ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2021 року
м. Київ
справа № 460/1043/19
адміністративне провадження № К/9901/34449/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
суддя-доповідач Гусак М. Б.,
судді Гімон М. М., Усенко Є. А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року (суддя Недашківська К. М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року (судді Затолочний В. С., Бруновська Н. В., Матковська З. М.) у справі № 460/1043/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія Форвард плюс" до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИЛА:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича компанія Форвард плюс" (далі - ТОВ "БВК Форвард плюс") звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 28 січня 2019 року № 0001091401, № 0001101401.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що належним чином оформлені первинні документи, підтверджують реальне виконання договірних відносин між ним та його контрагентами, а тому висновки про нереальність господарських операцій є необґрунтованими.
Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 18 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року, позов задовольнив.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідачем не доведений факт несумісності предмета правочину з напрямом господарської діяльності позивача; доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов`язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов`язань за спірним правочином, вчинений правочин об`єктивно не був потрібен для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірним правочином були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не надав.
Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, Головне управління ДПС у Рівненській області (як правонаступник Головного управління ДФС у Рівненській області) подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті рішень, просило скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач у відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.
Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 8 лютого 2020 року, відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", що набрав чинності у зазначену вище дату.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Суди встановили, що Головним управлінням ДФС у Рівненській області проведено перевірку діяльності ТОВ "БВК Форвард плюс", за результатами якої складено акт від 9 січня 2019 року № 2826/17-00-14-01/33707409, за висновками якого встановлено порушення вимог: пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі- ПК України); підпункту "а" пункту 198.1, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України.
На підставі висновків акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 28 січня 2019 року: № 0001091401, яким збільшено на 915 649,00 грн суму грошового зобов`язання з податку на прибуток; № 0001101401, яким збільшено на 968 980,00 суму грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість.
Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про нереальність господарських операцій щодо купівлі товарів та послуг у його контрагентів: ТОВ "Екопрод-ПУ", ТОВ "Делюкс-ЛТД", ТОВ "Крайт сервіс", ТОВ "Вода України", ТОВ "Паверемонт Інвест", ТОВ "Н-торг", ТОВ "Юніком Груп", ТОВ "БК Капітал Білд", ТОВ "Океан-Буд", ТОВ "Лімітед едішіон", ТОВ "Атрея Плюс", TOB "Сіа Інтернешнл", ТОВ "Проконсім".
За результатами здійснення господарських операцій з вищевказаними контрагентами оформлені податкові накладні, видаткові накладні та акти приймання виконаних будівельних робіт; оплата за товари та послуги згідно з договорами з зазначеними контрагентами здійснена у повному обсязі у безготівковій формі.
Податковий орган посилається на відсутність у даних підприємств матеріально-технічної та технологічної можливості для самостійного здійснення діяльності щодо виконання будівельних робіт та постачання товарно-матеріальних цінностей у зв`язку з відсутність основних засобів та необхідної кількості трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності та його постачальників по ланцюгу постачання, що, на його думку, свідчить про оформлення первинних документів лише з метою формування витрат та податкового кредиту ТОВ "БВК Форвард плюс".
Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 44.2 цієї статті для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
За правилами підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За змістом пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема з придбанням або виготовленням товарів та послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Зі змісту пункту 198.6. статті 198 ПК України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Згідно зі статтею 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідних товарів (робіт, послуг).
Встановивши, що податковим органом отримано від позивача під час перевірки усі необхідні та достатні документи на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, суди дійшли висновку про те, що податковий орган наводить, як докази нереальності операцій лише припущення, повністю ігноруючи первинні документи платника податку у їх сукупності та взаємозв`язку, а висновки про відсутність у контрагентів платника податків необхідних трудових та виробничих ресурсів не можуть бути основою висновку щодо нереальності господарських операцій.
Колегія суддів вважає, що оцінка доказів судами попередніх інстанцій, на підставі якої суди встановили обставини у цій справі, відповідає правилам оцінки доказів, визначених статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зокрема правилу оцінки судом належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, вмотивованого відхилення або врахування кожного доказу.
Фактично доводи, наведені в касаційній скарзі, обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких судами зроблено правильні висновки щодо їх необґрунтованості.
Усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно, справа №826/7917/17), яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що встановлені під час розгляду справи обставини, які підтверджені належними доказами, спростовують висновки відповідача про порушення позивачем наведених в акті перевірки норм законодавства.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів