ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 909/163/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області (далі - ГУ ПФУ в Івано-Франківської області, Управління Пенсійного фонду, скаржник, позивач) - Дибравки Р.В. (самопредставництво),
відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськгаз збут" (далі - ТОВ "Івано-Франківськгаз збут", відповідач) - Кислощук Я.С. (адвокат),
розглянув матеріали касаційної скарги ГУ ПФУ в Івано-Франківської області
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.08.2020 (суддя - Рочняк О. В),
постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 (колегія суддів: Якімець Г.Г. (головуючий), судді: Бонк Т.Б., Матущак О.І.)
у справі № 909/163/20
за позовом ГУ ПФУ в Івано-Франківської області
до ТОВ "Івано-Франківськгаз збут"
про визнання додаткових угод № 1 від 02.01.2020, № 2 від 08.01.2020, № 3 від 09.01.2020 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41SB767-1236-19 від 28.12.2019 недійсними.
Історія справи
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ГУ ПФУ в Івано-Франківської області звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ "Івано-Франківськгаз збут" про визнання недійсними додаткових угод до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до основного договору про закупівлю природного газу укладено низку додаткових угод, якими всупереч вимогам пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" внесено зміни до договору, що є підставою для визнання таких додаткових угод недійсними.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 31.08.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.01.2021, у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що:
- визначивши предмет позову, як "визнання договору недійсним", ГУ ПФУ в Івано-Франківської області підставою позову зазначило норму статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі", яка прямо визначає нікчемність відповідного правочину, що само по собі є достатньою та самостійною обставиною для відмови в позові з мотивів обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права;
- сторонами при укладенні додаткових угод до договору про закупівлю природного газу дотримано вимог частини четвертої статті 36 цього Закону України "Про публічні закупівлі". Ціна на газ у додаткових угодах змінювалася не більше 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни газу на ринку;
- позивачем не доведено обставин укладення додаткових угод до Договору під впливом тяжкої для позивача обставини та на вкрай невигідних для нього умовах.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду ГУ ПФУ в Івано-Франківської області просить скасувати судові рішення та прийняти нове судове рішення, яким визнати додаткові угоди до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів недійсними.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. В обґрунтування своєї правової позиції ГУ ПФУ в Івано-Франківської області у поданій касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме:
- постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, у відповідності до якої якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону;
- постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, згідно з якою застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинення цими діяннями наслідкам;
- постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 (зі змінами), якою визначено, що "господарським судам необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 Цивільного кодексу України, частина друга статті 207 Господарського кодексу України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 Цивільного кодексу України, частина перша статті 207 Господарського кодексу України)".
4.2. Крім того, ГУ ПФУ в Івано-Франківської області вказує на те, що під час ухвалення оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права.
4.3. У судовому засіданні 08.07.2021 ГУ ПФУ в Івано-Франківської області просив врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, та змінити судові рішення.
Верховний Суд зауважує, що посилання скаржника під час надання ним усних пояснень в судовому засіданні на правову позицію, викладену об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 927/491/19 у відповідності до положень частини першої статті 298 ГПК України фактично є доповненнями до касаційної скарги, які подані поза межами строку на касаційне оскарження, що унеможливлює їх розгляд.
5. Позиція відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу
5.1. Від ТОВ "Івано-Франківськгаз збут" 28.04.2021 на електронну пошту Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, підписаний ЕЦП, у якому відповідач вказує на необґрунтованість доводів скаржника та прийняття оскаржуваних рішень з додержанням норм матеріального та процесуального права. Аналогічний за змістом відзив на касаційну скаргу направлено ТОВ "Івано-Франківськгаз збут" до Верховного Суду засобами поштового зв`язку 29.04.2021, який було зареєстровано судом 05.05.2021. Враховуючи, що вказані відзиви є аналогічними за змістом, суд тут і далі розглядає їх спільно, як один.
5.2. ТОВ "Івано-Франківськгаз збут" зазначає, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Відповідач наголошує, що зазначена правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 21.11.2019 у справі № 914/2376/18, від 19.02.2020 у справі № 911/269/19, від 02.04.2020 у справі № 922/59/18.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. ГУ ПФУ в Івано-Франківській області (споживач) та ТОВ "Івано-Франківськгаз збут" (постачальник) 28.12.2019 укладено договір №41SB767-1236-19 про закупівлю природного газу (далі -договір).
6.2. Відповідно до умов договору:
- постачальник зобов`язується поставити (передати у власність) споживачу у 2020 році природний газ належної якості у кількості та за місцем постачання згідно з Специфікацією, а Споживач зобов`язується прийняти і оплатити газ в розмірах, строки та порядку, визначених договором (пункт 1.1);
-плановий обсяг постачання газу - до 81 000 куб.м. (пунккт 1.2);
-ціна договору становить 396 900 грн, у тому числі ПДВ 66 150 грн. Ціна природного газу становить 4 900 грн за 1 000 м3, крім того ПДВ - 816,66 грн (пункти 3.1 та 3.2):
-сторони погодили, що умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції учасника за результатами аукціону (в тому числі ціни за одиницю товару). Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема: - зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача; - зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. Коливання ціни товару на ринку підтверджується документом органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку (пункт 12.1).
6.3. Зміни, доповнення та розірвання договору здійснюються за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткових угод, за виключенням випадків, визначених пунктом 5.3.8 договору. Додаткова угода є невід`ємною частиною договору.
6.4. Відповідно до пункту 11.1 договору останній набирає чинності з 01.01.2020 і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до моменту остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.
6.5. Сторонами договору 02.01.2020 укладено додаткову угоду №1 до договору, якою внесено зміни, зокрема:
до пункту 1.2 договору та погоджено, що річний плановий обсяг постачання газу - до 73,63 тис. м3;
до пункту 3.1 договору та погоджено, що загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу, поставленого споживачеві за даним договором та становить 396 900 грн, в тому числі ПДВ;
до пункту 3.2 договору та погоджено, що ціна газу становить 4 312 грн за 1 000 м3, крім того ПДВ - 1 078 грн, всього з ПДВ - 5 390 грн.
У пункті 6 додаткової угоди №1 сторони погодили, що остання набуває чинності з дати підписання, поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2020 і діє до 31.12.2020 включно, а у частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
6.6. Сторонами договору 08.01.2020 укладено додаткову угоду №2 до договору, якою внесено зміни, зокрема:
до пункту 1.2 договору та погоджено, що річний обсяг постачання газу - до 66,94 тис.м3;
до пункту 3.2 договору та погоджено, що ціна газу становить 4 742,40 грн за 1 000 м3, крім того ПДВ - 1 185,60 грн, всього з ПДВ - 5 928 грн.
Сторонами погоджено, що загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу, поставленого споживачеві за договором, і становить 396 900 грн, у тому числі ПДВ (пункт 4 угоди).
Додаткова угода набуває чинності з дати підписання, поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2020 і діє до 31.12.2020 включно, а у частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 6 угоди).
6.7. Сторонами договору 09.01.2020 укладено додаткову угоду №3 до договору, якою внесено зміни, зокрема:
до пункту 1.2 договору та погоджено, що річний обсяг постачання газу - до 60,85 тис.м3;
до пункту 3.2 договору та погоджено, що ціна газу становить 5 217,40 грн за 1 000 м3, крім того, ПДВ - 1 30438 грн, всього з ПДВ - 6 521,90 грн.
Загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу, поставленого споживачеві за договором, і становить 396 900 грн, у тому числі ПДВ (пункт 4 угоди).
Додаткова угода набуває чинності з дати підписання, поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2020 і діє до 31.12.2020 включно, а у частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
6.8. У лютому 2020 року ГУ ПФУ в Івано-Франківській області звернулося до суду з позовом до ТОВ "Івано-Франківськгаз збут" про визнання недійсними додаткових угод від 02.01.2020 № 1, від 08.01.2020 № 2 та від 09.01.2020 № 3 до договору.
6.9. Суди визначили, що предметом позову є визнання додаткових угод недійсними, а підставою позову - внесення змін до договору, який укладений у порядку Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема щодо зміни ціни у зв`язку з коливанням на ринку ціни на газ, які, на думку позивача, укладені всупереч вимогам пункту 2 частини четвертої статті 36 цього Закону.
7. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Колегія суддів для розгляду касаційної скарги у справі № 909/163/20 змінювалась, про що в матеріалах справи містяться відповідні протоколи автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями.
7.2. Зокрема, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 11.05.2021 для розгляду касаційної скарги у справі № 909/163/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Колос І.Б., Селіваненка В.П.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання природного газу для потреб непобутових споживачів, які за твердженням позивача не відповідають вимогам частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі".
8.2. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 909/163/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України у частині касаційного оскарження судових рішень у цій справі відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 з огляду на таке.
8.3. Касаційне провадження щодо розгляду цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.
8.4. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в випадках, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
8.5. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд у постанові зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка розглядається.
8.6. Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, то у контексті наведеного нижче Верховний Суд їх відхиляє як помилкові.
8.7. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у справі № 909/163/20 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Так, предметом позовних вимог у справі, що розглядається, є визнання недійсними додаткових угод від 02.01.2020 № 1, від 08.01.2020 № 2 та від 09.01.2020 № 3 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 28.12.2019 №41SB767-1236-19.
У справі ж № 338/180/17, на яку посилається скаржник, розглядався позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" (далі - ТОВ "Фуд Трейдінг Компані"), в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача 104 699 грн, з яких 100 000 грн - безпідставно одержані кошти, 750 грн - три проценти річних і 3 949 грн - інфляційні втрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у серпні 2016 року він згідно з платіжними дорученнями перерахував на рахунок відповідача кошти у сумі 100 000 грн, які, за твердженнями позивача, перераховані помилково, оскільки будь-які договірні відносини між позивачем і відповідачем відсутні. Позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою повернути вказані кошти протягом п`яти банківських днів. Вказаний лист вручений відповідачу особисто, однак добровільно він кошти не повернув. Крім того, позивач вважав, що, окрім цієї суми, має право стягнути з відповідача три відсотки річних - та інфляційні втрати.
У справі № 569/17272/15-ц, , на яку посилається скаржник, розглядався позов, у якому позивачі просили зобов`язати ПП "ТРК "Сфера-ТВ" здійснити публікацію про порушення авторських прав ОСОБА_3 і ТОВ "ТРК "Рівне 1" на твір "Позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1" на офіційному сайті відповідача: http://sfera-tv.com.ua та стягнути з ПП "ТРК "Сфера-ТВ" на користь ТОВ "ТРК "Рівне 1" суму компенсації за використання твору у шести програмах "ІНФОРМАЦІЯ_1" у загальному розмірі 60 мінімальних заробітних плат, що становить 82 680 грн.
З огляду на зміст постанов Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц Суд вбачає безсумнівну відмінність предмета та підстав позовів, змісту позовних вимог та фактичних обставин зі справою № 909/163/20, а також правового регулювання.
Таким чином, з огляду на предмет, підставу, зміст правовідносин, фактично-доказову базу та правове регулювання відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, є подібними.
8.8. Крім того, Верховний Суд вважає помилковим посилання скаржника в обґрунтування своїх доводів на викладену в постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 правову позицію, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови пленуму Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №916/806/19, від 10.06.2020 у справі №914/2259/17, від 18.06.2020 у справі №910/7707/19).
З наведених вище міркувань посилання скаржника на постанови пленуму Вищого господарського суду України відхиляються.
Відтак, підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.
8.9. Водночас Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
8.10. Діяльність Верховного Суду серед іншого полягає у забезпеченості єдності практики як однієї з основних форм реалізації принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судових рішень.
8.11. Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
8.12. Після подання касаційної скарги у справі, що розглядається, в Єдиному державному реєстрі судових рішень, зокрема 30.04.2021 оприлюднена постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 (№ в ЄДРСР 97911848) про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів.
8.13. Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, у якій здійснено висновок щодо способу захисту прав позивача (визнання недійсним договору, укладеного всупереч вимогам статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі").
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Отже, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.
Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним [зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)].
Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наголосила на тому, що у разі наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Таких висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З урахуванням наведеного Верховний Суд бере до уваги правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
8.14. Виходячи з приписів статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є визнання недійсними додаткових угод до договору на підставі статей 203, 215 ЦК України як таких, що укладені з порушенням частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі".
Верховний Суд зазначає, що в силу приписів статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" договори укладені з порушенням вимог частини четвертої статті 36 вказаного закону є нікчемними, а відтак визнання їх недійсними не потребується. При цьому позивачем не висувається вимога про застосування наслідків недійсного правочину, як-то стягнення коштів тощо.
З огляду на викладене Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав у судів попередніх інстанцій, що розглядали цей спір, перевіряти відповідні доводи сторін щодо нікчемності/дійсності оспорюваних додаткових угод до договору, з огляду на те, що достатньою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову у цій справі є обрання позивачем неналежного способу захисту прав та інтересів, а саме звернення до суду з позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору, який укладений з порушенням вимог частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі". Адже такий правочин є нікчемним в силу закону на підставі статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі ".
Верховний Суд зазначає, що питання про застосування наслідків нікчемності правочинів не ставилося позивачем перед судом у поданому у справі №909/163/20 позові. Відтак таке питання перебуває поза межами розгляду цієї справи. За таких обставин судами попередніх інстанцій безпідставно здійснено оцінку наявності/відсутності підстав для визнання додаткових угод до договору нікчемними.
Суд зазначає, що вказане питання може бути предметом розгляду іншої судової справи у разі подання позивачем відповідного позову, серед іншого, щодо застосування наслідків недійсного правочину.
8.15. За таких обставин Верховний Суд вважає за необхідне скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.08.2020 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 у справі №909/163/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, з мотивів викладених вище, з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту прав та інтересів.
8.16. Верховним Судом, з урахуванням мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови, частково приймаються доводи ТОВ "Івано-Франківськгаз збут", викладені у відзиві на касаційну скаргу.