Постанова
Іменем України
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 438/1135/16-ц
провадження № 61-1490св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, виконавчий комітет Бориславської міської ради,
треті особи: Бориславська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_4, та ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_5, на постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 та виконавчого комітету Бориславської міської ради, треті особи: Бориславська державна нотаріальна контора та ОСОБА_3, про визнання незаконним рішення виконавчого комітету, визнання незаконним та скасування державних актів на право приватної власності на землю та визнання права власності на земельну ділянку.
Позовну заяву мотивовано тим, що вона та її дядько (рідний брат матері) ОСОБА_2 володіють на праві спільної часткової власності будинковолодінням АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначала, що 11 листопада 1996 року між її дідом ОСОБА_6 з однієї сторони та двома його дітьми: дочкою ОСОБА_7 (мати позивача) та сином ОСОБА_2 було укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори Дубель І. Б., реєстраційний номер 5340, відповідно до умов якого
ОСОБА_7 отримала в дар 16/50 частки зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами, а ОСОБА_2 - 20/50 частки цього житлового будинку з господарськими спорудами.
У вказаному договорі зазначено, що будинок знаходиться на земельній ділянці площею 800,0 кв. м. Решта частки у будинку у розмірі 14/50 частин залишилась у власності ОСОБА_6 .
Зазначала, що після смерті своєї матері вона прийняла та отримала у власність частину будинку з господарськими будівлями у розмірі
16/50 частки, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 29 грудня 2004 року державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 2187 та договором про розподіл спадкового майна від 29 грудня 2004 року, реєстровий номер 2191.
15 грудня 2004 року ОСОБА_2 подарував їй 7/50 ідеальних частин житлового будинку, які у свою чергу отримав як спадщину після смерті діда ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Бориславською державною нотаріальною конторою 08 грудня
2004 року, реєстровий номер 2299, про що свідчить договір дарування
від 15 грудня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Василевич О. Р., реєстровий номер 2411.
Таким чином з 29 грудня 2004 року вона володіла часткою у будинку АДРЕСА_1 у розмірі 23/50 ідеальних частин (16/50+7/50), її дядько - ОСОБА_2 часткою у розмірі 27/50 ідеальних частин (20/50+7/50).
ОСОБА_1 зазначала, що восени 2016 року, після чергового конфлікту з дружиною ОСОБА_2, вона зверталася в управління Держгеокадастру для приватизації належної їй частини земельної ділянки. Після чого їй стало відомо про те, що спірна земельна ділянка приватизована ще її дідом та ОСОБА_2, який зараз виготовляє проект землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та присвоєння кадастрового номера тієї частини земельної ділянки, яку, на його думку, останній успадкував, але на якій знаходиться належна їй частина будинку і господарських споруд.
Разом із тим посилалась на те, що у договорі дарування 1996 року і у договорі дарування 2004 року зазначено, що житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці, площею 800,0 кв. м, власник не зазначений.
Рішенням виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області "Про вилучення, надання в користування та передачу у приватну власність земельних ділянок" від 08 вересня 1994 року № 536, її діду ОСОБА_6 було передано безоплатно у приватну власність із земель міського земельного фонду та земель постійного користування
800,0 кв. м по АДРЕСА_1 .
Згідно із архівним витягом з рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23 січня 1997 року
№ 43 "Про внесення змін до рішення виконкому від 08 вересня 1994 року
№ 536 та від 30 травня 1996 року № 280", внесено зміни до пункту 4 рішення виконкому від 08 вересня 1994 року № 536 та передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки із земель міського земельного фонду та земель постійного користування, які надані для обслуговування будинку з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю, а саме: 304,0 кв. м - ОСОБА_2, 479,0 кв. м - ОСОБА_6 .
Вважала рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23 січня 1997 року № 43 "Про внесення змін до рішення виконкому від 08 вересня 1994 року № 536 та
від 30 травня 1996 року № 280" незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки на час прийняття цього рішення будинковолодіння
АДРЕСА_1 перебувало у спільній частковій власності на підставі вищезазначеного договору дарування від 11 листопада 1996 року в таких частках: ОСОБА_6 -
14/50 ідеальних частин, ОСОБА_7 - 16/50 ідеальних частин та
ОСОБА_2 - 20/50 ідеальних частин.
Зазначала, що згідно із матеріалами інвентаризаційної справи на будинковолодіння АДРЕСА_1 по день звернення із цим позовом до суду реальний розподіл житлового будинку не було проведено. Державна реєстрація такого поділу з присвоєнням окремих поштових адрес також відсутня.
Вважала, що вона разом із ОСОБА_2 є співвласниками у справі спільної часткової власності на будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом із тим вважала, що при переході права власності на спірний будинок земельна ділянка площею 800,0 кв. м також перейшла у спільне користування трьох співвласників, зокрема: ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . Проте рішенням виконкому Бориславської міської ради Львівської області від 21 січня 1997 року № 43 не враховано у цій земельній ділянці інтереси та право на земельну ділянку ОСОБА_7, й розподілено її між двома співвласниками будинку.
Ураховуючи викладене та уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: поновити їй строк на оскарження рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області
від 23 січня 1997 року № 43 "Про внесення змін до рішення виконкому
від 08 вересня 1994 року № 536 та від 30 травня 1996 року № 280", який пропущено з поважних причин; визнати незаконним рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23 січня 1997 року № 43 "Про внесення змін до рішення виконкому
від 08 вересня 1994 року № 536 та від 30 травня 1996 року № 280";
визнати незаконним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю від 02 лютого 1995 року серія ЛВ № 247, виданий
ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23 січня 1997 року № 43 "Про внесення змін до рішення виконкому від 08 вересня 1994 року № 536 та
від 30 травня 1996 року № 280; визнати незаконним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю серія від 02 лютого 1995 року
ЛВ № 247, виданий ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області
від 23 січня 1997 року № 43 "Про внесення змін до рішення виконкому
від 08 вересня 1994 року № 536 та від 30 травня 1996 року № 280; визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 800,0 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, пропорційно до її частки у розмірі 23/50 ідеальних частин у будинковолодінні АДРЕСА_1 ; встановити порядок користування земельною ділянкою між співвласниками будинковолодіння.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 09 квітня 2019 року у складі судді Слиша А. Т. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела поважності пропуску позовної давності в частині позовних вимог щодо визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та визнання незаконними й скасування державних актів на право приватної власності на землю, виданих на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
Вирішуючи спір у частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 800,0 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, пропорційно її частці у розмірі 23/50 ідеальних частин у вартості будинковолодіння АДРЕСА_1 та встановлення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками будинковолодіння, суд першої інстанції виходив із того, що у позивача право на спірну земельну ділянку після прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_8 не виникло, оскільки земельні ділянки були приватизовані ОСОБА_2 та ОСОБА_6 до смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та не мала права власності на земельну ділянку на момент своєї смерті.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 09 квітня 2019 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 позовну давність звернення до суду за захистом порушеного права.
Визнано незаконним рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23 січня 1997 року № 43 "Про внесення змін до рішення виконкому від 08 вересня 1994 року № 536".
Визнано незаконним та скасовано державний акт від 02 лютого 1995 року серії ЛВ № 247 на право приватної власності на землю площею 0,0304 кв. м, виданий ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області
від 23 січня 1997 року № 43 "Про внесення змін до рішення виконкому
від 08 вересня 1994 року № 536".
Визнано незаконним та скасовано державний акт від 02 лютого 1995 року серії ЛВ № 247 на право приватної власності на землю площею 0,0479 кв. м, виданий ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області
від 23 січня 1997 року № 43 "Про внесення змін до рішення виконкому
від 08 вересня 1994 року № 536".
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у позивача право власності на земельну ділянку після прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 не виникло, оскільки при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруді, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. У зв`язку із чим, суд апеляційної інстанції вважав, що з часу набуття позивачем права власності на 16/50 ідеальних частин будинку та 7/50 ідеальних частин будинку, до неї перейшло право користування на відповідну частину земельної ділянки, що становить
23/50 частки.
Разом із тим суд апеляційної інстанції вважав необхідним поновити позивачу строк на звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки ні вона, ні спадкодавець ОСОБА_8 не могли знати про рішення виконавчого комітету, на підставі яких проводилася приватизація земельних ділянок. Кадастрові номери приватизованим земельним ділянкам не присвоювалися, тому у реєстрі речових прав були відсутні. В усіх правовстановлюючих документах земельна ділянка значилася у розмірі 800 кв. м. Після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 спірна земельна ділянка юридично не успадковувалася бабою ОСОБА_9, яка була дружиною померлого діда ОСОБА_6 та матір`ю ОСОБА_8 й яка фактично прийняла спадщину, оскільки проживала у спадковому будинковолодінні, не успадковувалася відповідачем
ОСОБА_2, який єдиний знав про приватизацію землі і тільки восени
2016 року про зазначене було оголошено його дружиною при черговому конфлікті. Кадастрові номера земельним ділянкам не присвоювалися.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не успадкувала право власності чи вимоги щодо набуття права власності на землю, які б могла за бажанням реалізувати її матір, звернувшись до органу місцевого самоврядування. Адже спадковим майном, яке отримала позивач від матері є виключно право власності на 16/50 житлового будинку. Попри те, що у договорі дарування від 15 грудня 2004 року не зазначено розмір та кадастровий номер земельної ділянки щодо чинних на той момент державних актів на землю, вказує лише про неукладання договору дарування через недосягнення істотних умов договору, а не про визнання відповідачем ОСОБА_2 того, що земельна ділянка й надалі існує у розмірі 800 кв. м.
Заявник зазначав, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права щодо позовної давності. Суд вказав, що позивач про порушення свого права дізналася з архівного витягу від 02 листопада
2016 року та 09 листопада 2016 року, тобто в межах позовної давності звернулася до суду за захистом свого цивільного права, заявивши клопотання про її поновлення. У той же час у резолютивній частині рішення судом було поновлено позовну давність на звернення до суду за захистом порушеного права.
Суд апеляційної інстанції допустив порушення процесуального закону при розподілі судових витрат між сторонами. Оскільки суд задовольнив позовні вимоги лише частково, то безпідставним є покладення всіх судових витрат на ОСОБА_2 . Крім того, другим відповідачем є виконавчий комітет Бориславської міської ради, рішення якого було скасовано.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 та у цій частині ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що земельна ділянка вже є об`єктом приватної власності, розпорядження яким не входить до повноважень органу місцевого самоврядування, а у
ОСОБА_1 відсутні будь-які інші правові можливості захисту свого права на частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 . З огляду на те, що згоди щодо володіння та користування ділянкою між співвласниками не досягнуто, з цього питання існує спір, то такий спір, у відповідності до статей 88 та 158 ЗК України підлягає вирішенню судом, а не належить до компетенції органу місцевого самоврядування, як зазначено в оскаржуваній постанові апеляційного суду.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 31 січня 2020 року та 21 лютого
2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області, треті особи: Бориславська державна нотаріальна контора та ОСОБА_3, про визнання незаконним рішення виконавчого комітету, визнання незаконним та скасування державних актів на право приватної власності на землю та визнання права власності на земельну ділянку призначено до розгляду.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, поданий представником - ОСОБА_5, на касаційну скаргу ОСОБА_10, подану представником - ОСОБА_4, у якій вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 позовної давності та задоволення її позовних вимог залишити без змін.
У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_10 на касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_5, у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Дід ОСОБА_1 - ОСОБА_6 був власником житлового будинку по
АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Бориславської міської ради народних депутатів від 28 березня 1994 року, зареєстроване Дрогобицьким МБТІ 28 березня 1994 року
№ 2299) (аркуш 62 інвентаризаційної справи).
Рішенням виконавчого комітету Бориславської міської ради № 536
від 08 вересня 1994 року ОСОБА_6 передано земельну ділянку площею 800 кв. м для обслуговування житлового будинку з видачею державного акта на право власності на земельну ділянку.
На підставі вищезазначеного рішення ОСОБА_6 02 лютого 1995 року виданий державний акт на земельну ділянку серія ЛВ № 247 площею
0,0800 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для обслуговування будинку, зареєстрований в Книзі записів державних актів про право власності на землю за № 247 від 02 лютого
1995 року.
11 листопада 1996 року ОСОБА_6 подарував своїй дочці ОСОБА_7 16/50 частин житлового будинку, синові ОСОБА_2 20/50 частин житлового будинку по АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Бориславської ДНК Дубель І. Б., реєстровий номер 5340. У договорі прописано, що будинок розташований на земельній ділянці розміром
800 кв. м (а. с. 13, т. 1).
У ОСОБА_6 залишилося у власності 14/50 частин житлового будинку.
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом
від 29 грудня 2004 року виданого державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори, реєстраційний номер 2187 та договору про розподіл спадкового майна від 29 грудня 2004 року реєстровий номер № 2191 на праві власності належить 16/50 ідеальних частин житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 . Зазначене майно належало матері ОСОБА_7, яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі договору дарування, посвідченого Бориславською державною нотаріальною конторою 11 листопада 1996 року за № 5340
(а. с. 12-15, т. 1).
Із змісту договору дарування від 11 листопада 1996 року та свідоцтва про право на спадщину від 29 грудня 2004 року житловий будинок А-1, частка у праві власності на який є предметом спадкування ОСОБА_1, знаходиться на земельній ділянці площею 800 кв. м. Інформації про оформлення права власності на зазначену земельну ділянку та підстави такого оформлення зазначені документи не містять (а. с. 13, 14, т. 1).
Відповідно до договору дарування від 15 грудня 2004 року, укладеного між ОСОБА_11 як обдарованою та ОСОБА_2 (дарувальником), що посвідчений приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Василевич О. Р., реєстровий номер 2411, ОСОБА_1 належить на праві власності 7/50 ідеальних частин житлового будинку на АДРЕСА_1 (а. с. 15-18, т. 1).
Згідно із пунктом 1 договору дарування 7/50 ідеальних частин житлового будинку, які є предметом дарування, будинок розташований на земельній ділянці розміром 800 кв. м. Інформації про право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 та підстави такого оформлення договір дарування не містить (а. с. 16, т. 1).
ОСОБА_1 має на праві власності 23/50 ідеальних частини житлового будинку по АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 800 кв. м, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а. с. 12, т. 1).
Із архівного витягу № 0704/111 від 02 листопада 2016 року, отриманого на запит адвоката Потічної Н. Ю. позивач дізналася про рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області
від 23 січня 1997 № 43, яким внесено зміни у рішення виконкому
від 08 вересня 1994 року № 536 (а. с. 28, т. 1).
Із змісту оспорюваного рішення вбачається, що таким внесено зміни до рішення виконавчого комітету від 08 вересня 1994 року № 536 та пункт 4 слід читати у такій редакції: передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки із земель міськземфонду та земель постійного користування, які надані для обслуговування будинків з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю, а саме: 304 кв. м гр. ОСОБА_2, що проживає по АДРЕСА_1 (загальна площа 304 кв. м); 479 кв. м
гр. ОСОБА_6, що проживає по АДРЕСА_1 (загальна площа
479 кв. м) (а. с. 28, т. 1).
На підставі цього рішення ОСОБА_6 (дідові ОСОБА_1 ) видано державний акт серія ЛВ № 247 від 02 лютого 1995 року на земельну ділянку площею 0,0479 га по АДРЕСА_1, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 247 від 02 лютого 1995 року (а. с. 99, т. 1).
ОСОБА_2 видано державний акт серія ЛВ № 247 від 02 лютого 1995 року на земельну ділянку площею 0,0304 га по АДРЕСА_1, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 247 від 02 лютого 1995 року (а. с. 100, т. 1).
Рішенням виконавчого комітету № 536 від 08 вересня 1994 року було вирішено (пункт 4) передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки із земель міськземфонду та земель постійного користування, надані для обслуговування будинків, з наступною видачею державного акту на право приватної власності на землю, а саме: 800 кв. м гр. ОСОБА_6, що проживає по АДРЕСА_1 (загальна площа 800 кв. м) (а. с. 29, т. 1).
02 лютого 1995 року на підставі зазначеного рішення виконавчого комітету від 08 вересня 1994 року ОСОБА_6 видано державний акт серія ЛВ № 247 (а. с. 30, т. 1).