Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 127/33081/19
провадження № 61-7836св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2020 року у складі судді Венгрин О. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання незаконним перебування ОСОБА_2 на посаді голови правління Кредитної спілки "Злагода" (далі - КС "Злагода"), встановлення факту, що КС "Злагода" з грудня 2015 року не відновлена, встановлення факту відсутності органу правління КС "Злагода" протягом чотирьох років, стягнення з відповідача боргу КС "Злагода" перед позивачем.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач у встановлений судом строк належним чином не усунув недоліки позовної заяви.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що подана ОСОБА_1 позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання позовної заяви неподаною та її повернення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів є незаконними, оскільки позовна заява разом з поясненнями і доданими доказами за формою та змістом відповідає нормам статті 175 ЦПК України, а вимоги суду щодо форми та змісту позовної заяви є надмірними, не враховують завдань та основних засад цивільного судочинства, принципу диспозитивності. Суди необґрунтовано відмовили йому у праві звернення до суду за захистом порушених прав, а згідно з нормами частини третьої статті 4 ЦПК України відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Відмовляючи у відкритті провадження, суди допустили зловживання правами, неправильно витлумачили зміст позовних вимог з урахуванням доповнень до позовної заяви, не врахували, що на виконання вимог ухвали щодо зазначення розміру боргу КС "Злагода", який підлягає стягненню на його користь з ОСОБА_2, позивач надіслав пояснення із зазначенням суми, проте суд першої інстанції помилково їх розцінив як заяву щодо змін підстав і предмета позову. Апеляційний суд безпідставно відхилив заявлений відвід суддям, розглянув справу без участі скаржника, обмеживши його права. Сукупність зазначеного вказує на неповне з`ясування і недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суди вважають встановленими, невідповідність висновків судів обставинам справи, порушення норм процесуального права, нехтування засадами верховенства права, що унеможливило доступ до правосуддя.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі є підстава, передбачена у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, - порушення норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів попередніх не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позовна заява за формою і змістом повинна відповідати вимогам, передбаченим статтею 175 ЦПК України. Документи, що додаються до позовної заяви, визначені у статті 177 ЦПК України.
За змістом частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк протягом трьох днів з дня отримання ухвали для усунення зазначених у ній недоліків. Заявникові роз`яснено наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Зокрема, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 за змістом не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, не оплачена судовим збором та не надано копії документа, що підтверджує звільнення позивача від сплати судового збору, та вказав на необхідність: зазначення доказів того, чи має позивач відношення до КС "Злагода"; обґрунтувати яким чином порушуються права позивача, чи є позивач членом КС "Злагода", чи існує перед ним борг у КС "Злагода", чим це підтверджується; конкретизувати та обґрунтувати вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_2 боргу спілки перед позивачем, розміру боргу та зазначення доказів існування такого боргу КС "Злагода" перед позивачем; обґрунтувати чому фізична особа ОСОБА_2 має нести відповідальність за зобов`язаннями КС "Злагода".
На виконання зазначеної ухвали суду ОСОБА_1 подав письмові пояснення з додатками, зокрема, витяг з посвідчення про інвалідність другої групи, копію протоколу загальних зборів КС "Злагода", копію виконавчого листа, за яким ОСОБА_1 є стягувачем, а КС "Злагода" - боржником, акт державного виконавця про відсутність працівників КС "Злагода" за адресою реєстрації юридичної особи, довідку Центрального відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про загальний розмір боргу КС "Злагода".
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 січня 2020 року позовну заяву позивача повторно залишено без руху та надано строк протягом трьох днів з дня отримання ухвали для усунення зазначених у ній недоліків, а також повернуто позивачу його пояснення щодо збільшення позовних вимог з мотивів що ці пояснення є одночасною зміною предмета і підстави позову.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач не обґрунтував і не конкретизував прохальну частину позову в частині вимоги про стягнення боргу КС "Злагода" перед ОСОБА_1 з ОСОБА_2, не зазначив розміру стягнення; позовна заява не має обґрунтування з якою метою позивачу необхідно встановлення факту, що КС "Злагода" з грудня 2015 року не відновлена і факту відсутності органу правління КС "Злагода" протягом 4 років, яке юридичне значення має встановлення цих фактів для позивача.
Також суд першої інстанції зазначив, що надані ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду пояснення містять часткове обґрунтування нових позовних вимог (з самостійним предметом і підставами): про відшкодування майнової шкоди у розмірі 420 000 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000 грн. Оскільки ОСОБА_1 подав зазначені пояснення (не заяву) в одному примірнику (без доказів направлення її копії відповідачу), то вони підлягають поверненню відповідно до частини п`ятої статті 49 ЦПК України.
На виконання вимог ухвали суду від 03 січня 2020 року ОСОБА_1 подав письмові пояснення з додатками, а саме надав ще один примірник пояснень позивача на ухвалу від 16 грудня 2019 року, в яких зазначив, що ОСОБА_2, займаючи посаду голови правління КС "Злагода", не вчинив дій щодо повернення спілкою боргу позивачу за виконавчим листом, тому відповідно до частини другої статті 16 ЦПК України ОСОБА_2 має обов`язок із виплати боргу. Також заявник зазначив мету подання позову.
Відповідно до частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, серед іншого: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок регулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Повертаючи позовну заяву позивача, суд першої інстанції зазначив, що позивач не зазначив, яке юридичне значення має для позивача встановлення факту, що КС "Злагода" з грудня не відновлена і факту відсутності органу правління КС "Злагода"; не обґрунтував і не конкретизував прохальну частину позову в частині вимоги про стягнення з ОСОБА_2 боргу КС "Злагода" на користь позивача.
Проте такі висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, є помилковими з огляду на таке.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог необхідно розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру (див. постанову Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19).
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив, зокрема стягнути з ОСОБА_2 борг спілки.
На виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 16 грудня 2019 року, зокрема в частині визначення суми боргу яка підлягає стягненню з відповідача, ОСОБА_1 надіслав пояснення, в яких визначив суми відшкодування (420 000 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн - моральної шкоди) та навів обґрунтування, чому саме відповідач має сплачувати борг за КС "Злагода" та відшкодовувати йому моральну шкоду.
Суд першої інстанції зазначеного не врахував та помилково вважав, що такі пояснення є зміною підстав і предмета позову, а не виконанням позивачем вимог, зазначених в ухвалі суду першої інстанції від 16 грудня 2019 року.
Крім того, Верховний Суд зазначає, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії вирішення питання про відкриття провадження.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним". Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справі "Bellet v. France" (Белле проти Франції) від 04 грудня 1995 року та "Nunes Dias v. Portugal" (Нун`єш Діаш проти Португалії) від 10 квітня 2003 року).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain" (Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії) від 28 жовтня 1998 року).
Повертаючи скаргу ОСОБА_1 з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення скарги без руху, суд першої інстанції зазначеного до уваги не взяв, не врахував, що заявник на вимогу суду виправив основні недоліки позовної заяви, а питання уточнення вимог, з`ясування кола доказів, якими обґрунтовуються позовні вимоги, мета та обґрунтованість звернення позивача до суду можуть бути предметом з`ясування на стадії після відкриття провадження у справі.
Апеляційний суд у порушення вимог статей 367, 382 ЦПК України на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права уваги не звернув і залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.
Отже, повертаючи позовну заяву ОСОБА_1, суд першої інстанції припустився надмірного формалізму, а суд апеляційної інстанції зазначених порушень не усунув.