Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 125/274/18
провадження № 61-9461св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у складі суддів: Шемети Т. М., Зайцева А. Ю., Панасюка О. С.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - ГТУЮ у Вінницькій області), ОСОБА_3 про визнання угоди недійсною, визнання незаконним виникнення права власності, скасування реєстраційних дій, поновлення права власності на майно, внесення відомостей у реєстри.
На обґрунтування позовних вимог посилалося на таке. 14 червня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір. В цей же день на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором укладений договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 . У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань ПАТ КБ "ПриватБанк" як іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, проте надалі рішенням Барського районного суду Вінницької області від 26 червня 2017 року у справі № 125/2510/16-ц всі правочини, які були укладені іпотекодержателем, визнано недійсними, скасовано відповідні реєстраційні дії та визнано власником іпотечного майна ОСОБА_1 . При цьому судом не було вирішено питання про поновлення запису про обтяження нерухомого майна іпотекою. Банк звернувся до нотаріуса про відновлення такого запису, проте 06 лютого 2018 року йому стало відомо з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що 29 грудня 2017 року іпотечне майно, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири. З огляду на існування невиконаного зобов`язання перед банком з боку ОСОБА_1, яке забезпечене іпотекою (квартирою), ОСОБА_1 не мав права відчужувати цю квартиру і таке відчуження порушує права банка.
З урахуванням наведеного позивач просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2017 року серія та № 1469, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Процепко А. О.; визнати незаконним виникнення 29 грудня 2017 року права власності у ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна за вказаною адресою; скасувати всі реєстраційні дії приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Процепко А. О., які стосуються об`єкта нерухомого майна за зазначеною адресою; поновити право власності на майно, що знаходиться за вказаною адресою за ОСОБА_1 ; поновити в Державному реєстрі Іпотек щодо об`єкта нерухомого майна попередньо зазначені відомості про іпотеку, що були внесені до Державного реєстру Іпотек 14 червня 2007 року, реєстраційний № 5134518; поновити в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо обʼєкта нерухомого майна відомості про заборону відчуження майна, що були в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 17 червня 2007 року, реєстраційний № 5134684.
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 10 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ КБ "ПриватБанк" було припинено дію іпотеки нерухомого майна, належного ОСОБА_1 23 вересня 2016 року, про що було зроблено запис в Державному реєстрі Іпотек, тому власник майна вправі був його продати, у зв`язку з чим договір купівлі-продажу, укладений 29 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідає вимогам закону, а ОСОБА_2 є законним власником квартири. Позивачем не було надано доказів невиконання зобов`язань за кредитним договором, а самі по собі кредитний договір від 14 червня 2016 року та договір іпотеки від 14 червня 2016 року не є доказами наявності кредитної заборгованості ОСОБА_1 . Крім того, рішенням Барського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2016 року у справі № 125/2090/15-ц у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено з підстав недоведеності невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.
Додатковим рішенням Барського районного суду Вінницької області від 28 листопада 2018 року стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь держави 8 810 грн судового збору.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року рішення Барського районного суду Вінницької області від 10 вересня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову про поновлення відомостей в Державному реєстрі іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та додаткове рішення Барського районного суду Вінницької області від 28 листопада 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення.
Поновлено в Державному реєстрі Іпотек відомості про іпотеку, що були внесені в Державному реєстрі Іпотек 14 червня 2007 року, реєстраційний № 5134518 щодо об`єкта нерухомого майна: квартира АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1003349905202).
Поновлено в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про заборону відчуження майна, що були в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 17 червня 2007 року, реєстраційний № 5134684 щодо об`єкта нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1003349905202).
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що незважаючи на зміну власника предмета іпотеки, вимоги позивача про поновлення запису про іпотеку щодо квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1003349905202) в Державному реєстрі Іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання за кредитним договором не виконані.
Водночас апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2017 року, оскільки зазначений договір укладений з додержанням вимог закону.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У травні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять постанову Вінницького апеляційного суду від 11 квітня 2019 рокускасувати, рішення Барського районного суду Вінницької області від 10 вересня 2018 року та додаткове рішення Барського районного суду Вінницької області від 28 листопада 2018 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково застосував статтю 23 Закону України "Про іпотеку", оскільки на момент укладення оспорюваного договору спірне нерухоме майно не мало статусу предмета іпотеки, не було обтяжене іпотекою, а продавець не мав статусу іпотекодавця. Апеляційний суд не врахував, що співвласником спірної квартири є також чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_4, а поновлення у Державному реєстрі Іпотек відомостей про іпотеку нерухомого майна порушує його право власності та права малолітньої дочки ОСОБА_5 . Судом порушено статтю 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки суд долучив створену позивачем довідку про наявність заборгованості за кредитним договором та досліджував питання виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 .
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої та апеляційної інстанцій частково не відповідає.
Суди встановили, що 14 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № VICWG100001444 (т. 1, а. с. 20-24).
Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язання за цим кредитним договором укладений договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Вінницької області Мельником О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2447 з одночасним накладенням заборони відчуження квартири, яка зареєстрована в реєстрі за № 2448, а також одночасною реєстрацією в реєстрі заборон за № 46 (т. 1, а. с. 25-35).
11 серпня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ" (далі - ТОВ "ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ") укладений договір купівлі-продажу зазначеної квартири (зареєстровано в реєстрі за № 2963).
22 вересня 2016 року рішенням Барського районного суду Вінницької області у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк"до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості відмовлено з підстав недоведеності невиконання зобов`язань за кредитним договором (справа № 125/2090/15), рішення набрало законної сили 04 жовтня 2016 року (т. 1, а. с. 90-92).
23 вересня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ" укладений договір іпотеки № DNTFLOK06629/DI207, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С. серія та номер 3049.
07 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Виноградовою В. Ю. зареєстровано право власності на нерухоме майно за ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі договору іпотеки, серія та номер 3049 (Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) (т. 1, а. с. 35).
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 26 червня 2017 року у справі № 125/2510/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк",ТОВ "ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіна Л. Л., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Каримова Н. С., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Виноградова В. Ю., Комунальне підприємство "Бар-Благоустрій", фізична особа-підприємець ОСОБА_7 про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та інших правочинів, визнання права власності на квартиру і витребування її із чужого незаконного володіння: визнанонедійсним з 11 серпня2016 року укладенийміж ПАТ КБ "ПриватБанк"та ТОВ"ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ"договір купівлі-продажуквартири АДРЕСА_1, серіята № 2963, виданий 11 серпня2016 року приватнимнотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л.; визнанонезаконним виникнення11 серпня2016 року прававласності уТОВ "ЕСТЕЙТСЕЛЛІНГ" наобʼєктнерухомого майна - (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1003349905202); скасовановсі реєстраційнідії приватногонотаріуса Дніпропетровськогоміського нотаріальногоокругу Вдовіної Л. Л., які стосуютьсяобʼєктанерухомого майна - зазначеної (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1003349905202); визнанонедійсним з 23 вересня2016 року укладенийміж ПАТ КБ "ПриватБанк"та ТОВ "ЕСТЕЙТСЕЛЛІНГ" договіріпотеки, серіята номер: DNTFLOK06629/DI207, виданий 23 вересня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С; скасовановсі реєстраційнідії приватногонотаріуса Дніпропетровськогоміського нотаріальногоокругу Каримової Н. С., які стосуються об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1003349905202); визнанонезаконним виникнення07 грудня2016 року прававласності уПАТ КБ "ПриватБанк" на об`єкт нерухомого майна квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1003349905202); скасовановсі реєстраційнідії приватногонотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Виноградової В. Ю., які стосуються об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1003349905202); визнано ОСОБА_1 власником об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1003349905202); зобовʼязаноПАТ КБ "ПриватБанк"повернути уволодіння ОСОБА_1 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1003349905202); стягнутоз ПАТ КБ "ПриватБанк" накористь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4 874,22 грн (т. 1, а. с. 38-46).
Зазначене рішення набрало законної сили після його перегляду 26 вересня 2017 року Апеляційним судом Вінницької області (т. 1, а. с. 48-54).
29 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Процепко А. О., зареєстрований в реєстрі за № 1469 (т. 1, а. с. 86-88).
У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували надання іпотекодержателем майна на момент укладення договору згоди на відчуження предмета іпотеки.
03 січня 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк" у зв`язку з ухваленням рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 червня 2017 року у справі № 125/2510/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 26 вересня 2017 року, направив до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. заяву № Е.65.0.0.0/3-167328 про прийняття рішення про поновлення реєстраційних записів про іпотеку ПАТ КБ "ПриватБанк" стосовно квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 55).
Щодо вирішення вимоги про визнання угодинедійсною
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку").
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність з підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (статті 215 ЦК України).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).
Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Отже, загальні правові підстави визнання правочину недійсним визначені у статті 215 ЦК України. За ступенем недійсності всі правочини поділяються на нікчемні (недійсність яких встановлена законом) та оспорювані (які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов).
Частиною третьою статті 12 Закону України "Про іпотеку" визначено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), погоджуючись із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц та від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц, дійшла висновку про те, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження
№ 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".
Тому при оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому немає підстав надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.
Отже, якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача (див. висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19, пункт 72), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70)).
Позивач просив визнати недійсним правочин, для якого законом встановлена нікчемність.
Таким чином, підстави для задоволення позовної вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк"про визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2017 рокувідсутні, оскільки такий правочин є недійсним (нікчемним) відповідно до закону (частина третя статті 12 Закону України "Про іпотеку").
Суди попередніх інстанцій дійшли по суті правильного висновку про відмову у позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2017 року серія та № 1469, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проте помилково зазначили, що підставою відмови у позові в цій частині є відсутність перешкоди для укладення правочину, а також наслідки переходу права власності на предмет іпотеки, передбачені статтею 23 Закону України "Про іпотеку". Суди не врахували, що банк не давав згоди на відчуження предмета іпотеки третій особі, а норма статті 23 зазначеного Закону стосується випадків переходу права власності на предмет іпотеки за згодою іпотекодавця, чого у спірному випадку не було.
Тому оскаржувані судові рішення у мотивувальних частинах підлягають зміні, виклавши їх у редакції цієї постанови.