Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
місто Київ
справа № 333/6792/17
провадження № 61-9825св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2018 року у складі судді Кулик В. Б. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Бєлки В. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2017 року звернулася до суду з позовом про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, просила передати житловий будинок позивачу ОСОБА_1 ; усунути перешкоди, створені їй ОСОБА_5 і ОСОБА_2 у здійсненні права на володіння та користування зазначеним житловим будинком шляхом: виселення з житлового будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та вселення позивача у житловий будинок; скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_5, який вчинено на підставі договору дарування, посвідченого 18 грудня 2004 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою Ольгою Василівною; скасувати державну реєстрацію права власності на зазначений житловий будинок за ОСОБА_2, яку вчинено на підставі договору дарування, посвідченого 15 листопада 2007 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вартановою О. С.
На обґрунтування позову посилалася на те, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року у цивільній справі № 333/4605/16-ц визнано недійсним з моменту вчинення договір дарування, посвідчений 18 грудня 2004 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В., за яким вона подарувала ОСОБА_5 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Стверджувала, що під час розгляду судом зазначеної справи ОСОБА_5 та її син ОСОБА_2 15 листопада 2007 року уклали договір дарування цього житлового будинку.
Вважала, що оскільки ОСОБА_2 отримав житловий будинок безпідставно від ОСОБА_5, то вона має право витребувати цей будинок.
Зазначила, що відповідачі проживають у житловому будинку, зберігають належне їм майно, з їх боку існують перешкоди у здійснені ОСОБА_1 права власності на житловий будинок.
У зв`язку з наведеним просила суд:
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, і передати цей житловий будинок позивачу;
- усунути перешкоди, створені їй ОСОБА_5 і ОСОБА_2 у здійсненні права на володіння та користування зазначеним житловим будинком шляхом виселення з житлового будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_2, вселення її в цей будинок;
- скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок за згаданою адресою за ОСОБА_5, яку вчинено на підставі договору дарування, посвідченого 18 грудня 2004 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В.;
- скасувати державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_2, яку вчинено на підставі договору дарування, посвідченого 15 листопада 2007 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вартановою О. С.
Стислий виклад заперечень відповідачів
ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю. Зазначив, що як добросовісний набувач придбав спірний будинок на підставі договору дарування від 15 листопада 2007 року, укладеного між ним та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вартановою О. С. Вважав, що на той момент, коли добросовісний набувач придбав та зареєстрував в установленому законом порядку подарований будинок і придбав земельну ділянку, це майно стало єдиним домоволодінням, яке складається із частин, що неподільно пов`язані між собою. Придбання земельної ділянки, на якій розташовано спірний будинок, на підставі відплатного договору також унеможливлює витребування цього будинку від добросовісного набувача на підставі частини третьої статті 388 ЦК України, оскільки цей будинок як об`єкт нерухомого майна неможливо перемістити без його знецінення та зміни призначення. Просив врахувати суд, що у спірному будинку окрім ОСОБА_2 також проживають члени його сім`ї: дружина ОСОБА_6, малолітня дочка ОСОБА_3, батько ОСОБА_4 . Будинок є єдиним житлом сім`ї.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2018 року провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_5 закрито. Продовжено розгляд справи в частині позовних вимог до ОСОБА_2 .
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2018 року залучено до участі у справі як співвідповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_3, законним представником якої є її батько ОСОБА_2, як третю особу - орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року, позов задоволено. Житловий будинок АДРЕСА_1 витребувано у ОСОБА_2, передано у володіння ОСОБА_1 . Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 житловим будинком АДРЕСА_1, які чинять ОСОБА_2, ОСОБА_4 .
Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з житлового будинку АДРЕСА_1 .
Вселено ОСОБА_1 у житловий будинок АДРЕСА_1 .
Державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, яку вчинено на підставі договору дарування, посвідченого 18 грудня 2004 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В., скасовано.
Державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, номер запису про право власності 21602 від 21 листопада 2007 року, скасовано. Здійснено розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що спірний будинок вибув з володіння ОСОБА_1 не з волі власника, а тому житловий будинок підлягає витребуванню від ОСОБА_2 та передачі його у володіння ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України.
Суди дійшли висновків, що проживання відповідачів у житловому будинку позивача створює перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні нею права володіння та користування житловим приміщенням, а тому для поновлення порушеного права ОСОБА_1 на користування житловим будинком суд вважав за необхідне виселити ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 відповідно до положень статті 391 ЦК України та вселити ОСОБА_1 у цей будинок як таку, яка має право володіти, розпоряджатися та користуватися житловим приміщенням, задовольнивши її позовні вимоги повністю.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у травні 2019 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, просять скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявники обґрунтовують вимоги касаційної скарги доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зазначають, що:
- оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, у зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, які ці суди визнали встановленими, а також у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішеннях судів, дійсним обставинам справи;
- суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин правила частини другої статті 229, частини першої статті 381, частин першої та третьої статті 388 ЦК України;
- помилковими є висновки судів, що спірний будинок вибув з володіння поза волею власника, оскільки такі обставини позивач не довела належними та допустимими доказами;
- додані до відзиву докази фактично не взяті судом до уваги та їм не надано належної правової оцінки;
- суд першої інстанції не розглянув заяву відповідача про закриття провадження у справі;
- рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року у справі № 333/4605/16-ц, яке стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про витребування майна, оскаржується в касаційному порядку, між сторонами триває спір про право власності на будинок;
- суди не надали оцінку обставинам зміни статусу спірного майна, оскільки з моменту його передачі у власність ОСОБА_2 у 2004 році відбулася істотна зміна якісних характеристик будинку і усього домоволодіння за рахунок переобладнання і перебудови, ОСОБА_2 у 2008 році набув у приватну власність земельну ділянку, на якій розташований спірний будинок, що свідчить про те, що після відчуження ОСОБА_1 спірного будинку створено інше майно, яке принципово відрізняється від майна, отриманого в дар, збільшилася як загальна вартість будинку, так і загальна площа земельної ділянки, на якій він розташований;
- позивач не має права на витребування земельної ділянки, оскільки не є її власником, ця земельна ділянка отримана добросовісним набувачем за відплатним договором;
- позовні вимоги стосуються усіх членів сім`ї ОСОБА_2, проте суд не залучив до участі у справі дружину ОСОБА_2 ОСОБА_6 ;
- суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки після повернення справи з апеляційного суду не здійснено підготовчого засідання, склад суду не оголошувався, суддя проводила засідання без мантії та нагрудного знаку, після засідання не оголошувалися результати розгляду, не оголошувалися вступна та резолютивні частини рішення суду, відсутній звукозапис судового засідання від 11 грудня 2018 року, в електронному вигляді судове рішення опубліковано лише 10 січня 2019 року, а короткий текст 11 січня 2019 року.
У доповненнях до касаційної скарги заявники зазначили, що:
- в основу судового рішення покладено рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року у справі № 333/4605/16-ц, якого матеріали справи не містять;
- матеріали справи не містять правовстановлюючих документів позивача на спірний будинок, а також жодного із оцінених судом договорів про перехід права власності;
- суд, усупереч правилу пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, не зупинив провадження у справі до вирішення спору у справі № 333/4605/16-ц;
- апеляційний суд не надав оцінки доводам про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо таємниці нарадчої кімнати, проголошення судового рішення, відсутність звукозапису судового засідання;
- провадження у справі відкрито за позовною заявою, яка не відповідала вимогам ЦПК України щодо форми та змісту;
- орган опіки та піклування не надав суду висновок про можливість виселення малолітньої ОСОБА_3 ;
- ухвалюючи рішення про виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд першої інстанції не врахував, що такі позовні вимоги не пред`являла позивач;
- суди неправильно застосували до спірних правовідносин правила частини другої статті 109 ЖК Української РСР;
- суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 11 червня 2014 року у справі № 6-52цс14.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району у липні 2019 року надійшли пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_4, у яких третя особа просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 20 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя стаття 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 листопада 2017 року, у цивільній справі № 333/4605/16-ц визнано недійсним з моменту вчинення договір дарування, посвідчений 18 грудня 2004 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В., за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_5 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, в порядку статті 229 ЦК України, з підстав його укладення зі сторони ОСОБА_1 під впливом помилки.
ОСОБА_5 і ОСОБА_2 15 листопада 2007 року уклали договір дарування житлового будинку, за яким ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вартановою О. С., видано відповідний витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 листопада 2007 року № 16739780.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірний будинок 21 листопада 2007 року зареєстровано за ОСОБА_2 .
У спірному житловому будинку мешкають ОСОБА_2 та члени його родини: малолітня дочка ОСОБА_3, батько ОСОБА_4 .
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 19 листопада 2013 року у справі № 22ц-5334/13, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 року, відмовлено у задоволенні позову прокурора Комунарського району м. Запоріжжя в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним на підставі статті 225 ЦК України.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2015 року у справі № 333/9876/13-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха О. В., про визнання недійсним договору дарування на підставі статті 233 ЦК України, витребування з незаконного володіння житлового будинку, усунення перешкод у здійснені права на володіння та користування житловим будинком, виселення, вселення, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
Звертаючись до суду з позовом про витребування майна, позивач обґрунтовувала свої позовні вимоги рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 листопада 2017 року, у цивільній справі № 333/4605/16-ц, яким визнано недійсним з моменту вчинення договір дарування, посвідчений 18 грудня 2004 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В., за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_5 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, в порядку статті 229 ЦК України, з підстав його укладення зі сторони ОСОБА_1 під впливом помилки.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на момент розгляду позову про витребування майна між сторонами існував спір про право власності на житловий будинок, який ОСОБА_1 просила витребувати у відповідачів у справі, яка переглядається, оскільки на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було відкрите касаційне провадження на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 листопада 2017 року у цивільній справі № 333/4605/16-ц за касаційною скаргою ОСОБА_2 та касаційний розгляд не був завершений на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 333/4605/16-ц частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2, скасовано ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 листопада 2017 року, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2020 року у справі № 333/4605/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_4, задоволено. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року скасовано, ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха О. В., ОСОБА_2, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку відмовлено.
Верховний Суд врахував, що на момент розгляду цієї касаційної скарги спір щодо визнання недійсним договору дарування у справі № 333/4605/16-ц вирішений судом, рішення суду є остаточним та оскарженню не підлягає.
Так, постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 333/4605/16-ц (провадження № 61-8847св20) залишено без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1, постанову Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2020 року залишено без змін.
Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що договір дарування, посвідчений 18 грудня 2004 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В., за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_5 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, визнаний судом недійсним.