ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2021 року
м. Київ
справа № 815/4634/16
адміністративне провадження № К/9901/40753/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональні телекомунікації" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року (суддя Вовченко О.А.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року (головуючий суддя Семенюк Г.В., судді: Потапчук В.О., Шеметенко Л.П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональні телекомунікації" до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональні телекомунікації" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом (з врахуванням уточнень) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС (яку ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року замінено її правонаступником - Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - Інспекція, відповідач) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05 вересня 2016 року №0000781402 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 999,00 грн.
В обґрунтування позову Товариство вказувало, що висновки Інспекції, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спірний мобільний телефон був реалізований перевіряючим під час контрольної закупки не Товариством, а ФОП ОСОБА_1, відтак у позивача були відсутні підстави здійснювати облік такого товару та проводити операцію продажу через власний реєстратор розрахункових операцій.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи такі рішення, суди, дослідивши обставини справи та зібрані у ній докази, прийшли до висновку, що обставини, встановлені в акті перевірки від 22 серпня 2016 року №158/28-08-14-02/30109015, знайшли своє підтвердження, а відтак прийняте Інспекцією податкове повідомлення-рішення є законним й позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на ті ж доводи і мотиви, що вже наводились ним в позовній заяві, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відповідач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Судами встановлено, що Товариство зареєстровано як юридична особа 21 вересня 1998 року та перебуває на податковому обліку в Інспекції з 13 жовтня 1998 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В період з 08 серпня 2016 року по 22 серпня 2016 року посадовими особами Інспекції на підставі статті 20, підпунктів 80.2.2, 80.2.4 статті 80 Податкового кодексу України (далі - ПК України), наказу про проведення фактичної перевірки від 29 липня 2016 року №344 та направлень від 29 липня 2016 року №383, №384 з метою здійснення контролю за дотриманням порядку проведення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) в присутності начальника Центру обслуговування абонентів ОСОБА_2 проведено фактичну перевірку суб`єкта господарської діяльності - Товариства, а саме: господарської одиниці Центр сервісного обслуговування за адресою: АДРЕСА_1, за наслідками якої складено акт (довідку) про результати фактичної перевірки від 22 серпня 2016 року №158/28-08-14-02/30109015, яким встановлено порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (далі - Закон №265/95).
Не погодившись з висновками, викладеними в акті перевірки, Товариство направило на адресу відповідача заперечення від 25 серпня 2016 року №2772-21, розглянувши які, Інспекція залишила їх без задоволення, а висновки акту перевірки - без змін (лист за №131/10/28-08-14-02 від 01 вересня 2016 року).
05 вересня 2016 року Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0000781402, яким за порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону №265/95 на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 ПК України і згідно з пунктом 1 статті 17, статтею 20 Закону №265/95 Товариству визначено суму грошового зобов`язання по штрафним (фінансовим) санкціям (штрафам) у розмірі 999,00 грн.
Не погодившись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон №265/95, дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
За змістом статті 2 Закону №265/95 розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Згідно з пунктами 1, 2, 12 статті 3 Закону №265/95 суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Пунктом 1 статті 17 Закону №265/95 передбачено, що за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: вчинене вперше - 1 гривня.
До суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (стаття 20 Закону №265/95).
Як з`ясували суди, перевіркою Товариства було встановлено факт продажу товару без проведення розрахункової операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, а саме: 08 серпня 2016 року касиром Товариства працівникам податкової служби був проданий мобільний телефон Nokia 8208 на суму 499,00 грн. та як розрахунковий документ особою, що проводила розрахункову операцію, - ОСОБА_3, був виданий товарний чек №34538 від 08 серпня 2016 року від СПД ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ); при цьому, касир ОСОБА_3 у трудових відносинах з СПД ОСОБА_1 не перебуває; отже перевіркою встановлено також факт продажу товару на суму 499,00 грн., який не відображений у обліку за місцем реалізації, враховуючи, що на мобільний телефон Nokia 8208 не надані документи, що підтверджують облік товарних запасів за місцем реалізації. Водночас під час покупки мобільного телефону Nokia 8208 одна і та ж особа, а саме ОСОБА_3, здійснила поповнення номеру телефону на суму 30,00 грн., про що надала фіскальний чек з РРО Товариства №1501005710 від 08 серпня 2016 року та чек №204 від 08 серпня 2016 року з платіжного терміналу АБ "Південний".
Також судами досліджувався договір суборенди №12-Б, укладений 01 листопада 2015 року між Товариством (як орендодавцем) та ФОП ОСОБА_1 (як орендарем), предметом якого була частина нежитлового приміщення загальною площею 2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та стелаж для товарів (передані суборендарю згідно акту прийому-передачі від 01 листопада 2015 року).
Разом з тим встановили, що наказом (розпорядженням) Товариства №И/К-003470-И-000037489 від 23.11.2012 року ОСОБА_4 (згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 14 вересня 2013 року - ОСОБА_5 ) з 23.11.2012 року прийнято на роботу до Відділу маркетингу та продажів м.Одеси на посаду касира по прийому платежів.
Наказом (розпорядженням) же №И/К-0004526/1810-к від 28 листопада 2016 року ОСОБА_3 звільнена з посади старшого касира Відділу маркетингу та продажів в м.Одесі на підставі статті 38 КЗпП України.
При цьому докази в підтвердження обставини перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.
За наведеного суди дійшли переконання, що під час здійснення посадовими особами відповідача фактичної перевірки працівницею Товариства ОСОБА_3 реалізовано перевіряючим мобільний телефон (не облікований належним чином у товарному обліку) без проведення операції через РРО та видачі відповідного розрахункового документу.
Що ж до тверджень позивача про те, що виклик для допиту як свідка й застосування заходів процесуального примусу щодо ОСОБА_3 судом першої інстанції здійснювались за помилковою адресою, не приймаються судом до уваги, оскільки за встановлених судами у даній справі обставин такі не впливають на правильність прийнятого ними рішення та не спростовують вчинення Товариством порушення, за яке до нього застосовано штрафні (фінансові) санкції.
Враховуючи викладене вище в сукупності, Верховний Суд, в даному випадку, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у справі, що розглядається.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд