Постанова
Іменем України
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 316/3132/13-ц
провадження № 61-15743св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Фаторинг Україна",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат Галька Назар Олександрович, на постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кухаря С. В., Маловічко С. В., від 09 вересня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна", Товариство) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 04 серпня 2006 року між акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна" (далі - АКБ "Райффайзенбанк Україна"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк", Банк), та відповідно до статей 512-514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правонаступником якого є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МL-200/545/2006, за умовами якого банк здійснив видачу кредитних коштів відповідачу в сумі
33 000,00 доларів США на придбання житла.
Кошти за кредитним договором були отримані позичальником, що підтверджується меморіальним валютним ордером від 04 серпня 2006 року.
Відповідач ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом
на 15 червня 2015 року становила 2 924 914, 88 грн, з яких: 27 490, 91 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 15 червня 2015 року складає 578 926, 37 грн, - заборгованість за тілом кредиту; 2 378,46 доларів США, що станом на 15 червня 2015 року становить 50 087, 58 грн - заборгованість по процентам; 2 295 900 93 грн - пеня, за період з 15 червня 2014 року по 15 червня 2015 року.
Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфеля
від 18 березня 2011 року ПАТ "ОТП Банк" відповідно до статей 512, 514 ЦК України відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № МL-200/545/2006 та договором поруки від 04 серпня 2006 року № 200/545/2006.
З урахуванням поданих уточнень ТОВ "ОТП Факторинг Україна", на підставі статей 512, 514 ЦК України, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 2 924 914, 88 грн та сплачений судовий збір.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області
від 03 червня 2016 року в задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів вини відповідача в утворенні заборгованості чи неналежного виконання своїх зобов`язань. Також суд дійшов висновку, що Банк не повідомив відповідача про зміну кредитора та зміну рахунку, на який повинні були сплачуватися кошти, а тому відповідач був позбавлений можливості виконання зобов`язань за договором.
Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду
Постановою Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 03 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення вимог позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором № МL - 200/545/2006
від 04 серпня 2006 року станом на 07 грудня 2011 року у розмірі 27 490, 91 доларів США - заборгованість за кредитом та 2 378, 46 доларів США - заборгованість за процентами. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна" є належним позивачем у цій справі. Встановивши, що позивач скористався передбаченим пунктом 1.9 кредитного договору та частиною другою
статті 1050 ЦК України правом на дострокове стягнення заборгованості за кредитом у повному обсязі чим змінив строк виконання основного зобов`язання, у зв`язку з чим припинилося його право, як кредитора нараховувати проценти та пеню на підставі умов договору після 07 грудня
2011 року, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог Товариства про стягнення заборгованості за кредитним договором, що утворилася станом на 07 грудня 2011 року в загальному розмірі 29 869, 37 доларів США, з якої заборгованість за кредитом - 27 490, 91 доларів США та заборгованість за процентами - 2 378, 46 доларів США (в межах заявлених позовних вимог).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат
Галька Н. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу в справі № 316/3132/13-ц на постанову Запорізького апеляційного суду
від 09 вересня 2020 року, в якій просить оскаржену постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову Товариства.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 грудня
2020 року у справі № 278/2177/15-ц, а також посилається на порушення норм процесуального права, з огляду на те, що суди проігнорували подані ним клопотання про витребування доказів.
Заявник звертає увагу касаційного суду, що позивачем не було надано первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту і здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, тощо). В матеріалах справи відсутнє повідомлення про укладення 18 березня 2011 року договору факторингу, як того вимагають умови такого правочину, що позбавляє позивача права вимагати повернення боргу з відповідача за умов статті 516-517 ЦК України.
ОСОБА_1 стверджує, що у нього заборгованість перед Товариством за кредитним договором відсутня, а наданий позивачем її розрахунок є необґрунтованим.
Також заявник посилається на відсутність у ТОВ "ОТП Факторинг Україна" індивідуальної та генеральної ліцензії Національного банку України (далі - НБУ) на здійснення валютних операцій.
Доводи особи, що подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на касаційну скаргу, в якому позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2020 року- без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 серпня 2006 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого у спірних правовідносинах є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з пунктами 2, 3 якого останньому наданий кредит у розмірі 33 000 доларів США зі сплатою 11 % річних терміном до 04 серпня 2021 року на придбання житла.
18 березня 2011 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, згідно з яким
ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги, у тому числі, за кредитним договором від 04 серпня 2006 року
№ ML-200/545/2006.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість
ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 серпня 2006 року
№ ML-200/545/2006 станом на 15 червня 2015 року складає
2 924 914, 88 грн, з яких: 27 490, 91 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 15 червня 2015 року складає 578 926, 37 грн, - заборгованість за тілом кредиту; 2 378,46 доларів США, що станом на 15 червня 2015 року становить 50 087, 58 грн - заборгованість по процентам; 2 295 900 93 грн - пеня, за період з 15 червня 2014 року
по 15 червня 2015 року.
Відповідно до вказаного розрахунку останнє погашення кредиту відбулося
18 листопада 2009 року.
Із довідки ПАТ "ОТП Банк" від 04 червня 2010 року № 206-01-015/123 вбачається, що станом на 04 червня 2010 року прострочена заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № ML-200/545/2006 відсутня.
Також на повідомленні ПАТ "ОТП Банк" від 20 серпня 2010 року
№ 22-2/728019 керуючим Енергодарським відділенням ПАТ "ОТП Банк" Атаманів В. І. зроблено запис про те, що станом на 02 вересня 2010 року простроченої заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № ML200/545/2006 немає.
Згідно з випискою про рух грошових коштів на поточному рахунку відповідача у ПАТ "ОТП Банк", відкритому для виконання кредитних зобов`язань, ОСОБА_1 належним чином сплачувалися грошові зобов`язання за кредитним договором від 04 серпня 2006 року
№ ML-200/545/2006 до 04 лютого 2011 року.
Зі змісту довідки ПАТ "ОТП Банк" від 28 листопада 2012 року
№ 462/206-3 вбачається, що поточний рахунок № НОМЕР_1, який зазначений у кредитному договорі від 04 серпня 2006 року
№ ML-200/545/2006, відсутній і проведення розрахунково-касових операцій клієнтом за цим рахунком неможливе.
07 грудня 2011 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" направив на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором від № ML-200/545/2006 від 04 серпня 2006 року (вимога про усунення порушення), в якій вказано відомості про укладення між Банком та Товариством договору факторингу, необхідність сплатити заборгованість по кредиту у повному обсязі та нові реквізити для погашення такого боргу.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заявлено до стягнення із ОСОБА_1 заборгованості, що утворилася станом на 15 червня 2015 року у загальному розмірі 2 924 914, 88 грн, з яких 27 490, 91 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 15 червня 2015 року 578 926, 37 грн, заборгованість по кредиту; 2 378, 46 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 15 червня 2015 року 50 087, 58 грн, заборгованість по процентам за користування кредитними коштами; 2 295 900, 93 грн пеня, розрахована за період з 15 червня 2014 року
по 15 червня 2015 року.
Встановивши, що 07 грудня 2011 року Товариство надіслало відповідачу вимогу про дострокове повернення протягом тридцяти днів усієї суми кредитної заборгованості (27 490, 91 доларів США заборгованість за кредитом та 4 626, 31 доларів США заборгованість за процентами), що свідчить про зміну ТОВ "ОТП Факторинг Україна"строку виконання зобов`язання, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивачапро стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов`язання, нарахованої за період із 15 червня 2014 року
по 15 червня 2015 року є безпідставними і не підлягають задоволенню, а стягненню підлягає заборгованість за кредитом тапроцентами, яка існувала на час зміни кредитором строку кредитування та складає 27 490, 91 доларів США та 2 378, 46 доларів США (в межах заявлених ТОВ "ОТП Факторинг Україна" вимог) відповідно.
Судами попередніх інстанці не встановлено надання відповідачем доказів, які б свідчили про належне та в повному обсязі виконання ним зобов`язань, що випливають з кредитного договору № ML-200/545/2006 від 04 серпня 2006 року.
При цьому, згідно з довідкою ПАТ "ОТП Банк" № 206-01-015/123
від 04 червня 2010 року та повідомлення ПАТ "ОТП Банк" від 20 серпня
2010 року № 22-2/728019 станом на 04 червня та 02 вересня 2010 року за кредитним договором № ML-200/545/2006 від 04 серпня 2006 року відсутня саме прострочена заборгованість, а не заборгованість по кредиту вцілому.
Такі висновки апеляційного суду узгоджуються із висновками викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Тобто боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору, і таке виконання є належним.
Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не надало належних документів, які підтверджують перехід від ПАТ "ОТП Банк" до нього права вимоги за кредитним договором від 04 серпня
2006 року № ML-200/545/2006 є необґрунтованими.
Так судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 березня 2011 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля (далі - договір купівлі-продажу), згідно з яким ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги у тому числі за кредитним договором від 04 серпня 2006 року
№ ML-200/545/2006.
Умовами договору купівлі-продажу передбачено, що він починає діяти з
18 березня 2011 року та укладений на невизначений строк.
За змістом пункту 4.3 статті 4, підпункту б) пункту 6.2 статті 6 договору купівлі-продажуПАТ "ОТП Банк" (продавець) зобов`язується повідомити боржників/поручителів про укладення цього договору відповідно до вимог чинного законодавства протягом 20 робочих днів з дня набрання чинності договором купівлі-продажу.
Посилання заявника на неповідомлення його ПАТ "ОТП Банк" про заміну кредитора і про нові банківські реквізити для сплати боргу не може бути підставою для звільнення ОСОБА_1 від виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10 квітня
2019 року у справі № 369/9787/15-ц (провадження № 61-21883св18),
від 13 березня 2019 року у справі № 338/75/16-ц (провадження
№ 61-5853св18) та від 23 квітня 2020 року у справі № 755/10242/16-ц (провадження № 61-11874св19) та від 23 квітня 2020 року у справі
№ 755/10242/16-ц (провадження № 61-11874св19).
При цьому ОСОБА_1 не надано доказів щодо повернення кредиту та сплати процентів як позивачу, так і на рахунки ПАТ "ОТП Банк", після укладення 18 березня 2011 року договору купівлі-продажу кредитного портфелю між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна".
Відсутні в матеріалах справи і докази виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором в порядку, визначеному статтею 537 ЦК України.
Крім того, направляючи досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором від № ML-200/545/2006 від 04 серпня 2006 року (вимога про усунення порушення), ТОВ "ОТП Факторинг Україна" повідомило ОСОБА_1 про зміну кредитора у зобов`язанні, що випливає з кредитного договору від 04 серпня 2006 року
№ ML-200/545/2006 та нові реквізити для погашення боргу по кредиту.
Заявник в касаційній скарзі зазначає, що апеляційним судом не було встановлено на підставі належних та допустимих доказів наявність беззаперечної заборгованості за спірним кредитом.
Однак такі доводи є необґрунтованим та зводяться до необхідності переоцінки доказів.
Так, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254
(в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Отже виписка по рахунку може бути доказом заборгованості за кредитним договором, який підлягає оцінці в порядку передбаченому статтею 89
ЦПК України.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах
від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц.
Звертаючись до суду з цим позовом, Товариство на підтвердження наявності заборгованості та її розміру, подало до суду розрахунок заборгованості, виписку про рух коштів по рахунку відповідача за період з 18 липня 2006 року по 12 червня 2014 року, які були предметом дослідження та оцінки апеляційним судом.
Заявлена позивачем до стягнення заборгованість за кредитом та процентами за користування кредитними коштами утворилася станом
на 07 грудня 2011 року та докази внесення ОСОБА_2 коштів в рахунок її погашення після грудня 2011 року матеріали справи не містять.
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що
ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не має ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями.
Верховний Суд враховує, що на момент укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю (18 березня 2011 року), ТОВ "ОТП Факторинг Україна" мало статус фінансової установи, а тому, відповідно до пункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), мало право здійснювати фінансові послуги з факторингу.
Відомості про визнання недійсним укладеного 18 березня
2011 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" договору купівлі-продажу кредитного портфелю, зокрема в частині прав вимоги за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № ML-200/545/2006 в матеріалах справи відсутні, а отже презумпція правомірності вказаного правочину (статті 204 ЦК України) не спростована.
Схожі висновки викладено Верховним Судом у постанові від 13 травня
2021 року в справі № 161/14101/15-ц.
Твердження заявника про невирішення судами попередніх інстанцій ряду клопотань сторони відповідача не підтверджено матеріалами справи.
Доводи касаційної скарги загалом зводяться до помилкового тлумачення заявником норм матеріального права, незгоди із висновками апеляційного суду та переважно спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням викладеного Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для її скасування, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскарженого судового рішення не впливають.
Обставини, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржене судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду