ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2021 року
м. Київ
справа №500/2253/20
провадження №К/9901/14715/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Радишевської О. Р.
розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Молиня Романа Петровича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Ільчишин Н. В., суддів: Коваля Р. Й., Гуляка В. В.
І. Обставини справи:
1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Служби безпеки України, в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати належної йому при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01 квітня 2019 року по 21 травня 2020 року.
1.2. зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 01 квітня 2019 року по 21 травня 2020 року.
2. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що проходив військову службу в органах Служби безпеки України на посаді старшого оперуповноваженого 6 відділу (з дислокацією у м. Тернопіль) управління (з дислокацією у м. Рівне) Головного управління військової контррозвітки, маючи військове звання майора. В подальшому був звільнений з військової служби за підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку із закінченням строку контракту, та виключений зі списків особового складу наказом Служби безпеки України від 29 березня 2019 року № 407-ос, з 31 березня 2019 року.
Стверджує, що станом на день виключення зі списків особового складу відповідач не провів повного розрахунку при звільненні позивача, а фактичний розрахунок здійснив 21 травня 2020 року на підставі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року у справі № 500/701/20. Оскільки грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової щорічної відпустки позивачу не виплачено у день звільнення, то в період з 01 квітня 2019 року по 21 травня 2020 року існувала затримка у розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1, починаючи з 06 квітня 1993 року по 31 березня 2019 року проходив військову службу в органах Служби безпеки України.
4. Відповідно до наказу Служби безпеки України від 29 березня 2019 року № 407-ос майора ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого 6 відділу (з дислокацією у м. Тернопіль) управління (з дислокацією у м. Рівне) Головного управління військової контррозвітки, звільнено з військової служби у запас Служби безпеки України, виключивши зі списків особового складу, з 31 березня 2019 року.
5. Під час проходження військової служби позивачу присвоєно учасника бойових дій та видано посвідчення серія НОМЕР_1 від 13 листопада 2015 року.
6. При звільненні позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 14 листопада 2015 року по 31 березня 2019 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 оскаржив таку бездіяльність відповідача в судовому порядку.
7. Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 13 квітня 2020 року у справі № 500/701/20 зобов`язав Службу безпеки України нарахувати та виплатити грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 14 листопада 2015 року по 31 березня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2019 року.
8. Так, на виконання вказаного рішення суду повний розрахунок з позивачем здійснено 21 травня 2020 року.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 23 листопада 2020 року в позові відмовив.
10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності вини відповідача у невиплаті спірної компенсації в день звільнення ОСОБА_1, а тому суд дійшов висновку, що виплата останньому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за наявності спору про право позивача на певні виплати при звільненні в статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не передбачена.
11. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 19 березня 2021 року скасував зазначене рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року, а позов ОСОБА_1 залишив без розгляду.
12. Залишаючи позовну заяву щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні без розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами встановленого строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
13. Не погоджуючись із ухваленим у цій справі рішенням суду апеляційної інстанції, представник позивача подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції на продовження розгляду.
14. Верховний Суд ухвалою від 09 червня 2021 року відкрив касаційне провадження на вказану постанову з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У касаційній скарзі автор зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення свого рішення не врахував висновків щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 233 КЗпП України, викладених у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14 та від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18.
Стверджує, що спір стосовно несвоєчасного розрахунку з працівником при звільненні є трудовим спором, строк звернення до суду для вирішення якого визначений у частині першій статті 233 КЗпП України і становить три місяці з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. У зв?язку з цим вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував при вирішенні цього спору, який не стосується звільнення з публічної (військової) служби, місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
V. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду
15. Отже, у справі, що розглядається, позивач оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, якою позов залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
16. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
17. За приписами частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.
18. Судами встановлено, що при звільненні з військової служби відповідач не виплатив ОСОБА_1 належні суми коштів у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, у зв`язку з цим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення зі Служби безпеки України відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який тривав у період з 01 квітня 2019 року по 21 травня 2020 року.
19. Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що спірні правовідносини, які склались у цій справі, стосуються несвоєчасного розрахунку з працівником при звільненні, а відтак є трудовим спором, строк звернення до суду для вирішення якого визначений у частині першій статті 233 КЗпП України.
20. Отже, спірним питанням у цій справі є визначення строку звернення до адміністративного суду з таким позовом та його дотримання позивачем.
21. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
22. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
23. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв?язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби всіх належних йому сум.
24. Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб?єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
25. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
26. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
27. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
28. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
29. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.
30. Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
31. Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
32. Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
33. За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
34. Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
35. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
36. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
37. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
38. Аналогічна правова позиція міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.
39. За такого правового врегулювання, висновок суду апеляційної інстанції щодо обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
40. У справі, що розглядається, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 18 серпня 2020 року, тобто з пропуском місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку (21 травня 2020 року), не зазначивши підстав для поновлення цього строку.
41. За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
42. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.