Постанова
Іменем України
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 2602/5042/12
провадження № 61-6673св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС",
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, -ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Сушко Л. П., Сліпченка О. І., від 05 квітня 2021 року про відмову ухвалити додаткове рішення,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду
м. Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Мегаполіс ДКС" про зобов`язання виконати договірні зобов`язання.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва, у складі судді Набудович І. О., від 15 січня 2013 року затверджено мирову угоду, згідно з якої:
- відповідач зобов`язаний передати позивачу у власність нежитлові приміщення;
- на першому поверсі (що складаються із шести окремих приміщень загальною площею 103,6 кв. м), на третьому поверсі (що складаються із двадцяти дев`яти окремих приміщень, враховуючи три групи сходових клітин, з першого по третій поверхи, загальною площею
1 954, 4 кв. м), на двадцять п`ятому та двадцять шостому поверхах
(що складаються із дев`яти окремих приміщень загальною площею
452 кв. м) -загальною площею 2 510 кв. м, розташованих у торгівельно-житловому комплексі за адресою: АДРЕСА_1, та документи, необхідні для оформлення та реєстрації права власності на нежитлові приміщення;
- відповідач передає позивачу нежитлові приміщення, вказані в
пункті 1 мирової угоди, у строк десяти календарних днів з дня постановлення ухвали про затвердження мирової угоди;
- витрати, пов`язані з передачею відповідачем позивачу у власність нежитлових приміщень, несе позивач;
- визнання недійсним чи незаконним окремого положення цієї мирової угоди не має наслідком визнання недійними інших положень та мирової угоди в цілому;
- сторони підтверджують, що вищевикладені положення відповідають їх волевиявленню і породжують настання бажаних наслідків, які відповідають їх дійсним інтересам. Угода не приховує інший правочин і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.
Провадження у справі № 2602/5042/12 закрито.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 частково задоволено, ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 січня 2013 року скасовано, провадження у справі № 2602/5042/12 закрито. Роз`яснено, що справа підлягає розгляду в межах справи № 908/1390/19 про банкрутство ТОВ "Мегаполіс ДКС" у господарському суді Запорізької області.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Ліндаєва О. С. про направлення справи за встановленою підсудністю задоволено. Передано справу № 2602/5042/12 на розгляд до господарського суду Запорізької області.
Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення
У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Київського апеляційного суду заяву про винесення додаткового рішення, мотивовану тим, що суд апеляційної інстанції постановляючи ухвалу за результатами апеляційного перегляду не вирішив питання щодо розподілу судових витрат, зокрема щодо покладення на ОСОБА_1 та ТОВ "Мегаполіс ДКС" понесених ним витрат по сплаті судового збору в розмірі 454 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 45 000 грн.
Короткий зміст оскарженої ухвали апеляційного суду
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Колегія суддів виходила з того, що додаткове рішення може бути ухвалено судом лише після ухвалення рішення по суті спору та за наявності перелічених у статті 270 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав, натомість суд апеляційної інстанції судового рішення по суті спору у цій справі не ухвалював, а постановив ухвалу про закриття провадження у справі № 2602/5042/12, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому апеляційний суд вказав на можливість повернення сплаченої ОСОБА_2 суми судового збору в порядку, передбаченому пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
20 квітня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду
від 05 квітня 2021 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати та направити справу на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 2602/5042/12 та витребувано її матеріали з господарського суду Запорізької області.
У травні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що, постановляючи ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення, суд апеляційної інстанції допустив порушення положень статей 141, 270 ЦПК України.
Заявник вважає, що процесуальний закон не забороняє ухвалення додаткового рішення до ухвали суду, у разі коли така ухвала суду змінює судове рішення першої інстанції.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, поданий його представником - адвокатом Шереметою Р. Б. на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої ухвали апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду
від 05 квітня 2021 року про відмову ухвалити додаткове рішення - без змін.
Заявник вважає, що положення статті 141 ЦПК України не передбачають можливості покладення на сторони по справі, судових витрат, понесених особою, яка не брала участі у справі, але оскаржила ухвалені по справі судові рішення з підстав порушення її права, а тому ОСОБА_2 подано вимогу, правом на заявлення якої він не наділений.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом пункту 3 частини першої та частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову ухвалити додаткове рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції
відповідає не в повній мірі.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається
ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (частина друга статті 255 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та четвертої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ухвалою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 частково задоволено, ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 січня
2013 року скасовано, провадження у справі № 2602/5042/12 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз`яснено, що справа підлягає розгляду в межах справи № 908/1390/19 про банкрутство
ТОВ "Мегаполіс ДКС" у господарському суді Запорізької області.
Проте апеляційним судом не було вирішено питання про розподіл понесених учасниками справи судових витрат.
Закриваючи провадження у розглядуваній справі, апеляційний суд встановив, що ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 15 січня 2013 року про затвердження мирової угоди між ТОВ "Мегаполіс ДКС" та ОСОБА_1 постановлена про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Київського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування понесених ним судових витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Посилаючись на положення пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір", оскільки провадження у справі було закрито, і припинення провадження не пов`язано з відмовою позивача від позову і визнанням такої відмови судом, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що сплачена ОСОБА_2 сума судового збору може бути повернута за відповідним його клопотанням в порядку передбаченому Законом України "Про судовий збір".
Відмовляючи в задоволені заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходив з того, що підстави для вирішення питання про розподіл таких судових витрат відсутні з огляду на те, що суд апеляційної інстанції судового рішення по суті спору у цій справі не ухвалював, а постановив ухвалу про закриття провадження у справі № 2602/5042/12, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Порядок розподілу судових витрат між учасниками справи в цивільному процесі регламентовано статтями 141-142 ЦПК України, положення яких серед іншого передбачають можливість компенсації судових витрат у разі закриття провадження у справі.
Зокрема частина п`ята статті 142 ЦПК України передбачає право відповідача у випадку закриття провадження у справі заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок саме необґрунтованих дій позивача.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 308/9100/19-ц (провадження № 61-6095св20).
При цьому, право на відшкодування судових витрат мають як учасники справи (сторони та треті особи), так і особи, які не були учасниками справи під час провадження у суді першої інстанції, однак звернулися з відповідними апеляційними скаргами, якщо судом апеляційної інстанції відповідне судове рішення ухвалено на їх користь.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 січня 2021 року у справі
№ 9901/378/19 та Верховним Судом у постанові від 31 травня 2021 року у справі № 520/15102/2020.
Отже, мотивування апеляційним судом оскаржуваної ухвали неможливістю розподілу судових витрат, понесених учасниками справи у випадку закриття провадження по справі є помилковими та таким, що суперечить наведеними вище нормам процесуального закону та висновкам Верховного Суду.
Стягнення з позивача понесених учасниками справи судових витрат, зокрема, у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, а за змістом частини п`ятої статті 142 ЦПК України для стягнення компенсації здійснених учасникам справи витрат, пов`язаних з розглядом справи, останнім згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, частиною першою статті 4 ЦПК України. Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, у порядку, встановленому статтею 44 ЦПК України.
Проте заява ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення доводів про необґрунтованість дій позивача ОСОБА_1 при поданні позову у грудні
2012 року не містить, не встановив фактів зловживання позивачем своїми процесуальними правами і Київський апеляційний суд при закритті провадження у справі ухвалою від 15 лютого 2021 року.
При цьому ухвала апеляційного суду від 15 лютого 2021 року про закриття провадження у справі № 2602/5042/12 в касаційному порядку не оскаржувалась та не є предметом касаційного перегляду в межах даного провадження.
Оскільки закриття провадження у розглядуваній справі та подальше її направлення за встановленою юрисдикцією не підтверджує необґрунтованість дій позивача або зловживання ним своїми процесуальними правами, підстави для покладення на позивача витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України відсутні.
Крім того, ЦПК України у випадку закриття провадженні у справі не передбачає можливості покладення на відповідача обов`язку компенсувати судові витрати особі, яка не брала участі у справі і подала апеляційну скаргу.
Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
За змістом статті 412 ЦПК України суд змінює судове рішення повністю або частково, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної ухвалив правильне по суті рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, однак допустив помилку при його мотивуванні.
За таких обставин ухвалу Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року необхідно змінити, шляхом зміни її мотивувальної частини з урахуванням висновків, викладених у цій постанові Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду