Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 569/8800/14-ц
провадження № 61-10687св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 23 червня 2020 року в складі колегії суддів: Хилевич С. В., Боймиструк С. В., Бондаренко Н. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права приватної власності на частину земельної ділянки і виділ її в натурі та визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права приватної власності на частину земельної ділянки та виділ її в натурі, визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що власником будинковолодіння АДРЕСА_1 на підставі договору міни домоволодінь від 15 грудня 1972 року був ОСОБА_5, який 22 червня 1990 року подарував ОСОБА_6 36/100 частин вказаного домоволодіння.
Земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 488 кв. м на АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка) рішенням Рівненської міської ради від 25 жовтня 1994 року № 10 передана у приватну власність ОСОБА_5, яка після його смерті перейшла до ОСОБА_7 разом з 64/100 частинами зазначеного будинковолодіння, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10 серпня 1999 року.
02 вересня 1999 року ОСОБА_7 виданий державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку за № 1092.
09 вересня 1999 року ОСОБА_7 подарувала спірну земельну ділянку площею 0,0488 га ОСОБА_6, що підтверджується договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори за реєстраційним № 2-1937.
30 вересня 1999 року ОСОБА_6 отримав на вказану земельну ділянку державний акт на право власності на землю № 1108.
Вказана земельна ділянка, після смерті ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), перейшла у власність його дружини ОСОБА_2 (2/3 частини) та дочки ОСОБА_4 (1/3 частини), що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину від 22 лютого 2005 року реєстраційний № 3-187 та від 10 серпня 2011 року реєстраційний № 1-802.
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 стали співвласниками 36/100 частини житлового будинку та цілої земельної ділянки площею 0,0488 га з моменту відкриття спадщини.
Після смерті ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) право власності на 64/100 частини домоволодіння набула її дочка ОСОБА_1 (свідоцтво про право власності на спадкове майно за заповітом від 04 вересня 2007 року).
Рішенням Рівненського міського суду від 13 квітня 2009 року (яке набрало законної сили) у справі № 2-128/09 позов ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4, Комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "РМБТІ"), Першої Рівненської державної нотаріальної контори про визнання частково недійсним витягу з Єдиного реєстру прав власності на нерухоме майно, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виділ майна в натурі, задоволений частково. Визнано недійсним Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно КП РМБТІ, виданий ОСОБА_1 17 серпня 2007 року, в частині опису об`єкта належної ОСОБА_7 ідеальної частки 64/100 домоволодіння АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім`я ОСОБА_1, на цілу частку майна ОСОБА_7 у вигляді 64/100 частин житлового будинку в частині опису об`єкта, та виділено із спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1 на 64/100 частин домоволодіння, належні їй на праві власності. Приміщення на 36/100 частин залишено в натурі відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_4 .
Тобто рішенням суду було визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_1 04 вересня 2007 року, лише в частині опису об`єкта, при цьому набуття нею права власності на частку будинку не скасовувалося, а лише були уточнені успадковані об`єкти.
На підставі вказаного вище рішення позивачем 29 жовтня 2009 року в КП РМБТІ було зареєстровано 64/100 частини домоволодіння на праві приватної власності.
28 грудня 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання права приватної власності на частку земельної ділянки та виділ частки в натурі. Рішенням Рівненського міського суду від 28 лютого 2014 року, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 08 травня 2014 року, відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права приватної власності на частку земельної ділянки та виділ частки в натурі за недоведеністю. Зокрема, суд зазначив, що до спірних правовідносин не застосовується редакція статті 120 ЗК України, яка була чинна на дату подачі позову до суду, а до вказаних правовідносин необхідно застосовувати редакцію статті 120 ЗК України, яка діяла на час набуття ОСОБА_1 права власності на 64/100 частин будинковолодіння. Суд також зазначив, що він позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог та вирішити це питання, оскільки позивач у своїх позовних вимогах не ставила питання про набуття права власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Посилаючись на те, що земельний спір між сторонами не врегульований, позивач просила суд, з урахуванням уточнень:
визнати за нею право приватної власності на спірну земельну ділянку площею 0,0313 га, що становить 64/100 частини земельної ділянки та виділити її в натурі;
визначити частково недійсними свідоцтва про право на спадщину, видані ОСОБА_2 22 лютого 2005 року та ОСОБА_4 10 серпня 2011 року.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 вересня 2016 року позовні вимоги задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,0313 га в межах (2-3-15-16-5-6-7-8-9-10-11-12-13-14-2) згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 31 липня 2015 року № 8193.
Виділено ОСОБА_1 в натурі земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,0313 га в межах (2-3-15-16-5-6-7-8-9-10-11-12-13-14-2) згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 31 липня 2015 року № 8193.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 22 лютого 2005 року державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори Степанюк Н. О. та посвідчене 22 лютого 2005 року, зареєстроване в реєстрі за № 3-187, в частині площі земельної ділянки 0,0488 га на АДРЕСА_1, яка входить до складу спадкового майна, на ім`я ОСОБА_2 .
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 10 серпня 2011 року державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори Рева Л. Л. та посвідчене 10 серпня 2011 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-802, в частині площі земельної ділянки 0,0488 га на АДРЕСА_1, яка входить до складу спадкового майна, на ім`я ОСОБА_4 .
Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 набула право власності на 64/100 частини будинку, а тому згідно з частиною четвертою статті 120 ЗК України до неї перейшло право власності на частину земельної ділянки, яка зайнята частиною житлового будинку та частина земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 08 лютого 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_4 задоволено.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 вересня 2016 року скасовано.
В задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам законодавства, чинного на день виникнення спірних правовідносин між сторонами, тобто на день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 - на ІНФОРМАЦІЯ_2, остання не була власником спірної земельної ділянки ні її користувачем, за життя договору дарування та державного акта виданого на ім`я ОСОБА_6, не оспорювала, то підстав для набуття права власності чи права користування на підставі частини четвертої статті 120 ЗК України позивачем немає.
Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 08 лютого 2017 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходив з того, що суди не врахували норми частин першої, четвертої статті 120 ЗК України, які закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Розглядаючи справу, апеляційний суд не врахував наведені норми закону, фактичні обставини справи, належність будинку на праві спільної власності не тільки відповідачам, а й позивачу, неможливість останньої користуватися належною частиною жилого будинку без права на частину земельної ділянки, яка є належною до жилого будинку, гарантоване законом право власника жилого будинку на землю, яке передбачене статтею 1 ЗК України.
Крім того, розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що відповідно до державного акта, відповідачі є власниками спірної земельної ділянки площею 0,0488 га. Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 31 липня 2015 року № 8193 об`єктом дослідження і розподілу є земельна ділянка загальною площею 0,0489 га, що не відповідає площі земельної ділянки в правовстановлюючих документах.
Під час нового розгляду ОСОБА_1 подала заяву про уточнення позовних вимог (т. 2 а. с. 50, 51) в якій просила суд:
визнати за нею право приватної власності на 64/100 частини земельної ділянки площею 312 кв. м (або 0,0312 га);
виділити їй в натурі земельну ділянку площею 312 кв. м (або 0,0312 га) з наступними геометричними розмірами за годинниковою стрілкою по периметру (м): 1,62-5,98-5,36-4,38, 1,0-4,04-8,04-9,8- 1,76-6,51-6,55-5,91 -23,46-6,99;
визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 . Другою Рівненською державною нотаріальною конторою 22 лютого 2005 року за реєстровим № 3-187, в частині успадкованої площі земельної ділянки 0,0488 га;
визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4 . Другою Рівненською державною нотаріальною конторою 10 серпня 2011 року за реєстровим № 1-802, в частині успадкованої площі земельної ділянки 0,0488 га;
стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати на загальну суму 3 504,80 грн.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 64/100 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 312 кв. м (або 0,0312 га).
Виділено ОСОБА_1 в натурі земельну ділянку площею 312 кв. м (або 0,0312 га) на АДРЕСА_1 з наступними геометричними розмірами за годинниковою стрілкою по периметру (м): 1,62-5,98-5,36-4,38, 1,0-4,04-8,04-9,8- 1,76-6,51-6,55-5,91 -23,46-6,99.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 . Другою Рівненською державною нотаріальною конторою 22 лютого 2005 року за реєстровим № 3-187, в частині площі успадкованої земельної ділянки 0,0488 га на АДРЕСА_1 за мінусом 0,0312 га.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4 . Другою Рівненською державною нотаріальною конторою 10 серпня 2011 року за реєстровим № 1-802, в частині площі успадкованої земельної ділянки 0,0488 га на АДРЕСА_1 за мінусом 0,0312 га.
Стягнено солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 504,80 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що співвласниками будинковолодіння є ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, відповідно право на земельну ділянку для позивача повинно визначатися пропорційно частці у вартості будівлі, відповідно до таких правовідносин необхідно застосувати правило про спільну часткову власність, включаючи правила про примусове виділення частки. Таким чином, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення з тих підстав, що до неї як набувача права власності на нерухоме майно перейшло право власності на земельну ділянку. У зв`язку із задоволенням вимоги позивача про визнання права власності на земельну ділянку та виділ її в натурі, суд вважав необхідним визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину щодо земельної ділянки відповідачів, оскільки правовий титул відповідачів на земельну ділянку буде приведений у відповідність з їх частинами у будинковолодінні.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_4 - адвоката Шмайхеля А. К. задоволено.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2020 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до статей 1216-1219 ЦК України спадкування за заповітом не можна вважати переходом права власності на підставі цивільно-правової угоди (частина перша статті 120 ЗК України в редакції, що діяла на час виникнення спору), тому земельна ділянка чи її частина не входили і не могли входити до складу спадщини, адже спадкодавець не була власником. Частина четверта статті 120 ЗК України в редакції, що діяла на час виникнення спору, також передбачає при переході права на земельну ділянку наявність договору відчуження будівлі і споруди.
Тобто спір між сторонами виник саме у момент відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2, а не з дня отримання ОСОБА_1 04 вересня 2007 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом і реєстрації в КП "РМБТІ" - як про це вказує міський суд. Отже, право позивача на земельну ділянку в порядку статті 120 ЗК України є уявним, воно не є порушеним, а тому судовому захисту не підлягає. Оскільки вимоги про визнання права приватної власності на частину земельної ділянки не підлягають задоволенню, то похідні вимоги про виділ частини земельної ділянки в натурі та оспорення свідоцтв про право на спадщину не можуть бути задоволені.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 23 червня 2020 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що в порушення норм процесуального права Рівненський апеляційний суд не взяв до уваги жодного висновку суду касаційної інстанції, а зробив свої.
Так, на відміну від Верховного Суду, який у своїй постанові від 30 січня 2019 року встановив належність позивачу права власності на 64/100 частини будинку на підставі рішення Рівненського міського суду від 13 квітня 2009 року, зареєстрованого 29 жовтня 2009 року, Рівненський апеляційний суд вважав, що позивач набула право власності на зазначену частину будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04 вересня 2007 року.
Такий висновок апеляційного суду не узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 лютого 2016 року № 6-2цс15, відповідно до якого особа стає власником нерухомого майна з моменту реєстрації права власності на будинок (будівлю, споруду) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до статті 1299 ЦК України. А звідси - неправильне застосування Рівненським апеляційним судом норми статті 120 ЗК України в редакції на день відкриття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки Верховний Суд в цій конкретній справі вже зробив висновок про застосування цієї норми права в іншій редакції.
Також зазначає, що право позивача на земельну ділянку не є уявним, як зазначив Рівненський апеляційний суд, а перебуває у прямій залежності від набутого позивачкою в результаті спадкування права на частину будинку та надвірну будівлю. У всіх випадках переходу права власності на жилий будинок право на земельну ділянку виникає у набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об`єкти.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права приватної власності на частину земельної ділянки, Рівненський апеляційний суд порушив гарантоване позивачу законом право як власника частини будинку на землю, передбачене статтею 1 ЗК України, на що також вказав Верховний Суд у своїй постанові у цій справі.
Рівненський апеляційний суд позбавив позивача можливості користуватися та розпоряджатися належною йому частиною жилого будинку та надвірною будівлею без вільного доступу до неї та без права на частину земельної ділянки, належну до нерухомого майна, та не вирішив спір по суті.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 та представник ОСОБА_4 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких вказують на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Тому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Рівненського міського суду Рівненської області.
У жовтні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що власником будинковолодіння АДРЕСА_1 на підставі договору міни домоволодінь від 15 грудня 1972 року був ОСОБА_5, який 22 червня 1990 року подарував ОСОБА_6 36/100 частин вказаного домоволодіння.
Земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 488 кв. м на АДРЕСА_1 рішенням Рівненської міської ради від 25 жовтня 1994 року № 10 передана у приватну власність ОСОБА_5, яка після його смерті перейшла до ОСОБА_7 разом з 64/100 частинами зазначеного будинковолодіння, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10 серпня 1999 року.
02 вересня 1999 року ОСОБА_7 виданий державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку за № 1092.
09 вересня 1999 року ОСОБА_7 подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_6, що підтверджується договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори за реєстраційним № 2-1937 (т. 1 а. с. 19).
30 вересня 1999 року ОСОБА_6 отримав на вказану земельну ділянку державний акт на право власності на землю № 1108.
Вказана земельна ділянка, після смерті ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), перейшла у власність його дружини ОСОБА_2 (2/3 частини) та дочки ОСОБА_4 (1/3 частини), що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину від 22 лютого 2005 року реєстраційний № 3-187 та від 10 серпня 2011 року реєстраційний № 1-802.
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 стали співвласниками 36/100 частини житлового будинку та цілої земельної ділянки площею 0,0488 га з моменту відкриття спадщини.
Після смерті ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) право власності на 64/100 частин домоволодіння набула її дочка ОСОБА_1 (свідоцтво про право власності на спадкове майно за заповітом від 04 вересня 2007 року).
Із дослідженого в судовому засіданні рішення Рівненського міського суду від 13 квітня 2009 року, яке набрало законної сили, встановлено, що позов ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4, КП РМБТІ, Першої Рівненської державної нотаріальної контори про визнання частково недійсним витягу з Єдиного реєстру прав власності на нерухоме майно, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виділ майна в натурі, задоволений частково.
Суд визнав недійсним витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно КП РМБТІ, виданий ОСОБА_1 17 серпня 2007 року, в частині опису об`єкта належної ОСОБА_7 ідеальної частки 64/100 домоволодіння АДРЕСА_1, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на її ім`я, в частині опису об`єкта, та виділено із спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1 на 64/100 частин домоволодіння, належні їй на праві власності, приміщення на 36/100 частин залишено в натурі відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_4 .
Тобто рішенням суду було визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_1 04 вересня 2007 року, лише в частині опису об`єкта, при цьому набуття нею права власності на частку будинку не скасовувалося, а лише були уточнені успадковані об`єкти (т. 1 а. с.12-17).
На підставі вказаного вище рішення позивачем 29 жовтня 2009 року в КП РМБТІ було зареєстровано 64/100 частин домоволодіння на праві приватної власності (т. 1 а. с. 11).
Позивач також раніше зверталась з позовом до вказаних вище відповідачів про визнання права приватної власності на частку земельної ділянки та виділ частки в натурі.
Рішенням Рівненського міського суду від 28 лютого 2014 року, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 08 травня 2014 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права приватної власності на частку земельної ділянки та виділ частки в натурі за недоведеністю.
Зокрема, суд зазначив, що до спірних правовідносин не застосовується редакція статті 120 ЗК України, яка була чинна на дату подачі позову до суду, а до вказаних правовідносин необхідно застосовувати редакцію статті 120 ЗК України, частини перша та четверта, яка діяла на час набуття ОСОБА_1 права власності на 64/100 частин будинковолодіння. Суд також зазначив, що він позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог та вирішити це питання, оскільки позивач у своїх позовних вимогах не ставила питання про набуття права власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (т. 1. а. с. 28-35).