Постанова
Іменем України
06 липня 2021 року
м. Київ
справа № 332/756/19
провадження № 51-1686км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Матюшевої О.В.,
представника потерпілого Кадуріна І.В.,
в режимі відеоконференції
захисника Полуляха С.Ю.,
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_1 та прокурора на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2020 року й ухвалу Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080030002339, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Сургут Тюменської області РФ, проживаючого у АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ) раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2020 року засуджено:
ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними у тому, що вони 13 листопада 2018 року, приблизно о 21:30, перебуваючи неподалік від зупинки громадського транспорту "Глазунова" на вул. Історичній, 22 у м. Запоріжжі, діючи за попередньою змовою між собою, з корисливих мотивів та з метою власного збагачення, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, нанесли декілька ударів кулаками рук та ногами по голові і тулубу раніше незнайомому їм ОСОБА_3, після чого, з внутрішнього карману куртки останнього відкрито викрали мобільний телефон марки "Егgо" моделі А503 8GВ, вартість якого складає 933,33 гривні.
Після цього, з викраденим майном ОСОБА_1 разом зі ОСОБА_2 зникли з місця вчинення кримінального правопорушення, спричинивши тим самим потерпілому ОСОБА_3 тілесні ушкодження, фізичний біль та матеріальну шкоду на суму 933,33 гривні.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених через м`якість і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК України, оскільки належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про м`якість покарання, призначеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та не зазначив підстав, з яких визнав її необґрунтованою. На думку прокурора, апеляційним судом не було враховано тяжкість вчиненого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 злочину та те, що вони не визнали вину у вчиненні злочину, шкоду потерпілому не відшкодували, а тому, вважає, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки та застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України.
У поданих касаційних скаргах, які є ідентичні за змістом, засуджені ставлять питання про скасування оскаржуваних судових рішень щодо них та закриття кримінального провадження. При цьому стверджують про однобічність і неповноту судового розгляду, не відповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення, вказують на відсутність достатньої кількості доказів, які підтверджують їх винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. Вказують, що вирок ґрунтується на показаннях потерпілого і свідків, проте жоден з них не підтвердили той факт, що вони вчинили грабіж та заволоділи телефоном потерпілого. Крім того, суд першої інстанції не надав оцінки тій обставині, що показання свідка ОСОБА_4 суперечать показанням потерпілого та інших свідків. До того ж, прокурор усупереч вимог ч. 2 ст. 290 КПК України доступу до матеріалів допиту свідка ОСОБА_4 не надав, чим порушив їх право на захист. Зазначають про суперечливі показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Про зазначене було вказано і в апеляційних скаргах засуджених, проте апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам скарг.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надходило.
У судовому засіданні засуджені та їх захисник підтримали касаційні скарги, а прокурор та представник потерпілих заперечував проти їх задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційних скарг засуджених вбачається, що вони, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Проте, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винність засуджених у вчиненні злочину, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.
При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та правильність кваліфікації їх дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Той факт, що засуджені вчинили грабіж майна потерпілого, підтверджується показаннями самого потерпілого ОСОБА_3, який у суді першої інстанції показав, що на АДРЕСА_3, між ним і засудженими виник конфлікт внаслідок зйомки на телефон з бійкою, під час якої він впав. Удари наносили йому і ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по різним частинам тіла, проте більше ударів завдавав ОСОБА_2 у тому числі коли він впав. До бійки телефон знаходився в нього в нагрудній кишені. Під час бійки потерпілий закривав обличчя руками, тому всього не бачив, але коли його перестали бити, то відчув, що телефон в нього зник. Він почав йти за засудженими та вимагав повернути телефон. З цього приводу він попросив стороннього чоловіка викликати поліцію, до приїзду якої він та засуджені перебували біля магазину "АТБ". Після приїзду працівників поліції, він вказав на засуджених як на осіб, які забрали в нього мобільний телефон. Проте, при огляді останніх, працівники поліції не виявили належного йому телефону. На наступний день мати повідомила йому, що дзвонив таксист та розповів, що знайшов його телефон.Показаннями свідка ОСОБА_5, яка була допитана в судовому засіданні в порядку ч. 9 ст. 352 КПК України, та яка суду пояснила, що 13 листопада 2018 року приблизно о 22:00 години вона перебувала в парку на вул. Історичній в м. Запоріжжі. Вона бачила там трьох хлопців, двоє з яких є засудженими по даній справі. Хлопці гучно сварилися, один з них, якого били двоє інших, вимагав повернути мобільний телефон. Потім потерпілий впав від ударів на землю, а двоє покинули місце події та поїхали на таксі. Телефон відбирали у потерпілого, який присутній в суді.Показаннями свідка ОСОБА_7, який у суді першої інстанції пояснив, що він неофіційно працює таксистом. Вночі в листопаді 2018 року він отримав замовлення - підвозив хлопця та дівчину, після цього було ще замовлення. Потім на заправці в салоні автомобіля виявив загублений мобільний телефон. Подзвонив з метою повернути тому, хто викликав таксі, але потім йому зателефонувала інша особа - власник телефону, та працівники поліції. Тому ввечері приїхав до райвідділу поліції та повернув телефон. Зазначив, що це було давно, тому він не пам`ятає осіб та подробиці всіх обстави. Крім того, винуватість засуджених підтверджується також і показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, а також письмовими доказами.
Що стосується тверджень засуджених щодо неправдивості показань потерпілого та свідків, зокрема і свідка ОСОБА_5, то вони були предметом перевірки суду першої інстанції, а в подальшому і суду апеляційної інстанції й обставин, які б викликали недовіру до їх свідчень, у справі не встановлено. Вказані свідки та потерпілий відповідно до вимог ст.ст. 352, 353 КПК України попереджалися про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, приводилися до присяги, а тому підстав уважати, що потерпіла та свідки обмовили засуджених у вчиненні інкримінованого злочину, немає, та їх показання узгоджуються між собою та з іншими доказами дослідженими в судовому засіданні.
Також предметом перевірки судами була і версія засуджених про те, що вони не викрадали у потерпілого телефон, а той випав під час падіння потерпілого на землю та були спростовані показаннями потерпілого, який беззаперечно вказав на засуджених як на осіб, які вчинили відкрите викрадення його мобільного телефону та нанесли йому тілесні ушкодження. Свідок ОСОБА_5, яка була допитана в порядку ст. 352 КПК України, підтвердила, що телефон у потерпілого відбирали засуджені, а останній біг за ними та просив повернути телефон. Окрім того, свідок ОСОБА_7 після того, як виконав замовлення з перевезення ОСОБА_1 у якості пасажира автомобіля марки "Opel Astra" віднайшов у салоні свого автомобіля мобільний телефон фірми "Ergo" А503, який було вилучено у потерпілого під час його побиття.
До того ж, з протоколу огляду місця події з фототаблицями від 17 листопада 2019 року слідує, що місцем вчинення кримінального правопорушення, була ділянка місцевості неподалік від зупинки громадського транспорту. Вказана ділянка має покриття з бруківки, що не узгоджується з наданими поясненнями засуджених про те, що телефон випав у потерпілого і міг загубитися під час падіння (т. 1 а.п. 78-80).
Таким чином, суд оцінив у сукупності показання потерпілого та свідків, письмові докази, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Враховуючи викладене, доводи касаційних скарг засуджених про відсутність доказів їх причетності до вчинення інкримінованого їм кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 186 КК України, не ґрунтуються на матеріалах провадження.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено, і судом правильно вирішено питання про їх допустимість.
Під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції за апеляційними скаргами засуджених та їх захисника суд апеляційної інстанції ретельно перевірив зазначені в низ доводи, аналогічні доводам їх касаційних скарг засуджених, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими, при цьому належним чином умотивував своє рішення. Зокрема, окрім іншого, предметом перевірки суду апеляційної інстанції були і доводи засуджених щодо розбіжностей в показаннях свідка ОСОБА_4 та апеляційний суд дійшов до висновку, що незначні розбіжності не ставлять під сумнів його показання в цілому, оскільки свідок підтвердив факт телефонного дзвінка таксиста свідка ОСОБА_7 з повідомленням про втрату мобільного телефону його сином. Не встановлено апеляційним судом і істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з тим, що даний свідок не був допитаний під час досудового розслідування. При цьому апеляційний суд зазначив, що сторона захисту не була позбавлена можливості допитати даного свідка обвинувачення та у змагальній процедурі довести перед судом свою позицію з приводу даного доказу.
Доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених через м`якість, а також щодо безпідставного застосування положень ст. 75 КК України щодо засудженого ОСОБА_1, що залишилось поза увагою апеляційного суду, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно з вимогами ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, то він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.
Як убачається з вироку суду та матеріалів провадження, ці вимоги суд виконав та в достатній мірі обґрунтував у мотивувальній частині вироку свій висновок про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства та про призначення ОСОБА_2 реального покарання в межах санкції інкримінованої статті.
Так, призначаючи засудженому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки та звільняючи його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, районний суд, як убачається з вироку, врахував відсутність обставин, що обтяжують і пом`якшують покарання, ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, його роль при вчиненні правопорушення, особу засудженого, те, що він на обліку у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, має на утриманні четверо неповнолітніх людей, вперше притягується до кримінальної відповідальності.
Дотримуючись вимог ст. 50 КК України, зважаючи на конкретні обставини справи, відсутність даних, які би безумовно свідчили про неможливість досягти мети покарання і виправлення засудженої в умовах здійснення контролю за його поведінкою, суд дійшов мотивованого висновку про застосування до засудженого положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, та поклавши обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Рішення суду, яке насамперед стосується питання порядку відбування призначеного покарання, прийнято на підставах, передбачених законом норм. Усупереч доводам скарги прокурора, самі по собі ступінь тяжкості вчиненого злочину та не визнання ОСОБА_1 своєї виним, відповідно до загальних засад судочинства та змісту ст. 75 КК України, не є перешкодою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням.
Переконливих аргументів щодо неправильного застосування судом ст. 75 КК України і норм кримінального закону, які визначають мету покарання та загальні засади його призначення, у касаційній скарзі прокурора не міститься.
Крім того, з мотивувальної частини вироку убачається, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й розміру покарання та призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, відсутність обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання.
Призначене засудженим покарання, є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його надмірно м`яким, як про це зазначено в касаційній скарзі прокурора, колегія суддів не знаходить.
Водночас, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених через м`якість та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України мотиви на їх спростування.
Таким чином ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому твердження засуджених та прокурора в цій частині є безпідставними.
Інші доводи касаційних скарг та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених, касаційні скарги має бути залишено без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд