ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2021 року
м. Київ
справа № 160/7810/18
адміністративне провадження № К/9901/16164/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Криворізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Чабаненко С. В., суддів: Чумака С. Ю., Юрко І. В. від 02.04.2019
у справі № 160/7810/18
за позовом Криворізької радіотехнічної школи Товариства сприяння обороні України
до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області
про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У жовтні 2018 року Криворізька радіотехнічна школа Товариства сприяння обороні України (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі також - відповідач, ГУ Держпраці у Дніпропетровській області), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу на позивача від 11.09.2018 № ДН1206/257/АВ/П/ТД-ФС/537.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2018 позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 11.09.2018 № ДН1206/257/АВ/П/ТД-ФС/537; стягнуто на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5026,05 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.04.2019 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2018 скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
4. 07.06.2019 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02.04.2019 та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2018.
5. Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
6. 08.07.2019 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між навчальним закладом (замовник) і ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (виконавці) у 2018 році укладено цивільно-правові договори, предметом яких було надання виконавцями послуг зі сторожування будівлі, майна школи та прибирання прилеглої території. Умовами договорів передбачалося, що виконавці виконують роботу на свій ризик, самостійно організовують виконання робіт, не підпадають під дію внутрішнього трудового розпорядку, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженнями та похованнями, а замовник зобов`язується вчасно перераховувати єдиний соціальний внесок до пенсійного Фонду, а також утримує та перераховує до бюджету податок з доходу у розмірі 18 % та військового збору у розмірі 1,5 %.
8. Факт виконання відповідних робіт з боку виконавця засвідчується актами приймання-передачі наданих робіт.
9. У серпні 2018 року інспектором Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області проведено інспекційне відвідування з додержання Криворізькою радіотехнічною школою Товариства сприяння обороні України вимог законодавства про працю, за результатами якого складено акт від 17.08.2018 № ДН1206/257/АВ та припис про усунення виявлених порушень від 22.08.2018 № ДН1206/257/АВ/П.
10. В акті перевірки інспектором праці серед виявлених порушень зазначено про недотримання Криворізькою радіотехнічною школою Товариства сприяння обороні України вимог статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у частині фактичного допущення до роботи працівників ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладання трудових договорів, оформлення наказів чи розпоряджень власника або уповноваженого ним органу і без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.
11. 27.08.2018 Головним управлінням Держпраці в Дніпропетровській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення на навчальний заклад штрафу № ДН1206/257/АВ/ТД/ІП.
12. 11.09.2018 першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН1206/257/АВ/П/ТД-ФС/537 на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України у розмірі 335 070,00 грн.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
13. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що у його діях відсутній склад правопорушення, санкція за яке передбачена абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України, оскільки укладені позивачем цивільно-правові договори з фізичними особами помилково оцінені відповідачем як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору.
14. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. Правовідносини між позивачем і працівниками ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є відносинами цивільно-правового характеру, а укладені між ними договори носять ознаки, характерні саме для трудових правовідносин, з огляду на те, що ці працівники підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку, а надані ними послуги зі сторожування будівлі та майна школи відповідають класифікатору професій, що властиві саме найманому працівнику. Такі висновки відповідач також арґументує відсутністю у позивача ліцензії на охоронну діяльність та незазначенням в актах приймання-здачі виконаних робіт деталізації і обсягу виконаної роботи (наданих послуг). З огляду на викладене, відповідач зазначає, що предметом укладених між позивачем і працівниками ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договорів є процес праці, а не її кінцевий результат.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, виходив з того, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину. Доказів наявності у цивільно-правових договорах ознак нікчемних правочинів відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом цих договорів недійсними. Також об`єктивно відсутні будь-які докази того, що за розпорядженням уповноваженого органу управління позивача чи з відома такого органу цих осіб було допущено саме до виконання трудових обов`язків. Наведені інспектором праці в акті перевірки твердження не можуть бути підставою для висновків, що правовідносини між навчальним закладом та фізичними особами згідно з цивільно-правовими договорами не є відносинами цивільно-правового характеру, а дії позивача щодо укладення цих договорів не можуть бути розцінені як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення частини третьої статті 24 КЗпП України. Жодних відомостей щодо непогодження фізичних осіб з укладенням цивільно-правових договорів в акті інспекційного відвідування не було зазначено, пояснення від фізичних осіб не відбиралися. Чинне законодавство України про працю не містить жодного обов`язкового припису щодо того, у яких саме випадках сторони певного зобов`язання зобов`язані укладати саме трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт.
16. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що правовідносини між позивачем та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 мали характер трудових, а не цивільно-правових. Позивачем укладено цивільно-правові договори з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період з березня по липень 2018 року, згідно з умовами яких ці особи надавали послуги сторожування будівлі, майна, прибирання підлеглої території. Договори на виконання вказаних робіт з цими особами у зазначеному періоді укладалися щомісяця. Аналіз змісту укладених договорів дає підстави для висновку, що останні перебувають поза межами правового регулювання цивільного законодавства, адже містять фіксований розмір вартості послуг без застереження щодо їх обсягу та змісту, не визначають порядок надання таких послуг, надання послуг є систематичним, без урахування їх якості, кількості та кінцевого результату. Предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Згідно із специфікою роботи послуги зі сторожування будівлі та майна, прибирання території мають виконуватися штатними працівниками позивача, оскільки така робота фактично носить постійний характер, відсутній певний результат праці та передбачена матеріальна відповідальність.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
17. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що судом не враховано, що цивільно-правові договори, укладені позивачем з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, містять усі істотні умови, характерні для договорів про надання послуг. Судом апеляційної інстанції також не враховано, що цивільно-правові договори позивачем з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено з різною періодичністю та проміжками у часі. Предметом цих договорів було надання виконавцями послуг зі сторожування будівлі, майна позивача та прибирання прилеглої території, що підтверджується відповідними актами про надані послуги та спростовує доводи відповідача про відсутність результату праці. Відповідач не наділений повноваженнями щодо кваліфікації правовідносин, які виникли між сторонами цивільно-правових договорів. 14.05.2019 Шостим апеляційним адміністративним судом увалено рішення, яким скасовано постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 №295, а тому будь-які інспекційні відвідування, проведені згідно з її положеннями, є незаконними.
18. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, з урахуванням положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
20. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
22. Частиною першою статті 259 КЗпП України передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
23. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України Кабінет Міністрів України постановою від 26.04.2017 № 295 затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі також - Порядок №295, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
24. Згідно з пунктом 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
25. Колегія суддів зважає на ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 №295 визнано нечинною.
26. Водночас за змістом частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
27. Зважаючи на викладене, постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 №295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019.
28. Інспекційне відвідування відповідачем проведено у період, коли Порядок №295 був чинним, а тому колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності дій відповідача щодо проведення такого та його результатів.
29. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
30. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
31. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
32. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
33. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
34. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
35. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 24.12.2019 у справі №823/1167/16, від 05.02.2020 у справі №620/3913/18, від 06.02.2020 у справі №0840/3690/18, від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18.
36. У той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами, зокрема, статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
37. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
38. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
39. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
40. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
41. При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
42. Згідно з частиною другою статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.
43. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (замовник) та ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (виконавці) у 2018 році укладались цивільно-правові договори, предметом яких було надання виконавцями послуг зі сторожування будівлі, майна школи та прибирання прилеглої території школи. Умовами договорів передбачалося, що виконавці виконують роботу на свій ризик, самостійно організовують виконання робіт, не підпадають під дію внутрішнього трудового розпорядку, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженнями та похованнями, а замовник зобов`язується вчасно перераховувати єдиний соціальний внесок до пенсійного Фонду, а також утримує та перераховує до бюджету податок з доходу у розмірі 18% та військового збору у розмірі 1,5 %. За результатами виконаних робіт (наданих послуг) складено акти приймання-передачі виконаної роботи.
44. Також судом апеляційної інстанції на підставі аналізу змісту укладених цивільно-правових договорів встановлено, що у таких встановлено фіксований розмір вартості послуг, які повинні бути надані виконавцями, без застереження щодо їх обсягу та змісту; надання таких послуг є систематичним, без урахування їх якості, кількості та кінцевого результату.
45. Відповідно до Національного класифікатора України "Класифікатор професій ДК 003:2010", затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327, роботи (послуги), що становлять предмет цих цивільно-правових угод, відповідають професіям "охоронець" (код КП 5169 ) та "прибиральник територій" (код КП 9162).
46. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що предметом цих договорів є процес праці, що є ознакою трудових відносин та суперечить природі договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Натомість, уклавши цивільно-правові договори з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, позивач фактично здійснив спробу підміни трудових відносин цивільно-правовими.
47. Колегія суддів зазначає, що попри підписання сторонами цивільно-правових договорів, оскільки особи виконували конкретні трудові функції, робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носила системний, постійний характер, відтак не була юридично самостійною). Зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами, не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, мали триваючий характер, що є характерним для трудових функцій.
48. Зазначене спростовує доводи позивача про безпідставне визначення відповідачем цивільних відносин між позивачем та ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як трудових, а відтак правильним є висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
49. Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, не спростовують викладених судом апеляційної інстанції висновків про виконання ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 саме трудових функцій.
50. Колегія суддів наголошує, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.
51. Колегія суддів Верховного Суду враховує, що шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.
52. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №815/5427/17, від 04.09.2020 у справі №160/8039/18 та від 07.09.2020 у справі №520/526/19.
53. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
54. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
55. Суд при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
56. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ухвалене із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
57. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд