Постанова
Іменем України
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 522/16765/18
провадження № 61-17994св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Смірнов Володимир Сергійович, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, у складі судді Бойчука А. Ю., від 29 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., від 08 вересня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до квартирно-експлуатаційного відділу (далі - КЕВ) м. Одеса про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що у травні 2010 року, під час проходження військової служби в Збройних Силах України (далі - ЗСУ), на підставі рапорту від 25 травня 2010 року, який було погоджено начальником КЕВ м. Одеса полковником Яковенко В. А., йому було надано службове житло, а саме - кімнату АДРЕСА_1 (далі - кімната № АДРЕСА_1). Вказана кімната перебувала в непридатних для проживання умовах у зв`язку із чим ним проводився ремонт.
У грудні 2010 року за рішенням військово-лікарської комісіїйого було звільнено з лав ЗСУ за станом здоров`я та направлено на облік до Приморського районного військового комісаріату м. Одеси.
07 липня 2011 року ним було подано рапорт з проханням надати дозвіл на перепланування кімнати № АДРЕСА_1, який було погоджено начальником КЕВ
м. Одеса полковником Яковенко В. А .
У подальшому ним та його цивільною дружиною було проведено капітальний ремонт зазначеної кімнати, здійснювалася оплата вартості житлово-комунальних послгу. Кімната була єдиним житлом, де він постійно проживав.
14 жовтня 2011 року позивач та його цивільна дружина потрапили у дорожньою-транспорту пригоду на території невизнаної "Придністровської Молдавської Республіки", після якої його вироком суду було визнано винним та засуджено до позбавлення волі.
У жовтні 2016 року ОСОБА_1, відбувши покарання у виді позбавлення волі, повернувся до м. Одеси, де дізнався, що в раніше виділеному йому житлі заселені і проживають інші особи.
Вважав, що КЕВ м. Одеса його було неправомірно позбавлено житла.
Остаточно сформулювавши позовні вимоги позивач просив суд: визнати протиправними дії та бездіяльність посадових осіб КЕВ м. Одеса щодо позбавлення ОСОБА_1 житла, а саме кімнати АДРЕСА_1 ; зобов`язати КЕВ м. Одеса надати ОСОБА_1 інше житлове приміщення для проживання згідно з нормами встановленими законодавством України.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада
2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 08 вересня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що він звертався до компетентних органів з повідомленням щодо поважності причин відсутності за місцем проживання.
При цьому судами враховано, що зазначена кімната надана позивачу в порушення вимог Інструкції щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 113 від 24 березня 2008 року (далі - Інструкція № 113), а забезпечення житлом військовослужбовців відбувається згідно із відповідною черговістю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
01 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Смірнов В. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року скасувати, ухваливши нове рішення у справі про задоволення вимог його позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/16765/18 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У лютому 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Стверджує, що без рішення суду про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірним житлом та виселення, у відповідача, були відсутні підстави для вселення інших осіб до спірного житла. Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо недоведеності порушення його житлових прав, оскільки за таких обставин саме відповідач має доводити законність своїх дій.
Вказує на безпідставність посилання судів на визначений законом порядок зняття та поновлення в квартирній черзі військовослужбовців, оскільки предметом спору в цій справі є саме порушення порядку позбавлення його житла. При цьому, дії щодо зняття чи поновлення в квартирній черзі ним у розглядуваній справі не оспорюються.
Звертає увагу, що судом першої інстанції долучені до матеріалів справи докази, які були надані відповідачем з порушенням встановленого порядку.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Будівлі військового містечка АДРЕСА_1 є військовим майном, яке знаходиться на балансі КЕВ м. Одеса.
Судами встановлено, що всупереч встановленого порядку, у травні
2010 року ОСОБА_1 надано для проживання кімнату АДРЕСА_1 .
У 2013 році рішенням житлової комісії управління Південного оперативного командування (протокол № 8 від 30 жовтня 2013 року) ОСОБА_1 знято з квартирного обліку, у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 у строк, передбачений Порядком заповнення форм та подання інформації до Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, затверджених наказом Міністра оборони України № 367
від 31 травня 2012 року, не пройшов перереєстрацію осіб, що перебувають на квартирному обліку.
До кімнати № АДРЕСА_1 вселено сім`ю іншого військовослужбовця.
Рішенням житлової комісії військової частини А2393 від 12 січня 2016 року ОСОБА_1 поновлено у квартирній черзі Одеського гарнізону.
На час вирішення справи судами ОСОБА_1 перебуває на обліку військовослужбовців Одеського гарнізону, які потребують поліпшення житлових умов, у загальній черзі із 23 березня 2005 року за № 1696 та в позачерговій із 11 листопада 2010 року за № 709.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанов суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічна норма права закріплена статтею 4 ЦПК України.
За змістом положень указаних норм права суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
ОСОБА_1 посилався на те, що кімната № АДРЕСА_1 була надана йому на підставі власного рапорту від 25 травня 2010 року погодженого начальником КЕВ м. Одеса Яковенком В. А.
Станом на 2010 рік надання житла військовослужбовцям було регламентовано, зокрема Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 серпня 2006 року (далі - Порядок № 1081), Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям ЗСУ та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженою наказом Міністра оборони України № 577 від 06 жовтня
2006 року (далі - Інструкція № 577), Інструкцією № 113.
При цьому Порядок № 1081 визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, посади в яких комплектуються військово-службовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей.
Згідно пункту 2 Порядку № 1081 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла.
У разі відсутності службового житлового фонду у військовій частині військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безоплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови у зазначених казармах повинні відповідати вимогам, які пред`являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян.
Для інших військовослужбовців військова частина зобов`язана орендувати житло з метою забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднаймання (наймання) житлового приміщення у встановленому порядку.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 1081 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира військової частини, яке погоджується з квартирно-експлуатаційним органом, за місцем проходження ними військової служби.
На підставі рішення про надання службового житлового приміщення виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради видає спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
Інструкція № 577 визначає організацію забезпечення та надання житлових приміщень військовослужбовцям - особам офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) ЗСУ, у тому числі які проходять військову службу у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини), що належать до сфери управління Міністерства оборони України, у його структурних підрозділах, а також особам, звільненим в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей, включаючи членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти під час проходження військової служби, які перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 577 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності службового житлового фонду у військовій частині військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безоплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в зазначених казармах повинні відповідати вимогам, які висуваються до гуртожитків, призначених для проживання одиноких громадян.
Для інших військовослужбовців військова частина зобов`язана орендувати житло з метою забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) житлового приміщення у встановленому порядку.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 577 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям за місцем проходження ними військової служби за рішенням командира військової частини (у гарнізоні міста Києва - Міністра оборони України за поданням начальника гарнізону міста Києва, погодженого з начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України) за погодженням з квартирно-експлуатаційним органом.
На підставі рішення про надання службового житлового приміщення квартирно-експлуатаційний орган подає затверджений начальником гарнізону список розподілу службового житла з необхідними документами до виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради для оформлення спеціального ордера, який є єдиною підставою для вселення в надане службове житлове приміщення.
Інструкція № 113 визначає організацію надання житлової площі у гуртожитках військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Міністерства оборони України (далі - військові частини).
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 113 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для прийняття рішення про надання житлової площі в гуртожитку командиром (начальником) військової частини подається клопотання начальнику квартирно-експлуатаційного органу на підставі рапорту (додаток 1) військовослужбовця про надання житлової площі у гуртожитку, зареєстрованого в Журналі реєстрації рапортів військовослужбовців щодо надання службових житлових приміщень, який ведеться у військовій частині та квартирно-експлуатаційному органі (відповідно до додатка 1 до пункту 1.7 Інструкції № 577).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 113 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на підставі рішення про надання житлового приміщення квартирно-експлуатаційний орган видає спеціальний ордер на житлову площу в гуртожитку (далі - спеціальний ордер), який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
Подібні положення про те, що спеціальний ордер є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення закріплене і у статті 122 Житлового кодексу Української РСР.
Однак жоден із наведених нормативно-правових актів не передбачав, що підставою для вселення у службове житло є лише рапорт самого військовослужбовця, без прийняття рішення командиром військової частини та квартирно-експлуатаційного органу і видачі спеціального ордеру (дозволу) або укладення договору найму житла.
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81
ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У розглядуваній справі ОСОБА_1 звернувся за захистом свого права на житло, порушеного, на його думку, діями КЕВ м. Одеса.
Проте, звернувшись до суду, ОСОБА_1, всупереч приписів статей 12, 81 ЦПК України, не надав доказів, того, що в нього на законних підставах виникло право користування кімнатою № АДРЕСА_1 . Зокрема в матеріалах справи відсутні відомості про наявність рішення командира військової частини, погодженого із КЕВ щодо надання житла ОСОБА_1, видачу йому спеціального ордеру (дозволу) та/або укладення із ним договору найму житла.
Сама по собі долучена до позову копія рапорту ОСОБА_1
від 25 травня 2010 року із відміткою про його погодження начальником КЕВ м. Одеса Яковенком В. А. не підтверджує законність набуття позивачем права користування кімнатою № АДРЕСА_1 .
За таких обставин правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що спірну кімнату ОСОБА_1 отримав у порушення встановленого законом порядку забезпечення житлом військовослужбовців.
Оскільки ОСОБА_1 не набув у передбаченому законом порядку права користування кімнатою № АДРЕСА_1, посилання у позові на те, що відповідач позбавив його вказаного житла є безпідставними.
При цьому, судовому захисту підлягають лише законні права та інтереси, наявність яких підлягає доведенню у відповідності до цивільно-процесуального законодавства належними та допустимими доказами.
Позивач не заперечував, що із жовтня 2011 року він фактично не проживав у спірній кімнаті, а за відсутності доказів прийняття командиром військової частини рішення погодженого із КЕВ щодо надання житла ОСОБА_1, видачі йому спеціального ордеру (дозволу) та/або укладення із ним договору найму житла, у КЕВ в 2013 році під час надання кімнати іншому військовослужбовцю, не було необхідності в судовому порядку вирішувати питання про виселення ОСОБА_1 із кімнати № АДРЕСА_1 або визнання його таким, що втратив право користування цією кімнатою.
Крім того, ОСОБА_1 порушення своїх прав відповідачем пов`язував, зокрема, із вселенням КЕВ м. Одеса у 2013 році до кімнати № АДРЕСА_1 сім`ї іншого військовослужбовця.
Разом із тим особи вселені до спірної кімнати до участі в справі залучені не були, незважаючи на те, що рішенням суду могли бути вирішені питання про їх права та обов`язки, у тому числі щодо законності набуття ними права користування спірним житлом.
При цьому, дійшовши правильного по суті висновку про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, мотивування судів попередніх інстанцій такої відмови посиланням ще й на положення статті 71 ЖК УРСР є помилковим, оскільки вказана норма регламентує збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї, тобто особами які на законних підставах набули право користування житлом, в той час, як у розглядуваній справі ОСОБА_1 не довів, що в нього на законних підставах виникло право користування кімнатою № АДРЕСА_1 .
Висновки судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог щодо зобов`язання КЕВ м. Одеса надати ОСОБА_1 інше житлове приміщення згідно з нормами встановленими законодавством України є обґрунтованими.
Встановивши, що ОСОБА_1 перебуває на обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, у загальній черзі з 23 березня 2005 року за № 1696 та в позачерговій з 11 листопада 2010 року за № 709, суди дійшли правильного висновку, що забезпечення позивача житлом має відбуватися в порядку встановленої черговості.
Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність вирішення спору по суті та зводяться до невірного тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права.
За змістом статті 412 ЦПК України суд змінює судове рішення повністю або частково, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову, але допустив помилку при викладенні мотивів такої відмови.
За таких обставин рішення Приморського районного суду м. Одеси
від 29 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 08 вересня 2020 року необхідно змінити шляхом зміни їх мотивувальних частини, з урахуванням висновків, сформульованих в даній постанові Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду