ПОСТАНОВА
Іменем України
06 липня 2021 року
Київ
справа №640/3456/20
адміністративне провадження №К/9901/2368/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,
за участю
секретаря судового засідання Савенкова Є.О.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
представники відповідача: Григорян О.О., Кандиба М.В., Бельдяга С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 640/3456/20
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, за участю третьої особи - ОСОБА_2 про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2020 року, прийняте у складі головуючого судді Лозовського О.А.,
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Пліша М.А.
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - відповідач), в якому просив:
1.1 визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3 наказу від 16 січня 2020 року № 135-к Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України;
1.2 поновити ОСОБА_1 на роботі;
1.3 зобов`язати відповідача перевести ОСОБА_1 на рівнозначну посаду заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва - начальника відділу стандартизації департаменту технічного регулювання метрології Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України;
1.4 стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що 05 листопада 2019 року Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України прийнято наказ № 322 "Про внесення змін до структури штату апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України" та 11 листопада 2019 року затверджено новий штатний розпис. У зв`язку з викладеним ним, позивачем, написано заяву про переведення його у зв`язку із змінами у структурі та штатному розписі з посади заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва - начальника відділу стандартизації департаменту технічного регулювання на рівнозначну посаду заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва - начальника відділу стандартизації департаменту технічного регулювання та метрології. Проте, відповідачем оскаржуваним наказом №135-к від 16 січня 2020 року звільнено позивача із займаної посади.
2.1. Позивач вказує, що при прийнятті оскаржуваного наказу від 16 січня 2020 року № 135-к відповідачем порушено норми статті 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки його не було повідомлено за два місяці про наступне вивільнення. При цьому позивач вказує на порушення відповідачем статті 42 Кодексу законів про працю України, так як він, позивач, є працівником з високою кваліфікацією.
2.2. Позивач наголошує, що у зв`язку з прийняттям 05 листопада 2019 року наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 322 "Про внесення змін до структури штату апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України" фактично не відбулось змін у структурі департаменту технічного регулювання. При цьому відділ стандартизації у складі управління стандартизації та міжнародного співробітництва залишився без змін, що на думку позивача вказує на відсутність підстав для його звільнення.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи.
3. Станом на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва департаменту технічного регулювання - начальника відділу стандартизації Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
4. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 859 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" Міністерство економічного розвитку і торгівлі перейменовано на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
5. Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 05 листопада 2019 року № 322 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України" унесено зміни до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, затвердженої наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18 вересня 2019 року № 26, відповідно до якої, зокрема, на зміну Департаменту технічного регулювання створено Департамент технічного регулювання та метрології зі зміненим функціональним спрямуванням.
6. Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 січня 2020 року № 135-к звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва департаменту технічного регулювання - начальника відділу стандартизації Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 27 лютого 2020 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України без скорочення чисельності або штату державних службовців пункт 1 частини статті 87 Закону України "Про державну службу" (пункт 2 зазначеного наказу). Також, наказано Департаменту фінансово-господарської діяльності виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати та компенсацію за три календарні дні щорічної відпустки.
7. Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 19 лютого 2020 року № 449-к унесено зміни до пункту 3 наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 січня 2020 року № 135-к слова "вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати" замінено на слова "вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат".
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
8. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, позов задоволено частково:
8.1. визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 січня 2020 року № 135-к.
8.2 поновлено ОСОБА_1 з 27 лютого 2020 року на посаді в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом 16 січня 2020 року.
8.3 стягнуто з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 101 596 грн 20 коп.
8.4. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 з 27 лютого 2020 року на посаді в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом 16 січня 2020 року підлягає негайному виконанню.
8.5. Рішення в частині стягнення з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що становить 35 558 грн 67 коп. підлягає негайному виконанню.
8.6. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
9. Задовольняючи частково позовні вимоги суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність оскаржуваного наказу, оскільки відповідач зобов`язаний був запропонувати позивачу усі вакантні посади, у тому числі вакантні посади, які були рівнозначними посаді заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва - начальника відділу стандартизації департаменту технічного регулювання метрології Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, проте останнім зазначене здійснено не було, внаслідок чого незаконно звільнено позивача з займаної посади без попередження про таке звільнення.
ІV. Касаційне оскарження
10. Не погодившись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 20 січня 2021року.
11. На обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 87 Закону України "Про державну службу" у новій редакції.
11.1. За твердженням відповідача на момент звільнення позивача з посади діяла редакція вказаної статті, яка не передбачала посилання на застосування Кодексу законів про працю України при звільненні працівника та скасовано попередження державного службовця про наступне вивільнення за два місяці і пропонування роботодавцем іншої рівнозначної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби).
11.2. Крім того, відповідач звертає увагу на той факт, що суди, в порушення приписів статті 235 КЗпП України, поновили позивача не на посаді з якої його було звільнено, а на посаді в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом 16 січня 2020 року.
11.3. Додатково заявник касаційної скарги звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не вірно розрахували середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки позивача звільнено 27 лютого 2020 року (який є останнім робочим днем), а отже розмір середнього заробітку за період вимушеного прогулу позивача повинен розраховуватися з 28 лютого 2020 року та становити 171 020, 27 грн, а не 171 713, 54 грн, як встановлено судами попередніх інстанцій.
12. За таких обставин відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
13. Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В. суддів Мацедонської В.Е., Мацедонської В.Е. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача. Витребувано справу № 640/3456/20 із Окружного адміністративного суду міста Києва.
14. 15 квітня 2021 року справа № 640/3456/20 надійшла до Верховного Суду.
15. Також, до Верховного Суду 12 лютого 2021 року надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якій позивач спростовуючи доводи касаційної скарги просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
16. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
19. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.
21. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII, який набрав чинності 01 травня 2016 року (далі - Закон України "Про державну службу").
22. Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України "Про державну службу", згідно із пунктом 4 частини першої якої державна служба припиняється, за ініціативою суб`єкта призначення.
23. Відповідно до частин другої та третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
24. За приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
25. Частиною третьою статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року) було визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
25.1. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
25.2. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
26. Підпунктом 53 пункту 6 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX (далі - Закон № 117-IX) передбачено, зокрема, внести зміни до Закону України "Про державну службу", а саме у статті 87:,
26.1. у частині першій у пункті 1 слова "ліквідація державного органу" замінити словами "скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців", а слова "у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі" виключити;
доповнити пунктом 1-1 такого змісту: "1-1) ліквідація державного органу";
26.2. у частині третій: абзац перший викласти в такій редакції: "3. Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту";
26.2.1. абзац другий виключити;
27. Відповідно до частин першої та другої статті 41 Закону України "Про державну службу" (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX від 19 вересня 2019 року) державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
27.1. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
27.2. Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
28. Статтею 5-1 КЗпП України установлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
29. Пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
30. Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
31. На підставі частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
32. Частина перша статті 42 КЗпП України унормовує, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
33. Згідно з положеннями статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
33.1. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
33.2. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
34. У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
35. Частина перша статті 235 КЗпП України визначає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
VІ. Позиція Верховного Суду
36. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
37. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
38. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
39. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стало твердження відповідача про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 87 Закону України "Про державну службу" у редакції, чинній з 25 вересня 2019 року.
40. Частиною першою статті 87 Закону України "Про державну службу" визначено підстави припинення державної служби за ініціативою призначення.
41. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року) підставою припинення державної служби за ініціативою призначення визначено скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
42. При цьому у частині третій статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року) було зазначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
43. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX було змінено редакцію статті 87 Закону України "Про державну службу".
44. Підпунктом 53 пункту 6 розділу I Закону №117-IX, що набрав чинності з 25.09.2019 та діяв на момент виникнення спірних правовідносин, до статті 87 Закону №889-VIII були внесені зміни, які, зокрема, встановлювали такі підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);
- ліквідація державного органу (пункт 11 частини першої).
45. Цим Законом були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
46. Разом з тим жодних змін, які б унормовували процедуру звільнення державних службовців з підстав, визначених пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX внесено не було.
47. Таким чином, спірним питанням, яке підлягає вирішенню під час розгляду цієї справи, є співвідношення вимог статей 40 та 49-2 КЗпП України та статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній з 25 вересня 2019 року і на момент видання наказу про звільнення позивача) та їх поширення на спірні правовідносини.
48. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам касаційної скарги колегія суддів виходить з того, що в силу приписів частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
49. При цьому за приписами частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
50. Отже, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
51. Таким чином, усталеною є також судова практика застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір.
52. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї у цій справі.
53. У свою чергу ретроспективний аналіз положень Закону №889-VIII дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117-IX (до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
54. Після внесених Законом №117-IX змін до статті 87 Закону №889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 11 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону №889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята).
55. Таким чином, не можна вважати, що стаття 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №117-IX визначала особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті, які би мали перевагу у застосуванні порівняно із загальним порядком вивільнення працівників, установленим КЗпП України. Натомість зміст наведених положень статті 87 Закону № 889-VIII свідчить про відсутність будь-якого правового регулювання правовідносин, пов`язаних із звільненням державних службовців у випадку реорганізації або ліквідації державного органу.
56. При цьому виключення зі статті 87 Закону №889-VIII бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 Закону №889-VIII та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.
57. Водночас приписи частини четвертої статті 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.
58. Додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №117-IX, є наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України від 14 січня 2020 року № 440-IX (набрав чинності 13 лютого 2020 року) та від 23 лютого 2021 року №1285-IX, (набрав чинності 06 березня 2021 року) якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.
59. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 240/455/20.
60. Таким чином, ураховуючи, що на момент видання наказу про звільнення позивача (наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 січня 2020 року № 135-к "Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 ) нормами частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" не було врегульовано порядок та процедуру припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої цією статті, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність застосування до спірних правовідносин положень, зокрема, статей 40 та 49-2 КЗпП України.
61. Виходячи із системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та/або реорганізації покладається обов`язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.
62. За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював.
63. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року в справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року в справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року в справі №821/595/16 та ін.
64. Така правова позиція викладена також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).
65. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
66. Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року в справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року в справі № 813/1715/16 та ін.
67. За змістом частини п?ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII працевлаштування державного службовця у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу передбачає його переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу. Переведення у такому випадку відбувається за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
68. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 859 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" Міністерство економічного розвитку і торгівлі перейменовано на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
69. Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 05 листопада 2019 року № 322 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України" унесено зміни до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, затвердженої наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18 вересня 2019 року № 26, відповідно до якої, зокрема, на зміну Департаменту технічного регулювання створено Департамент технічного регулювання та метрології зі зміненим функціональним спрямуванням.
70. Натомість, як установлено судами попередніх інстанцій відповідачем не було запропоновано позивачу усі вакантні посади, у тому числі вакантні посади, які були рівнозначними посаді заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва департаменту технічного регулювання - начальника відділу стандартизації Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та не було попереджено позивача про наступне вивільнення із займаної посади.
71. Таким чином, ураховуючи, що відповідач не попередив позивача про наступне звільнення, не запропонував їй всіх вакантних посад, при цьому нормами спеціального законодавства на час звільнення позивача не було визначено жодних особливостей процедури звільнення державних службовців з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недотримання відповідачем порядку звільнення ОСОБА_1, а отже, наявність підстав для скасування наказу про його звільнення.
72. Водночас Верховний Суд України в постанові від 16 жовтня 2012 року у справі № 21-267а12 дійшов висновку, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
73. Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
74. У цій справі суд першої інстанції поновив позивача з 27 лютого 2020 року на посаді в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом 16 січня 2020 року, що не відповідає приписам статті 235 КЗпП України та є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
75. Щодо доводів касаційної скарги стосовно не вірного розрахунку судами попередніх інстанцій середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Верховний Суд зазначає.
76. Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб`єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов`язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.
77. Також, відповідно до статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
78. Згідно з пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 днем звільнення вважається останній день роботи.
79. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач згідно з пунктом 2 наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 січня 2020 року № 135-к звільнений з 27 лютого 2020 року.
80. Верховний Суд зауважує, що 27 лютого 2020 року є останнім робочим днем ОСОБА_1, відтак такий підлягає поновленню з наступного робочого дня, тобто з 28 лютого 2020 року.
81. В той же час суди попередніх інстанцій, в порушення норм процесуального права, дійшли до помилково висновку про поновлення позивача на посаді 27 лютого 2020 року, тобто з останнього робочого дня ОСОБА_1 ..
82. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то такий розрахунок також повинен бути здійснений, за час вимушеного прогулу саме з 28 лютого 2020 року по 27 липня 2020 року, тобто 101 робочий день.
83. Судами попередніх інстанцій встановлено, що середньоденний заробіток позивача становить 1693,27 грн.
84. Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу становитиме 101*1693,27 грн = 171 020,27 грн.
85. Також судами першої та апеляційної інстанцій правильно зауважено, що відповідно до пункту 3 оскаржуваного наказу, з урахуванням змін, внесених наказом від 19 лютого 2020 року №449-к, позивачу виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, що становить 71117 грн 34 коп (35 558,67*2).
86. Таким чином, Верховний Суд уважає, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за вирахуванням виплаченої вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, тобто 171 020,27 - 71117 грн 34 коп = 99 902, 93 грн.
87. Відповідно до частин першої та четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
88. За встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині дати поновлення позивача на посади, суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та покладення обов`язку на відповідача поновити позивача на посаді в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом 16 січня 2020 року, а в іншій частині погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями.
Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд