ПОСТАНОВА
Іменем України
08 липня 2021 року
м.Київ
справа №200/5310/20-а
адміністративне провадження №К/9901/11153/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними і скасування рішення та наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року (суддя-доповідач Сіваченко І.В., судді Гаврищук Т.Г., Міронова Г.М.),
У С Т А Н О В И В:
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Донецької обласної прокуратури і Офісу Генерального прокурора, в якому просив: визнати протиправними та скасувати рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 02.04.2020 №149 "Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою" та наказ Прокуратури Донецької області від 04.05.2020 №382-к про звільнення його з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Прокуратури Донецької області; поновити його з 05 травня 2020 року на займаній або іншій рівнозначній посаді в органах Прокуратури Донецької області, або іншому органі, який буде створено замість Прокуратури Донецької області, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 02.04.2020 №149 та наказ Прокуратури Донецької області від 04.05.2020 №382-к; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Прокуратури Донецької області з 05 травня 2020 року; стягнуто з Прокуратури Донецької області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 213 843,20 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, сторони оскаржили його в апеляційному порядку.
Ухвалами Першого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року, від 18 січня 2021 року і від 25 лютого 2021 року відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами, відповідно, ОСОБА_1, Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 02 березня 2021 року.
Ухвалою від 02 березня 2021 року Перший апеляційний адміністративний суд на підставі пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) зупинив провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Офісу Генерального прокурора та Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року у справі №200/5310/20-а до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі №3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ).
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати прийняту ним ухвалу від 02 березня 2021 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
За доводами позивача, зупиняючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції не обґрунтував, у чому полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до розгляду Конституційним Судом України справи №3/116(20) і чому суд дійшов висновку, що рішення Конституційного Суду України матиме вплив на правовідносини, що виникли до його ухвалення.
Відповідачі не подали відзиву на касаційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються в іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
Предметом судової перевірки у цій справі є законність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 та наказ прокурора області про звільнення його з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на відсутність обставин реорганізації або ліквідації Прокуратури Донецької області, або скорочення кількості прокурорів в цьому органі прокуратури, що є підставою для звільнення за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Стверджував, що Друга кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора не є органом, який передбачений пунктом 11 розділу II Закону №113-ІХ, а відтак ця комісія не мала законодавчо визначених повноважень на проведення атестації прокурорів регіональних прокуратур та прийняття рішень щодо успішного або неуспішного проходження атестації. Крім того, позивач наводив доводи щодо неконституційності положень Закону №113-ІХ у частині запровадження нових підстав для звільнення і призначення прокурорів, а також застереження щодо непоширення на прокурорів норм Кодексу законів про працю України.
Зупиняючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при прийнятті спірних рішень відповідачі керувалися нормами Закону №113-ІХ, конституційність яких наразі є предметом розгляду Великої палати Конституційного Суду України, що вказує на об?єктивну неможливість розгляду цієї справи до вирішення Конституційним Судом України справи №3/116(20).
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не врахував, що за приписами статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Отже, закони, інші правові акти або їхні окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення.
Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом`якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи.
У зв?язку з цим суд апеляційної інстанції повинен був проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи №3/116(20) та їхній взаємозв?язок із предметом і підставами цього позову, а також обґрунтувати неможливість самостійного встановлення і оцінки обставин (фактів), які є предметом судового розгляду.
Натомість оскаржене судове рішення такого обґрунтування не містить.
Наведене свідчить про невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції критерію обґрунтованості, визначеному у статті 242 КАС України, що в силу частин першої і четвертої статті 353 КАС України є підставою для її скасування з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Оскільки в касаційному порядку справа по суті позовних вимог не переглядалася, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд