Постанова
Іменем України
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 466/3651/18
провадження № 61-16122св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", державний реєстратор Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяк Павло Тарасович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Приколоти Т. І., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк), державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяка П. Т. (далі - державний реєстратор) про визнання протиправними рішення, дій, визнання недійсним та скасування рішення.
Позовну заяву мотивовано тим, що 22 серпня 2007 року між ним та банком був укладений кредитний договір, предметом якого є надання кредиту у розмірі 45 650 доларів США.
На забезпечення виконання умов кредитного договору цього ж дня між ним та кредитором був укладений договір іпотеки, предметом якого є належна йому на праві власності квартира
АДРЕСА_1, загальною площею 30,6 кв. м.
Вказувала, що 29 вересня 2016 року державним реєстратором прийнято рішення, індексний номер 31639633, про проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ КБ "ПриватБанк" на підставі договору іпотеки від 22 серпня 2007 року.
Вказував, що дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком суперечать положенням Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Зазначав, що банком не надано усіх необхідних документів для вчинення реєстраційних дій.
Посилаючись на вищевикладене, позивач просив суд визнати протиправними рішення та дії АТ КБ "ПриватБанк" щодо набуття у власність об`єкта нерухомого майна - предмета іпотеки; визнати протиправними дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на спірне майно за банком; визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора від 29 вересня 2016 року, індексний номер 31639633.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 09 серпня 2018 року у складі судді Зими І. Є. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем здійснена у відповідності до чинного законодавства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії АТ КБ "ПриватБанк" щодо набуття у власність об`єкта нерухомого майна - квартири
АДРЕСА_1 .
Скасовано запис про державну реєстрацію права на нерухоме майно
від 29 вересня 2016 року, згідно з яким об`єкт нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1 перейшла у власність до
АТ КБ "ПриватБанк". У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що банком не надано державному реєстратору доказів про направлення та одержання позивачем повідомлення про усунення порушень за кредитним договором, яке б відповідало вимогам частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку". Так, у наданому банком повідомленні кредитор вимагає від позивача повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, однак без зазначення конкретних сум, необхідних для повернення. Крім того, державна реєстрація проведена всупереч Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі
№ 718/2468/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц.
Вказує, що направлене банком на адресу позивача повідомлення відповідає вимогам Закону України "Про іпотеку". Банк надав державному реєстратору усі необхідні документи для проведення державної реєстрації, а тому у державного реєстратора не було підстав для відмови у вчиненні реєстраційних дій. Зазначає, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 23 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якового є АТ КБ "ПриватБанк", був укладений кредитний договір, предметом якого є надання позичальнику кредиту у розмірі
45 650 доларів США для придбання квартири
АДРЕСА_1 .
На забезпечення виконання умов кредитного договору 22 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та банком був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 30,6 кв. м.
Пунктом 27 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.
29 вересня 2016 року державним реєстратором прийнято рішення, індексний номер 31639633, про проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ КБ "ПриватБанк" на підставі договору іпотеки
від 22 серпня 2007 року.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 зазначеного Закону).
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк
та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи
на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" норми
статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Стаття 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка діяла на час
укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" змін до статті 36 Закону України "Про іпотеку" її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором
між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває
в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує
140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку"звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").
Отже, Закон України "Проіпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження
в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель.
Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій АТ КБ "ПриватБанк" та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису від 29 вересня 2016 року № 16656352 про реєстрацію за АТ КБ "ПриватБанк" права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, з огляду на іноземну валюту кредиту, використання позивачем предмета іпотеки як місця постійного проживання та площу квартири (30,6 кв. м), яка не перевищує
140 кв. м, тобто розповсюдження на спірні правовідносини дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" щодо заборони примусового стягнення (відчуження без згоди власника) предмета іпотеки.
Отже, у державного реєстратора були відсутні підстави для проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за
АТ КБ "ПриватБанк".
Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України
"Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого
як забезпечення кредитів в іноземній валюті" міститься у постановах
Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року
у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20.
Помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо недотримання іпотекодержателем приписів закону щодо направлення іпотекодавцю вимоги про усунення порушень основного зобов`язання як б відповідало вимогам статті 35 Закону України "Про іпотеку" не може бути підставою для скасування правильного по суті і законного судового рішення апеляційної інстанції з одних лише формальних міркувань, оскільки в цілому суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування оскаржуваного реєстраційного запису, з огляду на проведення державної реєстрації всупереч Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (частина друга статті 410 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не розповсюджується на спірні правовідносини спростовуються вищенаведеним.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено й це підтверджено матеріалами справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду
від 08 вересня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.