ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2021 року
м. Київ
справа № 813/956/16
адміністративне провадження № К/9901/45229/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Бучик А.Ю., Стеценка С.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 813/956/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ-Плюс" до Відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватне підприємство фірма "Рута-Сервіс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Сокільницька сільська рада Пустомитівського району Львівської області про визнання нечинним та скасування рішення, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ-Плюс"
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року
(ухвалену у складі головуючого судді Братичак У.В.)
та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року
(ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Кушнерика М.П., суддів: Мікули О.І., Гінди О.М.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1.22 березня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТМ-Плюс" звернулося до суду з позовом до Відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватне підприємство фірма "Рута-Сервіс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Сокільницька сільська рада Пустомитівського району Львівської області, в якому просило визнати нечинним та скасувати рішення комісії Відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області щодо розгляду земельного спору між ПП фірма "Рута-Сервіс" та ТзОВ "ТМ-Плюс", яке оформлене протоколом №1 засідання комісії щодо розгляду земельного спору між ПП фірма "Рута-Сервіс" та ТзОВ "ТМ-Плюс".
2. Позивач вважає, що оскаржене рішення прийняте неуповноваженим органом, так як таке мало прийматись Сокільницькою сільрадою, оскільки спірні землі знаходяться в межах села Сокільники.
Натомість це рішення прийняте відділом Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області. Далі зазначає, що суміжний землекористувач - ПП фірма "Рута-Сервіс", створює перешкоди у користуванні дорогою загального користування та заїздом, закривши спільний проїзд транспортними засобами та повісивши замок на ворота території. А тому ТзОВ "ТМ-Плюс" відмовило ПП фірма "Рута-Сервіс" у підписанні акту відновлення меж земельної ділянки без вирішення спору користування спільним заїздом.
Однак відповідач прийняв рішення щодо необґрунтованості відмови позивача від підписання акту встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. А тому просить скасувати спірне рішення.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3. 07 листопада 2016 року Львівський окружний адміністративний суд вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення було прийняте уповноваженим на те суб`єктом владних повноважень.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 25 січня 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ-Плюс" - задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016р. у справі №813/956/16 - скасувати, прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з підстав викладених в мотивувальній частині постанови.
6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7.16 лютого 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ-Плюс".
У касаційній скарзі скаржник просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року у справі № 876/9590/16 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що спірним рішенням було визнано необґрунтовану відмову ТзОВ "ТМ-Плюс" від підписання акту встановлення меж земельної ділянки, проте позивач не погоджується з таким рішення суб`єкту владних повноважень з огляду на наявність неузгодженого питання щодо можливості перетину орендованої третьою особою земельної ділянки з метою безперешкодного проїзду до власної земельної ділянки. Вважає дії щодо непогодження меж земельної ділянки ПП фірмі "Рута-Сервіс" та підписання відповідного акту - правомірними.
8. 27 березня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ-Плюс" на касаційну скаргу.
9. 22 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
10. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2018 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Гімон М.М., суддів Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.
11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 26 червня 2019 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Гімона М.М., було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценко С.Г., Тацій Л.В.
12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 07 липня 2021 року, у зв`язку з відпусткою судді Тацій Л.В., яка входить до постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ, було проведено автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценко С.Г., Бучик А.Ю.
13. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 липня 2021 року прийнято до провадження касаційну скаргу позивача.
ІІ СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТМ-Плюс" являється власником земельної ділянки пл. 0,9741 га кадастровий номер 4623686400:08:000:0003, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯА №335805 від 18 лютого 2005 року.
Згідно технічної документації передбачено заїзд на земельну ділянку який на кадастровому плані земельної ділянки позивача позначено відрізком літер від "Г" до "Д".
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що суміжним користувачем з ТзОВ "ТМ -Плюс" є ПП фірма "Рута-Сервіс", котрій була надана земельна ділянка у користування Пустомитівською РДА згідно договору оренди земельної ділянки №6 від 02.04.2004 року.
В 2013 році ПП фірма "Рута-Сервіс" почало процедуру виготовлення технічної документації на орендовану ним земельну ділянку, однак позивач відмовився підписувати акт відновлення меж земельної ділянки без вирішення умов користування спільним проїздом на свою земельну ділянку.
Згідно заяви ПП фірми "Рута-Сервіс" про розгляд земельного спору наказом відповідача від 12 березня 2016 року №21 створено комісію щодо розгляду земельного спору.
Предметом розгляду цього спору була відмова позивача від підписання акту встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в складі розробленої в 2013 році технічної документації із землеустрою.
З спірного рішення, оформленого протоколом засідання комісії від 14 березня 2016 року №1 вбачається, що межа земельної ділянки між ПП фірмою "Рута-Сервіс" та ТзОВ "ТМ-Плюс" проходить чітко по закріпленій металевій огорожі.
Натомість від підписання акту встановлення меж орендованої земельної ділянки ПП фірма "Рута-Сервіс" позивач відмовляється з огляду на перешкоджання ПП фірмою "Рута-Сервіс" в праві сервітутного користування земельною ділянкою (праві проїзду до своєї земельної ділянки), хоча претензій щодо фактичної межі розміру та конфігурацій орендованої ПП фірма "Рута-Сервіс" земельної ділянки позивач не має.
За наслідками розгляду спору відповідач вирішив відмову позивача від підписання акту встановлення меж земельної ділянки визнати необґрунтованою, так як позивач не мав претензій безпосередньо до меж орендованої ПП фірмою "Рута-Сервіс" земельної ділянки, а лише наполягав на встановленні земельного сервітуту щодо даної земельної ділянки.
Спірним рішення також було роз`яснено позивачу порядок встановлення сервітуту шляхом переговорів або в судовому порядку.
Позивач стверджує, що земельний спір між ПП фірмою "Рута-Сервіс" та ТзОВ "ТМ-Плюс" був розглянутий не уповноваженим на те органом, з огляду на те, що земельна ділянка знаходилась в межах населеного пункту, а не по за його межами, відтак такий мав розглянути орган місцевого самоврядування.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
16. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового оскарження.
За приписами п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Звертаючись до суду з відповідним позовом до Відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області позивач вважав, що оскаржуване ним рішення відповідача щодо розгляду земельного спору між ТОВ "Рута-Сервіс" та ТОВ "ТМ-Плюс" прийняте з порушенням вимог статей 23, 96, 103 Земельного кодексу України.
У якості підстав позивачем зазначено, що ПП фірмі "Рута-Сервіс" була надана у користування Пустомитівською районною державною адміністрацією земельна ділянка, через яку проходить дорога загального користування до земельної ділянки позивача.
На думку позивача, суміжний користувач - ПП фірма "Рута-Сервіс", створює перешкоди у користуванні дорогою загального призначення та заїздом, закривши спільний проїзд запаркованими транспортними засобами та повісивши замок на спільну браму. Тобто, третя особа не дає можливості вільно користуватись заїздом для транспортних засобів, так і вільно проходити на приватну земельну ділянку ТОВ "ТМ-Плюс".
Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала правову позицію з приводу визначення предметної юрисдикції, наприклад у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 183/2196/13-а зазначила, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
У цьому рішенні було роз`яснено, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели рішення чи управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Отож, визначальним для правильної оцінки характеру спірних правовідносин за таких обставин є з`ясування суті оскарженого рішення суб`єкта владних повноважень, які саме правовідносини виникли з підстав його прийняття.
Відповідно до статті 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Згідно статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Відповідно до статті 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
З огляду на наведені положення законодавства в аспекті обставин цієї справи треба зазначити, що сервітут не може встановлюватися в односторонньому порядку на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
Цивільний кодекс України визначив три підстави встановлення сервітуту, одним з яких є договір з власником (володільцем) земельної ділянки.
Зі змісту оскарженого рішення вбачається, що суб`єкт владних повноважень надав позивачу роз`яснення щодо суті спірного питання та можливих шляхів його вирішення через досягнення згоди за результатами проведення переговорів між користувачами суміжних земельних ділянок або у разі відсутності згоди - в судовому порядку.
Вимоги позивача полягають у необхідності встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки ПП фірма "Рута-Сервіс" з метою можливості належного користування власною земельною ділянкою.
Цивільне законодавство визначає усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном як спосіб захисту речових прав, який може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.
Згідно зі статтею 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
З урахуванням встановлених судами обставин справи у контексті спірних правовідносин можна зробити висновок, що відповідач в цій справі виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як номінальний розпорядник земельної ділянки, яка була надана в користування третій особі, тобто за своєю суттю розпорядником майна у цивільних правовідносинах з іншими суб`єктами речових прав.
Вирішення цього спору буде впливати на речові права інших юридичних осіб.
Із позову та матеріалів справи не вбачається, що Міськрада виконала або ухилилась від виконання певних владних управлінських функцій стосовно позивача, відтак цей спір за своєю суттю не стосується публічно-правових відносин та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно зі статтею 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.an>
Частиною другою статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
На підставі пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю).
Отже, за суб`єктним складом та предметом позову цей спір є приватноправовим і підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
З огляду на наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду встановив помилковість висновків судів попередніх інстанцій, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки за суб`єктний складом та предметом, має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і закрити провадження у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною першою статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки спір у цій справі має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -