоду
на здійснення стягнення АТ "Укрсоцбанк" предмету іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому
статтею 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки це не є згодою власника на відчуження майна, а є лише визначенням способів іпотекодержателя
на звернення стягнення.
Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 вересня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк",
та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 007/726249/КV, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Кредит було надано окремими частинами "траншами", зі сплатою 14,50 процентів річних у розмірі в межах максимального ліміту заборгованості до 291 200,00 дол. США,
з визначеним у договорі графіком погашення та терміном повернення заборгованості за кредитом до 14 вересня 2023 року.
На забезпечення виконання зобов`язання, того ж дня, між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 007/726754-ІО, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у іпотеку
АТ "Укрсоцбанк" у якості забезпечення всіх своїх зобов`язань за укладеним 16 вересня 2008 року між сторонами договором відновлювальної кредитної лінії № 007/726249/КV квартиру АДРЕСА_1 .
Пунктами 4.1. та 4.5.3. статті 4 зазначеного договору іпотеки, встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпеченні іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
16 серпня 2018 року АТ "Укрсоцбанк" звернулося до ОСОБА_1 з вимогою про погашення в тридцятиденний строк заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 16 вересня 2008 року
№ 007/726249/КV у розмірі 268 103,73 дол. США, що за курсом Національного банку України становило 7 698 608,61 грн з повідомленням про те, що у разі невиконання вимоги банком буде звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності іпотекодержателю.
Згідно зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення, зазначений лист отримано особисто ОСОБА_1 17 серпня 2018 року
за адресою: квартира
АДРЕСА_1 .
Крім того, зазначена вимога була направлена за адресою місця реєстрації ОСОБА_1, а саме: квартира
АДРЕСА_5, на вказану ОСОБА_1 як місце свого постійного проживання.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, державним реєстратором КП "Реєстрації бізнесу" Київської філії Коровинської сільської ради Надригайлівського району Сумської області Сорокою В. М., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 грудня 2018 року № 44451178
за АТ "Укрсоцбанк" зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,
що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені
з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк
та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній
на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно,
що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня
2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи
на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" норми
статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки,
є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Стаття 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя
не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" змін до статті 36 Закону України "Про іпотеку" її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя,
що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час
до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення
на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки,
що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання
за кредитним договором.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено,
що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно
зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає
як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті,
та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває
в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири
та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня
1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла
на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга
статті 36 Закону України "Про іпотеку").
Отже, Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження
в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою
до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця,
а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Разом із тим Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду
від 08 липня 2020 року у справі № 127/27504/17 (провадження
№ 61-3939св20).
Разом із тим, Верховний Суд зазначив, що важливе значення для вирішення вказаних справ має та обставина, чи використовується вказана нерухомість, як місце постійного проживання іпотекодавця.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується
на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів
у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність належних та допустимих доказів того, що квартира
АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки, використовується позивачем як місце постійного проживання, обґрунтовано вважав, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" у цьому конкретному випадку застосована щодо нього не може бути.
Разом із тим судом апеляційної інстанції під час розгляду справи було встановлено, що зазначена квартира не є постійним місцем проживання ОСОБА_1 .
Також останній у договорі про надання відновлювальної кредитної лінії
від 16 вересня 2008 року та іпотечному договорі від 16 вересня 2008 року зазначав адресу, зокрема Мате Залки (Архіпенка) будинок
АДРЕСА_6, тому колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що спірна квартира не є постійним місцем проживання ОСОБА_1 .
Судами попередніх інстанцій було правильно встановлено, що вимоги закону при зверненні стягнення на предмет іпотеки у цій справі були виконані державним реєстратором. Стягнення на спірну квартиру звернуто
АТ "Укрсоцбанк", як іпотекодержателем, у позасудовому порядку відповідно до викладеного в іпотечному договорі застереження та досягнутої про
це домовленості сторонами договору. Сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору.
Разом із тим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що права неповнолітніх дітей позивача у цій справі не порушені, оскільки позивачем
не надано належних доказів, а судом не встановлено того, що неповнолітні діти позивача під час укладення іпотечного договору не мали права власності чи користування спірною квартирою, що унеможливлює порушення їх прав на житло.
Доводи касаційної скарги про те, що в оскаржуваних судових рішеннях судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, вони
є достатньо аргументованими, а тому Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з висновками суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність
та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти,
що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої
та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду