ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 925/280/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Горщар С.В. - адвокат (ордер №АА1093004 від 29.03.2021),
відповідача - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "МАН Зернотранс"
на рішення господарського суду Черкаської області від 26.10.2020 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021,
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско"
до приватного підприємства "МАН Зернотранс"
про стягнення 1 214 354,50 грн,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско" (далі - ТОВ "ТЕП Транско", позивач) звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до приватного підприємства "МАН Зернотранс" (далі - ПП "МАН Зернотранс", відповідач, скаржник) про стягнення 1 214 354,50 грн заборгованості.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором на перевезення вантажу автомобільним транспортом №10/07 від 10.07.2019 (далі - договір перевезення) в частини повної та своєчасної оплати наданих послуг.
2. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду Черкаської області від 26.10.2020 (суддя - Васянович А.В.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 (колегія суддів: Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А., Дідиченко М.А.) у справі №925/280/20 позовні вимоги задоволено частково; суд стягнув з відповідача на користь позивача 288 252,83 грн заборгованості та судовий збір. У решті позовних вимог відмовлено.
2.2. Рішення та постанову мотивовано тим, що відповідачем не у повному обсязі та не у встановлений договором строк виконано зобов`язання щодо оплати отриманих послуг. Суд встановив, що відповідач частково здійснив оплату за надані послуги згідно договору перевезення на суму 926 101,67 грн. У свою чергу, як з`ясовано судом заборгованість по акту №12 від 30.10.2019 на суму 254 443,03 грн та по акту №14 від 30.11.2019 в частині заявлених позовних вимог на суму 33 809,80 грн відповідач не оплатив, доказів сплати вказаного боргу не надав, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 288 252,83 грн заборгованості за договором перевезення.
3. Стислий виклад вимог касаційної скарги
3.1. 03.03.2021 ПП "МАН Зернотранс", не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову суду в частині задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Аргументи учасників справи
4.1. Аргументи касаційної скарги
4.1.1. Відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 18.04.2018 у справі №904/12527/16, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18. Зокрема, щодо застосування норм пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного Банку України від 21.01.2004 №22 та пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, відповідно до якого отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.
4.1.2. Скаржник зазначає, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що відповідач має борг за договором перевезення в розмірі 1 214 354,50 грн саме на підставі 6 (шести) актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), зокрема: №4, 5, 6, 7, 12, 14. Водночас, на думку відповідача, суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги вийшли за межі своїх повноважень та на підставі неналежних та недопустимих доказів встановили, що окрім спірних актів (визначених позивачем як підставу позовних вимог) між сторонами на виконання умов договору перевезення також було підписано акти наданих послуг №1, 2, 3, 8, 9, 10,11, 13.
4.1.3. Скаржник вважає неправомірним висновок судів попередніх інстанції щодо зарахування суми переплати за актом №7 у розмірі 653 898,33 грн в рахунок погашення боргу в хронологічному порядку по наступним актам №8 та №9, які не є предметом розгляду у даній справі. За твердженнями скаржника, вказана сума мала бути врахована судом саме як оплата згідно з спірними у справі актами №12 від 30.10.2019 та №14 від 30.11.2019. Відповідач стверджує, що такі дії суду свідчать про незаконність та необґрунтованість висновків суду щодо наявності у відповідача непогашеної заборгованості по актам №12 та №14 у розмірі 288 252,83 грн.
4.1.4. ПП "МАН Зернотранс" вказує, що суд першої інстанції з порушенням норм процесуального права, вже під час розгляду справи по суті, тобто з пропуском установленого судом строку та без клопотання про поновлення строку на подання доказів, прийняв додаткові докази позивача, які в подальшому врахував при ухваленні рішення. Скаржник вважає, що суд, у частині прийняття від позивача письмових пояснень та доданих доказів, діяв незаконно та з порушенням принципів рівності сторін та змагальності. Суд апеляційної інстанції, зазначених процесуальних порушень не виправив.
4.1.5. Також відповідач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, в контексті "щодо застосування частини восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у випадку подання позивачем доказів у справі після подання позовної заяви та без клопотання про визнання причин неможливості подати такі докази відповідним учасником справи такими, що не залежали від нього".
4.2. Доводи інших учасників.
4.2.1. Позивач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
5. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
5.1. Судами встановлено, що між відповідачем (замовник) та позивачем (перевізник) 10.07.2019 було укладено договір перевезення, за умовами пункту 1.1 якого, замовник зобов`язується надавати для перевезення вантажі, а перевізник - виконати перевезення вантажу автомобільним транспортом в обсягах узгоджених між сторонами.
5.2. Відповідно до умов пункту 1.2 договору перевізник зобов`язується виконати для замовника перевезення вантажу, а замовник зобов`язується сплатити перевізнику плату за перевезення вантажу.
5.3. Ціна послуг з перевезення за 1 км або за 1 тонну визначається додатковою угодою, що є невід`ємною частиною до даного договору (пункт 4.1 договору).
5.4. Згідно з умовами пункту 4.2 договору розрахунки між сторонами проводяться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника протягом 10 календарних днів після здійснення перевезення. Моментом здійснення перевезення є підписання вантажоодержувачем товарно-транспортних документів.
5.5. Термін дії договору встановлений з 10.07.2019 по 31.12.2019 (пункт 6.1 договору перевезення).
5.6. Судами також встановлено, що відповідно до положень пункту 4.1 договору між сторонами було підписано додаткові угоди: №3 від 22.07.2019, №4 від 02.08.2019, №5 від 01.09.2019, №6 від 01.09.2019, №7 від 01.10.2019 та №8 від 01.11.2019, в яких сторони визначили і погодили ціни на послуги з перевезення вантажів з 1 тонну та маршрути доставлення цих вантажів до пунктів призначення.
5.7. Звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач вказував, що ним як перевізником належним чином виконано взяті на себе договірні зобов`язання щодо перевезення вантажу відповідача автомобільним транспортом за маршрутами, обумовленими в додаткових угодах. Вартість наданих послуг складає 1 214 354,50 грн про, що свідчать акти виконаних робіт (наданих послуг) №4 від 31.07.2019, №5 від 31.08.2019, №6 від 15.09.2019, №7 від 20.09.2019, №12 від 30.10.2019 та №14 від 30.11.2019. Оскільки відповідач у визначений договором строк не оплатив вартість отриманих послуг у розмірі 1 214 354,50 грн, позивач вказував на наявність правових підстав для стягнення цієї суми коштів за рішенням суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій
6.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача як замовника за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом плати за надані послуги з перевезення вантажу.
6.2. Згідно з приписами статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.3. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
6.4. Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.5. Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд зазначає таке.
6.6. За змістом частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вбачається, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори, що укладаються між суб`єктами цивільних правовідносин, до яких законодавцем віднесено договір перевезення.
6.7. Загальні умови перевезення визначаються ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Водночас, умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами, правилами, що видаються відповідно до них (частина друга статті 908 ЦК України).
6.8. Аналіз приписів частин першої, другої статті 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України) дозволяє дійти висновку, що правовідносини щодо організації перевезення вантажу, які виникають між суб`єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору перевезення вантажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов`язуєтеся доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, факт укладення такого господарського договору підтверджується складенням перевізного документа відповідно до вимог законодавства.
6.9. Розглядаючи спір по суті, місцевий та апеляційний суди встановили, що на підставі укладеного між сторонами спору договору перевезення сторонами складено та підписано акти виконаних робіт (наданих послуг):
- №4 від 31.07.2019 на суму 72 918,80 грн з ПДВ;
- №5 від 31.08.2019 на суму 77 053,04 грн з ПДВ;
- №6 від 15.09.2019 на суму 333 446,96 грн з ПДВ;
- №7 від 20.09.2019 на суму 442 682,87 грн з ПДВ;
- №12 від 30.10.2019 на суму 254 443,03 грн з ПДВ;
- №14 від 30.11.2019 в частині щодо послуг за перевезення висівки по маршруту м. Черкаси-Миколаїв на суму 33 809,80 грн з ПДВ.
6.10. Відповідно до вказаних актів позивачем надано послуги загалом на суму 1 214 354,50 грн з урахуванням ПДВ.
6.11. Суди також встановили, що з метою оплати наданих послуг позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури:
- за актом №4 від 31.07.2019 - рахунок-фактуру №СФ-0001572 від 05.08.2019 на суму 72 918,80 грн;
- за актом №5 від 31.08.2019 - рахунок-фактуру №СФ-0001671 від 10.09.2019 на суму 77 053,04 грн;
- за актом №6 від 15.09.2019 - рахунок-фактуру №СФ-0001725 від 18.09.2019 на суму 333 446,96 грн;
- за актом №7 від 20.09.2019 - рахунок-фактуру №СФ-0001762 від 02.10.2019 на суму 442 682,87 грн;
- за актом №12 від 30.10.2019 - рахунок-фактуру №СФ-0001959 від 05.11.2019 на суму 254 443,03 грн;
- за актом №14 від 30.11.2019 - рахунок-фактуру №СФ-0002124 від 30.11.2019 на суму 328 926,77 грн.
6.12. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
6.13. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
6.14. Суди встановили, що згідно з положеннями пункту 4.2 договору обов`язком відповідача як замовника за договором є оплата наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника протягом 10 календарних днів після здійснення перевезення
6.15. Судами попередніх інстанцій встановлено сам факт надання позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом за договором перевезення відповідач не заперечує і в цій частині спір між сторонами відсутній. Відповідач як під час розгляду спору в суді першої та апеляційної інстанції так і у касаційній скарзі фактично заперечує наявність заборгованості перед позивачем в частині оплати наданих послуг за актами №4 від 31.07.2019, №5 від 31.08.2019, №6 від 15.09.2019, №7 від 20.09.2019, №12 від 30.10.2019 та №14 від 30.11.2019.
6.16. Як свідчать матеріали справи у відзиві на позовну заяву ПП "МАН Зернотранс" зазначало про відсутність заборгованості перед позивачем за спірними актами №4, 5, 6, 7, 12, 14 та на обґрунтування свої позиції надав суду платіжні доручення за період з 26.09.2019 по 03.03.2020 року.
6.17. Частково задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивачем належними та допустимим доказами підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку за договором щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг.
6.18. Так, судами встановлено, що відповідач здійснив оплату послуг за актами №4 від 31.07.2019, №5 від 31.08.2019, за актом №6 від 15.09.2019, за актом №7 від 20.09.2019, згідно з виставленими рахунками-фактурами. За висновками судів попередніх інстанцій відповідачем не виконано зобов`язання щодо оплати наданих послуг саме за актом №12 від 30.10.2019 на суму 254 443,03 грн та за актом №14 від 30.11.2019 на суму 33 809,80 грн.
6.19. Зміст касаційної скарги свідчить, що відповідач з такими висновками не погоджується та як вже зазначалось у пунктах 4.1.1 та 4.1.5 цієї постанови, підставами касаційного оскарження судових рішень ПП "МАН Зернотранс" у цій справі визначено пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
6.20. Так, за доводами ПП "МАН Зернотранс" судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 18.04.2018 у справі №904/12527/16, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18.
6.21. Зокрема, за твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідача, що станом на дату порушення провадження у даній справі, він у повному обсязі сплатив вартість послуг за актами наданих послуг №1, 2, 3, 8, 9, 10,11, 13. Водночас суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог та безпідставно застосували до спірних правовідносин правила щодо черговості погашення вимог за грошовим зобов`язанням, передбачені статтею 534 ЦК України. Скаржник наголошує на тому, що суди у даному спорі не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного Банку України від 21.01.2004 №22 та пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, відповідно до якого: "Отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу. Можливість застосування статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 ЦК України застосовуватися не може".
6.22. Щодо доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.
6.23. Суд наголошує, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.24. При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
6.25. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції надав оцінку наявним у матеріалах справи копіям платіжних доручень:
- №1386 від 26.09.2019 на суму 50 000,00 грн (із зазначенням в призначенні платежу - часткова оплата за транспортні перевезення згідно рахунків №СФ-0001725 від 18.09.2019 та №СФ-0001671 від 10.09.2019);
- №1348 від 01.10.2019 на суму 50 000,00 грн;
- №1345 від 01.10.2019 на суму 50 000,00 грн;
- №1349 від 09.10.2019 на суму 50 000,00 грн,
- №1341 від 10.10.2019 на суму 50 000,00 грн (із зазначенням в призначенні платежів - часткова оплата за транспортні перевезення згідно рахунків №СФ-0001725 від 18.09.2019);
- №1364 від 17.10.2019 на суму 50 000,00 грн (із зазначенням в призначенні платежу - часткова оплата за транспортні перевезення згідно рахунків №СФ-0001725 від 18.09.2019 та №СФ-0001762 від 02.10.2019).
6.26. Також судами надано оцінку платіжним документам у призначенні платежу яких вказано - часткова оплата за транспортні перевезення згідно з рахунком №СФ-0001762 від 02.10.2019. Зокрема, суди встановили, що відповідачем здійснено оплату за актом №7 від 20.09.2019 загалом у розмірі 1 180 000,00 грн. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди надали оцінку копіям платіжних доручень:
- №1378 від 21.10.2019 на суму 30 000,00 грн;
- №1393 від 23.10.2019 на суму 100 000,00 грн;
- №1429 від 01.11.2019 на суму 100 000,00 грн;
- №1466 від 06.11.2019 на суму 100 000,00 грн;
- №1441 від 12.11.2019 на суму 200 000,00 грн;
- №1577 від 27.12.2019 на суму 200 000,00 грн;
- №1590 від 11.01.2020 на суму 100 000,00 грн;
- №1523 від 22.01.2020 на суму 50 000,00 грн;
- №1532 від 28.01.2020 на суму 100 000,00 грн;
- №1534 від 20.02.2020 на суму 50 000,00 грн;
- №1548 від 21.02.2020 на суму 50 000,00 грн;
- №1554 від 03.03.2020 на суму 100 000,00 грн.
6.27. За змістом оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин положення статті 534 ЦК України виходив з такого.
6.28. За висновком суду, оскільки умови договору не містять застереження, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості лише відповідно до зазначеного платником "призначення платежу". Суд надаючи оцінку платіжним документам поданим відповідачем у призначенні платежу яких вказано "часткова оплата за транспортні перевезення згідно рахунку №СФ-0001762 від 02.10.2019" встановив, що рахунок №СФ-0001762 складено позивачем на суму 442 682,87 грн. Водночас подані відповідачем платіжні документи, що містять посилання у призначенні "часткова оплата за транспортні перевезення згідно рахунку №СФ-0001762 від 02.10.2019" складено відповідачем та здійснено оплату на загальну суму 1 180 000,00 грн.
6.29. За висновком суду оплата здійснена відповідачем за платіжними документами, які містять посилання у призначенні "часткова оплата за транспортні перевезення згідно рахунку №СФ-0001762 від 02.10.2019" підлягає зарахуванню в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
6.30. Зокрема, суд, надавши оцінку наявним у матеріалах справи платіжним документам, виходив із того, що враховуючи наявну переплату по акту №7 від 20.09.2019 у сумі 737 317,13 грн частина вказаних коштів підлягає зарахуванню в рахунок погашення залишку боргу по акту №6 (на суму 83 418,80 грн), а решта переплати на суму 653 898,33 грн підлягає зарахуванню в рахунок оплати за актами №8 та №9, які хоча й не були предметом розгляду у даній справі, однак як було з`ясовано місцевим судом в ході розгляду даної справи, правовідносини сторін за спірним договором перевезення не обмежувалися лише долученими до позову актами №4, №5, №6, №7, №12, №14, а мало місце надання послуг в межах вказаного договору і за іншими актами, зокрема, №8 на суму 443 005,86 грн і №9 на суму 347 720,46 грн.
6.31. Суд, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам зазначив, що зважаючи на відсутність у справі платіжних документів, які б підтверджували оплату наданих відповідачу послуг за актами №8 та №9, залишок сплачених коштів по акту №7 у сумі 653 898,33 грн підлягає зарахуванню в порядку черговості, за наступними актами. Судом також надано оцінку поданому позивачем до матеріалів справи акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2020, відповідно до якого станом на 01.01.2020 у відповідача перед позивачем існувала значна заборгованість за договором на перевезення вантажу у розмірі 1 877 452,04 грн.
6.32. Отже, встановивши недоведення відповідачем обставин щодо оплати наданих послуг за актами №12 від 30.10.2019 на суму 254 443,03 грн та №14 від 30.11.2019 у частині вимог на суму 33 809,80 грн, зокрема, відсутність у матеріалах справи доказів оплати наданих послуг за вказаними актами, в яких би містилось посилання на оплату рахунків-фактур, виставлених за ними, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем, в межах заявлених позовних вимог у даній справі складає 288 252,83 грн та частково задовольнив позовні вимоги.
6.33. Надаючи оцінку доводам ПП "МАН Зернотранс" стосовно неврахування судами попередніх судових інстанцій висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 18.04.2018 у справі №904/12527/16, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18, Суд зазначає таке.
6.34. Виходячи із змісту положень статті 287 ГПК України тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
6.35. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18).
6.36. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
6.37. Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин та законодавча база.
6.38. Дослідивши доводи касаційної скарги у справі №925/280/20 в частині підстав касаційного оскарження передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження в цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.
6.39. Оцінюючи подібність правовідносин у справі, яка розглядається, та у справах, на які посилається скаржник, Верховний Суд зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги в цій частині.
6.40. Так, у справі яка розглядається предметом спору є стягнення заборгованості за договором перевезення вантажу. Водночас у справах №904/12527/16 та №910/12934/18 предметом спору є стягнення заборгованості з орендної плати, а у справі №911/2630/18 предметом спору були вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки. Таким чином, предмет та підстава позову у зазначених справах є різними зі справою, що розглядається, як і не є подібними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин.
6.41. Аналіз змісту наведених вище постанов, дає підстави для висновку, що визначальна відмінність предмета, підстав позову та правового регулювання у даній справі та у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, так само як і неподібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв, не дають підстав для касаційного оскарження в розумінні пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
6.42. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України визначено, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
6.43. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава відкриття касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПП "МАН Зернотранс" в цій частині.