Постанова
Іменем України
09 липня 2021 року
м. Київ
справа № 639/1758/15-ц
провадження № 61-6112св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
представник відповідача -ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова, у складі судді Срокіної І. І., від 14 квітня
2015 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю., від 25 листопада
2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У лютому 2015 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № DN 81AR15790125, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 72 223,70 грн з терміном повернення до 26 квітня 2013 року. Позивач вказував, що свої зобов`язання за договором він виконав, надавши відповідачу кредит у зазначеному вище розмірі. Відповідач зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 26 грудня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 358 955,73 грн, яка складається з: 68 733,07 грн - заборгованості за кредитом; 24 904,67 грн - заборгованості з комісії за користування кредитом; 247 986,76 грн - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 250 грн - штрафу (фіксована частина);
17 081,23 грн - штрафу(процентна складова).
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитно-заставним договором у розмірі 358 955, 73 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та інших судових рішень
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість
за кредитним договором від 29 квітня 2008 року № DN81AR15790125
у розмірі 179 702, 04 грн, з яких: 68 733, 07 грн - заборгованість за кредитом; 24 904,67 грн - заборгованість з комісії за користування кредитом;
68 733, 07 грн - пеня; 250 грн - штраф (фіксована частина); 17 081, 23 грн - штраф (процентна складова).
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого згідно з наданим банком розрахунком виникла заборгованість за договором кредиту. З урахуванням того, що розмір пені значно перевищує розмір боргу за кредитом, а також фактичні обставини справи, суд першої інстанції вважав можливим зменшити розмір пені до розміру суми боргу за кредитом, а саме з 247986,76 грн до 68 733,07 грн.
Постановою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року змінено. Зменшено розмір заборгованості за кредитним договором до 141 730,43 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 29 липня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 квітня
2015 року в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, штрафів скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення сум заборгованості
за тілом кредиту, пені, а також загальної суми заборгованості змінено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість
за кредитним договором № DN 81AR15790125 від 09 квітня 2008 року
у розмірі 86 402, 80 грн, з яких: 55 361, 48 грн - заборгованість за тілом кредиту; 31 041, 32 грн - пеня.
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки строк виконання зобов`язань за кредитним договором змінився, відсутні підстави для нарахування банком відсотків за користування кредитом та пені після вилучення у боржника транспортного засобу. Апеляційний суд вважав, що обґрунтованою й такою, щодо якої не сплив строк позовної давності, є заборгованість за тілом кредиту у розмірі 55 361,48грн. Також суд апеляційної інстанції виходив із того, що решту відсотків за користування кредитними коштами було нараховано банком безпідставно, а отже погашення останніх за рахунок реалізованого майна в сумі, що перевищу
18 291,80 грн є неправомірним. Крім того, апеляційний суд зазначив, що у банка були відсутні підстави для нарахування комісії, тому погашення заборгованості за комісією за рахунок реалізованого майна також є неправомірним. На думку суду апеляційної інстанції, підстав для стягнення штрафу з відповідача не вбачається, оскільки це призведе до подвійної відповідальності за одне й те саме порушення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова
від 14 квітня 2015 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 25 листопада 2020 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі
№ 310/11534/13-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 357/19764/15-ц,
від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 23 червня 2020 року № 753/3519/17, від 29 липня 2020 року у справі № 639/1758/15-ц
(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року, не звернув увагу на те, що банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до суду з дотриманням позовної давності. На думку заявника, суд апеляційної інстанції не встановив коли у позичальника було вилучено предмет застави, а також те, що строк дії кредитно-заставного договору закінчився після направлення банком повідомлення про дострокове повернення кредитних коштів. Судом неправильно визначено розмір заборгованості позичальника з основної суми кредиту та пені.
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надходило
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 квітня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", який у подальшому змінив назву на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № DN81AR15790125, предметом якого було надання банком позичальнику кредиту в розмірі 72 223,70 грн зі сплатою 9,6 % річних строком до 26 квітня 2013 року.
Сторони кредитно-заставного договору погодили, що погашення кредиту та сплата процентів буде здійснюватися позичальником щомісячно, рівними частинами по 2 102,87 грн.
Цільовим призначенням кредиту визначено придбання транспортного засобу - автомобіля ВАЗ 11193, 2008 року випуску, реєстраційний номер
НОМЕР_1, який позичальник передав банку в заставу.
Згідно наданого банком розрахунку станом на 26 грудня 2014 року заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором становить
358 955,73 грн та складається з: 68 733,07 грн - заборгованості за кредитом; 24 904,67 грн - заборгованості з комісії за користування кредитом;
247 986,76 грн - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 250 грн - штрафу (фіксована частина), 17 081,23 грн - штрафу (процентна складова).
У відповідності до пунктів 12.1, 12.2, 13.1, 13.2, 13.6 кредитно-заставного договору подією дефолту вважається будь-яка з наступних подій:
а) затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць; б) перевищення заборгованості більш як на 10% суми наданого кредиту; в) несплата позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% від суми наданого кредиту; г) відмова позичальника в оформленні (переоформленні) будь-якого з договорів страхування відповідно до вимог пункту 3.1.3 договору;
д) несплата чергових страхових платежів за договорами страхування за умов, визначених пунктом 3.4.3 договору; е) порушення позичальником умов щодо цільового використання будь-якої частини кредиту; ж) з урахуванням умов пункту 11 договору, предмет застави став недоступним банку внаслідок втрати, знищення повного або часткового), суттєвого ушкодження, непридатності до експлуатації предмета застави або його недосяжності для банку з будь-якої іншої причини; з) недотримання позичальником будь-якої заяви чи запевнення, що визначені
у пункті 10.1 договору; и) подання позичальником повідомлення про неспроможність виконати свої зобов`язання за договором, за відсутності клопотання, поданого згідно пункту 6.4.4 договору, або відмови у його задоволенні; к) інше істотне порушення позичальником умов договору (пункт 12.1).
Пунктом 12.2.1 кредитно-заставного договору передбачено, що у разі настання події дефолту банк надає позичальнику письмове повідомлення про настання події дефолту та реєструє у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. У повідомленні про дефолт, окрім інформації, зазначення якої вимагається законодавством, банк ставить вимогу про повернення наданої суми кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов`язань за договором.
Позичальник зобов`язаний усунути подію дефолту негайно або передати предмет застави у володіння банку за актом приймання-передачі за адресою, що вказана у пункті 17.13 договору протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі (пункт 12.2.2 кредитно-заставного договору).
Якщо предмет застави не був переданий у володіння банку у порядку та строки, визначені пунктом 12.2.2 кредитно-заставного договору, позичальник надає банку право здійснити доставку предмета застави за адресою, вказаною у пункті 17.13 договору, у володіння банку для забезпечення його схоронності, як власними силами, так і на договірних засадах з третіми особами. Витрати, пов`язані з доставкою предмета застави покладаються на позичальника. Позичальник зобов`язується не чинити у такому випадку жодних перешкод у заволодінні банком предметом застави. При цьому сторони не зобов`язані підписувати між собою жодних додаткових документів (у тому числі акту приймання-передачі) для підтвердження факту передачі банку предмета застави. У разі необхідності банк може надати лист, яким підтвердити факт володіння предметом застави. Підписавши цей договір, позичальник безумовно погодився на застосування процедури, визначеної у цій статті, і не мав щодо неї жодних заперечень(пункт 12.2.3 кредитно-заставного договору).
За змістом пункту 12.2.4 кредитно-заставного договору при переході предмета застави у володіння банку відповідно до пунктів 12.2.2 та 12.2.3 договору умови договору зберігають чинність для сторін, за винятком права користування предметом застави.
Згідно пункту 12.2.5 кредитно-заставного договору якщо протягом
30 календарних днів з моменту отримання позичальником повідомлення про дефолт (або з моменту реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави, якщо дата такої реєстрації буде пізнішою) позичальник усуне подію дефолту, вимоги банку, зазначені у повідомленні про дефолт, втрачають чинність. При ньому банк має право передати позичальнику предмет застави у користування, оформивши таку передачу на підставі відповідного акта, за умови, що позичальник на цей момент не має заборгованості перед банком та сплатив усі витрати, пов`язані з доставкою, зберіганням та утриманням предмета застави, а також сплатив винагороду, визначену у пункті 16.10 договору за передачу предмета застави у користування позичальника.
Пунктом 12.2.6 кредитно-заставного договору передбачено, що якщо протягом строку, зазначеного у пункті 12.2.5, позичальник не усунув подію дефолту, позичальник зобов`язаний негайно повернути суму кредиту в повному обсязі, виплатити винагороди, проценти за користування кредитом, виконати усі інші грошові зобов`язання за договором у повному обсязі, а банк має право, за своїм вибором, здійснити одну або декілька з наступних дій:
а) згідно статті 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням позичальникові відповідного повідомлення. Договір вважається розірваним у дату, зазначену в повідомленні. Одностороннє розірвання договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов`язань;
б) розірвати договір у судовому порядку;
в) звернути стягнення на предмет застави в порядку, визначеному
у пункті 13 договору.
г) застосувати будь-який спосіб захисту своїх прав, дозволений законодавством України.
Після настання події дефолту та спливу строку, встановленого
у пункті 12.2.5 договору для добровільного погашення забезпечених вимог, предмет застави може бути використаний для задоволення з його вартості всіх забезпечених вимог у їх максимальному розмірі, що визначається на дачу фактичного задоволення таких вимог.
Сторони погодили, що для задоволення забезпечених вимог з вартості предмета застави після настання події дефолту банк не зобов`язаний звертатися за захистом своїх прав в судовий орган або інший орган вирішення спорів. За рішенням банку і якщо це не заборонено законодавством України, предмет застави може бути реалізований або використаний в інший спосіб для задоволення забезпечених вимог без застосування судових процедур (при цьому попереднє не повинне тлумачитися як заборона застосування банком судових процедур, якщо він вважатиме за потрібне вдатися до них). Не застосовуючи судових процедур, банк має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави для задоволення забезпечених вимог серед наступних варіантів:
а) передача предмета застави у власність банку дня задоволення і погашення забезпечених вимог;
б) продаж предмета застави банком третій особі у відповідності із вимогами законодавства України;
в) звернення стягнення на підставі виконавчого надпису нотаріуса (у випадку нотаріального посвідчення договору);
г) будь-яка інша процедура, дозволена законодавством України.
Банк письмово повідомить позичальника про обрану ним процедуру звернення стягнення на предмет застави.
При зверненні стягнення на предмет застави в позасудовому порядку шляхом його продажу банк встановлює початкову ціну предмета застави в розмірі оціночної вартості, встановленої банком, але не нижче 50 % від повної вартості згідно пункту 17.10 договору (пункт 13.2 кредитно-заставного договору).
Сторони погодили, що після звернення стягнення на предмет застави забезпечені вимоги вважаються задоволеними і погашеними лише у розмірі (а) сум у відповідній валюті, фактично і остаточно отриманих банком в результаті такого звернення стягнення та/або (б) вартості предмета застави, одержаного банком у власність (у разі звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет застави), яка визначається за згодою сторін на дату звернення стягнення або, за відсутності такої згоди, незалежним експертом, призначеним банком на його власний розсуд
(пункт 13.6 кредитно-заставного договору).
У випадку порушення позичальником зобов`язань, передбачених пунктами 6.2.2 та 6.2.3 договору щодо сплати винагород та процентів, позичальник сплачує пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочки.
У випадку порушення позичальником зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту, передбаченого пунктом 6.2.4 договору, позичальник сплачує пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочки. При цьому проценти за користування кредитом на суму такого простроченого платежу додатково до вищевказаної пені не нараховуються (пункти 14.2, 14.3 кредитно-заставного договору).
ОСОБА_1 виконував зобов`язання за кредитним договором до листопада 2008 року, а з грудня 2008 року припинив сплату коштів за кредитним договором. Останній платіж було здійснено позичальником
24 листопада 2008 року у сумі 549,51грн в рахунок погашення відсотків.
Увідповідності до умов договору подія дефолту настала 29 січня 2008 року.
В матеріалах справи відсутні докази повідомлення банком позичальника про дефолт. Реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна станом
на 28 жовтня 2013 року проведена не була.
У письмових пояснення представник банку зазначав, що 07 липня 2011 року позивач із застосуванням процедури, визначеної у пункті 12.2.2 кредитно-заставного договору, здійснив вилучення у відповідача предмета застави, про що був складений відповідний акт прийому-передачі від 07 липня
2011 року, яким встановлено, що ОСОБА_1 передав автомобіль представникам ПАТ КБ "ПриватБанк" та доручив передати його на реалізацію, а виручені кошти спрямувати на погашення заборгованості за кредитним договором. Факт вилучення предмета застави банком
у 2011 році відповідач не заперечував.
Строк виконання зобов`язань за кредитним договором був змінений
на 07 серпня 2011 року.
За змістом пункту 14.11 кредитно-заставного договору сторони погодили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю 5 років.