ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2021 року
м. Київ
справа № 910/4216/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Полтаваобленерго",
представник позивача - Колосовський Ю.О., адвокат (довіреність від 01.07.2021 № 10-72/13332); Остроушко О.Л., адвокат (довіреність від 29.01.2021 № 10-72/2124),
відповідач - державне підприємство "Енергоринок",
представник відповідача - Копильний Я.І., адвокат (довіреність від 16.12.2020 № 69); Саква Д.Ю., адвокат (довіреність від 16.12.2020 № 64),
третя особа-1 - Кабінет Міністрів України,
представник третьої особи-1 - Мусійчук Ю.С. (у порядку самопредставництва),
третя особа-2 - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,
представник третьої особи-2 - не з`явився,
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Полтаваобленерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 (головуючий Буравльов С.І., судді: Пашкіна С.А. і Андрієнко В.В.)
у справі № 910/4216/20
за позовом акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (далі - Товариство)
до державного підприємства "Енергоринок" (далі - Підприємство)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Кабінет Міністрів України (далі - Кабмін);
2) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Комісія),
про стягнення 229 408 518,60 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулось з позовом до Підприємства за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Кабміну та Комісії, про стягнення 222 296 241,98 грн заборгованості за договором від 24.02.2009 № 5316/01 (далі - Договір), 2 835 713,25 грн інфляційних втрат та 4 276 563,37 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на порушення умов Договору та норм чинного законодавства України Підприємство розрахувалося з Товариством за отриману у власність електроенергію лише частково, у зв`язку чим у Підприємства виникла заборгованість у розмірі 222 296 241,98 грн, що підтверджується актом звірки розрахунків від 13.01.2020 № 02/32-223.
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2020 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства заборгованість у розмірі 222 296 241,98 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 835 713,25 та 3% річних у розмірі 4 276 563,37 грн.
Рішення суду першої інстанцій мотивоване обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:
- у матеріалах справи відсутні належні докази, які б дозволяли перевірити та встановити заборгованість Підприємства у заявленому Товариством розмірі 222 296 241,98 грн;
- заборгованість Підприємства перед Товариством, яка утворилась за Договором, підлягає погашенню у спеціальному порядку, визначеному державою.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та на те, що судом при прийнятті оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті у інших справах у подібних правовідносинах, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- в оскаржуваній постанові не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 щодо застосування статті 76 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме ненадання належної оцінки акту звірки та іншим доказам у справі, які надавались на підтвердження наявності заборгованості, та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 щодо застосування спеціального законодавства, яким встановлюється алгоритм розподілу коштів зі спеціальним режимом використання;
- неправильно застосував норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" (далі - Закон).
Підприємства подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.
У судовому засідання 06.07.2021 представником Підприємства було заявлено усні клопотання про відкладення розгляду справи та передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які відхилені колегією суддів у зв`язку з їх необґрунтованістю.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Товариства, Підприємства та Кабміну, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 24.02.2009 Підприємством та відкритим акціонерним товариством "Полтаваобленерго", правонаступником якого є Товариство, укладено Договір, за умовами якого Товариство зобов`язується продавати, а Підприємство зобов`язується купувати електроенергію, вироблену Товариством, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.
Відповідно до пункту 4.1 Договору (у редакції додаткової угоди від 30.12.2011 № 7998/02) розрахунок за куплену Підприємством електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок Товариства, з урахуванням ПДВ.
Згідно з пунктом 4.2 статті 4 Договору оплата вартості електричної енергії здійснюється кожного банківського дня з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Підприємства відповідно до алгоритму оптового ринку електричної енергії (далі - ОРЕ), який затверджується Національною комісією регулювання електроенергетики України.
Пунктами 5.5.1, 5.5.2 статті 5 Договору передбачено, що Підприємство зобов`язане: купувати у Товариства електроенергію відповідно до умов статті 3 та здійснювати за неї своєчасні розрахунки відповідно до умов статті 4 Договору; здійснювати оплату Товариству за фактично відпущену Підприємству електроенергію грошовими коштами та іншими формами платежу, що не суперечать законодавству України. При цьому зобов`язання Підприємства щодо сплати грошовими коштами за куплену електроенергію чітко обмежуються наявними на поточному рахунку із спеціальним режимом використання Підприємства грошовими коштами, які відповідно до алгоритму ОРЕ підлягають перерахуванню Товариству.
Додатковою угодою від 29.12.2018 № 16283/01 до Договору сторони дійшли згоди про розірвання Договору з 01.01.2019.
За період з грудня 2014 року по травень 2017 року на виконання умов Договору Товариство щомісячно передавало вироблену на Кременчуцькій ТЕЦ ВАТ "Полтаваобленерго" електричну енергію, а Підприємство отримало у власність товар, що підтверджується підписаними сторонами протягом вказаного періоду актами купівлі-продажу електроенергії на загальну суму 1 997 003 998,16 грн., а саме:
- за грудень 2014 року на суму 180 305 264,95 грн;
- за січень 2015 року на суму 182 982 338,80 грн;
- за березень 2015 року на суму 248 378 362,45 грн;
- за квітень 2015 року на суму 123 120 599,68 грн;
- за серпень 2015 року на суму 76 532 134,06 грн;
- за грудень 2015 року на суму 212 078 008,30 грн;
- за січень 2016 року на суму 227 246 110,44 грн;
- за квітень 2016 року на суму 63 871 710,52 грн;
- за травень 2016 року на суму 58 938 900,42 грн;
- за грудень 2016 року на суму 226 003 751,90 грн;
- за січень 2017 року на суму 223 792 291,93 грн;
- за квітень 2017 року на суму 96 259 352,30 грн;
- за травень 2017 року на суму 77 495 172,41 грн.
13.01.2020 Товариством та Підприємством було підписано акт звірки розрахунків № 02/32-223, відповідно до якого сторони Договору визнали непогашений борг у розмірі 222 296 241,98 грн.
Товариство неодноразово зверталось до Підприємства з листами, зокрема від 03.07.2019 № 10-74/10198, від 15.07.2019 № 10-74/10882, з вимогами щодо сплати суми боргу, однак Підприємство не сплатило заборгованість.
Враховуючи наявність заборгованості, Товариством нараховано Підприємству на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) інфляційні втрати та 3% річних.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції відхилив заперечення Підприємства щодо неможливості самостійно розпоряджатися коштами на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання, вказавши, що між сторонами існують договірні відносини та матеріали справи містять достатньо доказів для підтвердження заборгованості. А оскільки Підприємством не надано доказів на підтвердження відсутності його обов`язку зі сплати заявленої у позові заборгованості, то наявні правові підстави для стягнення з Підприємства заборгованості за Договором та, відповідно, нарахованих згідно із статтею 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних.
Водночас суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на те, що у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" (справа про електроенергетику) від 12.02.2002 № 3-рп/2002 зазначено, що електроенергетика має стратегічне значення для стабільного функціонування економіки держави.
Договір, стягнення за яким є предметом спору у даній справі, укладено у період дії Закону України "Про електроенергетику" та нормативно-правових актів, які приймалися на його виконання.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про електроенергетику" регулювання відносин у електроенергетиці має особливості, визначені цим Законом. Ці особливості викликані об`єктивними умовами функціонування галузі, зокрема постійним і безперервним збалансуванням виробництва і споживання електричної енергії, для забезпечення якого встановлюється єдине централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об`єднаною енергетичною системою України.
Згідно із статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" державна політика в електроенергетиці базується, зокрема на принципі державного регулювання діяльності в електроенергетиці.
Статтею 14 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що в електроенергетиці України діє єдина централізована диспетчерська система оперативно-технологічного управління виробництвом, передачею, розподілом та постачанням електричної енергії. Функції централізованого диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об`єднаною енергетичною системою України та організацію паралельної роботи з енергетичними системами інших держав виконує державне підприємство, яке визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в електроенергетичному комплексі.
Державне підприємство, що здійснює централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об`єднаною енергетичною системою України, є системним оператором та виконує функції, визначені цим Законом та Законом України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України".
Відповідно до статті 15 Закону України "Про електроенергетику" оптовий ринок електричної енергії в Україні функціонував, зокрема з додержанням такої умови: у кожному розрахунковому періоді (місяці) забезпечується оплата вартості електричної енергії та послуг, закуплених у цьому періоді оптовим постачальником електричної енергії, у рівному відсотку кожній енергогенеруючій компанії (за винятком суб`єктів господарювання, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - мікро-, міні- та малим гідроелектростанціям) та підприємству, яке здійснює централізоване диспетчерське управління об`єднаною енергетичною системою України і передачу електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами. Ця оплата забезпечується з урахуванням остаточних платежів відповідно до договору, на підставі якого створено оптовий ринок електричної енергії.
Порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії було врегульовано у статті 151 Закону України "Про електроенергетику".
Аналіз положень зазначеної норми підтверджує правильність доводів Підприємства щодо встановлення законодавцем спеціального порядку проведення розрахунків, який був обов`язковим для усіх учасників цього ринку.
Для проведення розрахунків оптовий постачальник електричної енергії (відповідач) відкривав в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання. Спеціальний режим використання поточних рахунків для оплати вартості електричної енергії полягав у тому, що перерахування грошових коштів з таких рахунків здійснювалося уповноваженим банком за алгоритмом, який встановлювався Національною комісією, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП).
Тобто порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії України можливий був лише через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, виключно на підставі алгоритму розподілу коштів, який встановлювався НКРЕКП та був обов`язковим для виконання Підприємством як розпорядником коштів ОРЕ.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.02.2002 № 3-рп/2002 вказував, що особливістю функціонування об`єднаної енергетичної системи є безперервність процесу виробництва, накопичення, розподілу і споживання електричної енергії, що вимагає збалансованих, синхронних дій, централізованого диспетчерського управління та єдиного системного обліку електроенергії на всіх стадіях виробничого процесу. З огляду на це Національна комісія регулювання електроенергетики України встановлює алгоритм, тобто порядок розподілу уповноваженим банком коштів, отриманих за електричну енергію, а Підприємство готує щодобові звіти про фінансові розрахунки для усіх членів оптового ринку. У разі виникнення стосовно платежів спірних питань їх можуть вирішувати такі внутрішні, функціонально адаптовані до специфіки енергетичної галузі структури, як постійно діюча відомча Арбітражна комісія, Рада оптового ринку, загальні щорічні або позачергові збори суб`єктів договору, Національна комісія регулювання електроенергетики України, що мають повноваження і юридичні ресурси. У разі необхідності будь-який суб`єкт таких відносин може захистити свої інтереси також у судовому порядку. Ці майнові відносини є, по суті, складовою частиною особливих виробничих відносин.
Тобто особливістю розрахунків між Товариством та Підприємством було те, що розпорядження коштами, що накопичувалися на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання Підприємства, здійснювалося НКРЕКП у межах наданих їй повноважень шляхом затвердження обов`язкових для виконання постанов, якими встановлювався алгоритм розподілу коштів. Підприємство самостійно не приймало рішень щодо розпорядження такими грошовими коштами.
Також апеляційним судом зазначено, що згідно з пунктом 4.6 статті 4 Договору за результатами розрахунків за місяць Підприємство надсилає Товариству акт звірки розрахунків між Підприємством та Товариством до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. Товариство у триденний термін після отримання цього акта надсилає до Підприємства його примірник за підписом керівництва Товариства.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у цій справі є встановлення наявності заборгованості Підприємства перед Товариством за укладеним Договором у заявленому Товариством розмірі.
Заявляючи позовні вимоги про стягнення з Підприємства заборгованості за Договором у розмірі 222 296 241,98 грн, Товариство надало суду копію Договору, копію акта звірки розрахунків від 13.07.2019 № 02/32-223.
Тобто єдиним документом, який підтверджує заборгованість у заявленому Товариством розмірі, є наданий ним акт звірки розрахунків від 13.07.2019.
Апеляційний суд зазначив, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово викладав правову позицію про те, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості, проте за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.08.2019 у справі № 916/2377/18, від 20.06.2018 у справі № 902/680/15, від 29.03.2018 у справі № 925/1165/16, від 11.08.2020 у справі № 910/4919/19).
У матеріалах справи відсутні належні докази (акти згідно з пунктом 4.6 статті Договору та виставлених на їх підставі рахунків, банківських документів тощо), які б дозволяли перевірити та встановити заборгованість Підприємства у заявленому Товариством розмірі 222 296 241,98 грн.
Також апеляційним судом зазначено, що правовідносини між сторонами спору як до, так і після набрання чинності Законом України "Про ринок електричної енергії" зазнають імперативного регулятивного впливу держави, яка приймає відповідні нормативно-правові акти, спрямовані на регулювання ринку енергопостачання, які є обов`язковими як для Товариства (100% акцій якого закріплюються у державній власності), так і для Підприємства - державного підприємства, засновником якого є держава в особі Кабінету Міністрів України. Приймаючи відповідні нормативно-правові акти, держава змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами спору на підставі укладеного договору.
Обґрунтованим є твердження Підприємства про необхідність врахування у цій справі положень Закону України "Про ринок електричної енергії" у частині особливостей погашення заборгованості Підприємства на оптовому ринку електричної енергії в Україні.
Так, відповідно до пункту 2 розділу XVII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ринок електричної енергії" з 01.07.2019 почав діяти балансуючий ринок та ринок допоміжних послуг, ринок "на добу наперед" та внутрішньодобовий ринок, двосторонні договори (далі - новий ринок електричної енергії).
Оптовий постачальник електричної енергії (тобто Підприємство) провадить діяльність до повного погашення своєї кредиторської та дебіторської заборгованості за електричну енергію (пункт 15 розділу XVII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ринок електричної енергії").
Згідно з пунктом 16 розділу XVII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ринок електричної енергії" Кабінет Міністрів України повинен був протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо особливостей погашення заборгованості за електричну енергію, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії.
Тобто, запровадивши новий ринок електричної енергії, держава закріпила спеціальні умови (обов`язкові для Товариства та Підприємства) щодо погашення заборгованості Підприємства у порядку, визначеному окремим законом.
Таким законом є ухвалений Верховною Радою України 17.06.2020 Закон, який набрав чинності з 16.07.2020. Метою цього Закону є повне погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії України, тобто погашення заборгованості, що виникла до 01.07.2019, підтверджена учасниками та підлягає сплаті відповідно до укладених договорів і судових рішень.
Положеннями цього Закону визначено як шляхи погашення заборгованості, так і механізми проведення розрахунків.
Пунктом 3 частини першої статті 4 Закону передбачено, що заборгованість Підприємства перед акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого належать державі, яке здійснює функції оператора системи передачі (тобто перед Товариством) підлягає погашенню (списанню) в обсязі, що не перевищує обсяг списаної заборгованості відповідно до пункту 1 цієї частини.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону з метою забезпечення механізму погашення (списання) заборгованості, Кабінет Міністрів України в місячний строк після набрання чинності цим Законом приймає рішення про збільшення статутного фонду та/або капіталу виробників електричної енергії державної форми власності та акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого належать державі, яке здійснює функції оператора системи передачі, за рахунок емісії та внесення до статутного фонду та/або капіталу облігацій внутрішньої державної позики на суму заборгованості, передбаченої до погашення (списання) частиною першою цієї статті. Умови емісії та цільове призначення облігацій внутрішньої державної позики затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 4 Закону заборгованість Підприємства перед оператором системи передачі за послуги з диспетчерського управління об`єднаною енергетичною системою України та передачі електричної енергії магістральними і міждержавними електричними мережами підлягає погашенню (списанню) на умовах, визначених цим Законом.
Частиною п`ятою статті 4 Закону передбачено, що погашення (списання) заборгованості здійснюється учасниками на підставі примірних договорів відповідно до окремих порядків, що затверджуються Кабінетом Міністрів України в місячний строк після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону кредиторська або дебіторська заборгованість Підприємства, що залишилася після проведення процедури погашення заборгованості, списується учасниками, після чого Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо припинення Підприємства.
Тобто заборгованість Підприємства перед Товариством, що утворилася за Договором, підлягає погашенню у спеціальному порядку, визначеному державою.
Отже, запровадивши з 01.07.2019 новий ринок електричної енергії, держава змінила характер регулювання спірних правовідносин, що склалися між сторонами спору на підставі укладеного Договору.
Тому, незважаючи на те, що правовідносини між сторонами спору виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між Товариством та Підприємством регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема Законом, реалізація положень якого підтверджується активними діями Товариства, спрямованими на погашення заборгованості Підприємства за Договором у спеціальному порядку.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимога Товариства про стягнення з Підприємства 222 296 241,98 грн заборгованості за Договором є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Також не підлягають задоволенню вимоги про стягнення 2 835 713,25 грн інфляційних втрат та 4 276 563,37 грн 3% річних, оскільки вони є похідними від основної вимоги, у задоволенні якої відмовлено.
Однак Касаційний господарський суд не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин норми Закону, зокрема пункт 3 частини першої статті 4 Закону, пункт 1 частини другої статті 4, яким врегульовані правовідносини щодо погашення заборгованості саме з акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого належать державі, яке здійснює функції оператора системи передачі, не обґрунтував, на підставі яких доказів апеляційний суд дійшов висновку, що Товариство є оператором системи передачі та здійснює послуги з диспетчерського управління об`єднаною енергетичною системою України та передачі електричної енергії магістральними і міждержавними електричними мережами, за які (послуги) пунктом 2 частини третьої статті 4 Закону (на яку послався суд апеляційної інстанції) заборгованість Підприємства підлягає погашенню (списанню) на умовах, визначених цим Законом. Водночас умовами Договору передбачено, що Товариство зобов`язується продавати, а Підприємство зобов`язується купувати електроенергію, вироблену Товариством, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.
Також суд апеляційної інстанції не вказав, на підставі яких доказів він дійшов висновку, що 100 відсотків акцій Товариства належать державі. У той час як в матеріалах наявний статут Товариства, затверджений загальними зборами від 17.04.2019, відповідно до пункту 1.2 якого на момент створення Товариства його єдиним засновником була держава в особі Міністерства енергетики України. На момент державної реєстрації цього статуту акціонерами Товариства є фізичні та юридичні особи, які набули право власності на акції Товариства у процесі приватизації та у інших випадках, передбачених законодавством (т.1, а.с.136). Тобто апеляційний суд, застосовуючи законодавство, яке набирало чинності в різні проміжки часу, не встановлював форми власності Товариства у такі проміжки часу та не здійснював аналізу того, яке саме законодавство підлягає застосовуванню до спірних правовідносин.
Таким чином, посилання Товариства у касаційній скарзі про неправильне застосування судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду, щодо питання застосування Закону знайшли своє часткове обґрунтування з мотивів, викладених у даній постанові, однак Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, тобто приписів Закону, оскільки апеляційним судом не було встановлено всіх необхідних обставин, які б визначали правомірність застосування до спірних правовідносин саме вимог Закону.
Крім того, Верховний Суд вважає передчасним посиланням суду апеляційної інстанції на те, що єдиним документом, який підтверджує заборгованість у заявленому Товариством розмірі, є наданий ним акт звірки розрахунків від 13.07.2019, оскільки ним не наведено належного обґрунтування відхилення встановлених судом першої інстанції обставин щодо доведеності заборгованості на підставі:
- актів купівлі-продажу електроенергії на загальну суму 1 997 003 998,16 грн., а саме: за грудень 2014 року на суму 180 305 264,95 грн; за січень 2015 року на суму 182 982 338,80 грн; за березень 2015 року на суму 248 378 362,45 грн; за квітень 2015 року на суму 123 120 599,68 грн; за серпень 2015 року на суму 76 532 134,06 грн; за грудень 2015 року на суму 212 078 008,30 грн; за січень 2016 року на суму 227 246 110,44 грн; за квітень 2016 року на суму 63 871 710,52 грн; за травень 2016 року на суму 58 938 900,42 грн; за грудень 2016 року на суму 226 003 751,90 грн; за січень 2017 року на суму 223 792 291,93 грн; за квітень 2017 року на суму 96 259 352,30 грн; за травень 2017 року на суму 77 495 172,41 грн;
- підписані сторонами договори про збільшення позовної давності, а саме: від 13.02.2017 № 475/127/01-51-4ПД, відповідно до якого Підприємство підтверджує свою заборгованість перед Товариствам за куповану електроенергію у лютому, березні, вересні-грудні 2014 року, що станом на 01.01.2017 складає 139 463 948,57 грн; від 01.02.2018 № 431/201/01-51-4ПД, відповідно до якого Підприємство підтверджує свою заборгованість перед Товариством за куповану електроенергію у січні 2015 року, що станом на кінець дня 31.12.2017 складає 47 559 416,04 грн; від 01.03.2018 № 1002/263/01-51-4ПД, відповідно до якого Підприємство підтверджує свою заборгованість перед Товариством за куповану електроенергію у березні, квітні, серпні 2015 року, що станом на кінець дня 31.01.2018 складає 61 245 606,72 грн; від 28.12.2018 № 337/01-51-4.ПД, відповідно до якого Підприємство підтверджує свою заборгованість перед Товариством за куповану електроенергію у грудні 2015 року, січні, квітні, травні 2016 року, що станом на кінець дня 31.10.2018 складає 57 543 411,13 грн; від 29.08.2019 № 2614/390/01-05ПД, відповідно до якого Підприємство підтверджує свою заборгованість перед Товариством за куповану електроенергію у грудні 2016 року, січні, квітні, травні 2017 року, що станом на кінець дня 30.06.2019 складає 43 909 984,53 грн.
Тобто апеляційним судом не надано мотивованого відхилення вказаних доказів та необґрунтовано неможливості їх розгляду у сукупності з актом звірки для визначення розміру заборгованості.
Згідно з частиною першою статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до власної правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Тобто при розгляді касаційної скарги у даній справі Верховний Суд також з`ясував, що висновок щодо застосування норм ГПК України, які регламентують порядок подання доказів, доказування та оцінки доказів у господарському процесі в контексті правовідносин, які склалися між сторонами спору, - відсутній.
Проте, оскільки судом апеляційної інстанції при розгляді справи не враховано приписи частини третьої статті 86 ГПК України, а саме те, що суд повинен надати оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у матеріалах справи, то судом не виконані вимоги норм процесуального права у вирішенні відповідного спору.
Що ж до посилань Товариства у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 щодо застосування статті 76 ГПК України, а саме на ненадання належної оцінки акту звірки та іншим доказам у справі, які надавались на підтвердження наявності заборгованості, та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 щодо застосування спеціального законодавства, яким встановлюється алгоритм розподілу коштів зі спеціальним режимом використання, то під час підготовки справи до розгляду Верховним Судом було проаналізовано зміст постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 і постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 та встановлено, що у вказаних справах були прийняті рішення відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин на підставі поданих сторонами доказів, що не дає можливості дійти висновку про їх подібність.
Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню, а справа - передачі у цій частині на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у даній постанові, об`єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України, Верховний Суд