ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2021 року
м. Київ
справа №826/8006/14
адміністративне провадження №К/9901/38253/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гера" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.10.2016 (суддя - Кузьменко В.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 (головуючий суддя - Безименна Н.В., судді: Аліменко В.О., Кучма А.Ю.) у справі №826/8006/14 .
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гера" (далі - ТОВ "Гера") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві) від 26.05.2014 №0002312201 та №0002302201.
Справа судами розглядалась неодноразово.
За наслідками повторного перегляду, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.10.2016 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 26.05.2014 №0002312201 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 37931,00 грн., у тому числі 32807,00 грн. за основним платежем та 5124,00 грн. за штрафними санкціями.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в позові та прийнято в цій частині нове, яким позов задоволено. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.10.2016 залишено без змін.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.10.2016, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 139, 198 Податкового кодексу України.
Так, відповідач зазначає, що позивачем не підтверджено правомірність формування даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями шляхом надання належним чином оформлених первинних документів, відсутність у його контрагентів необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання товарно-матеріальних цінностей та послуг від спірних постачальників та їх подальше використання в господарській діяльності.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Гера" зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Гера" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.
За результатами перевірки складено акт від 14.04.2014 № 27/26-53-22-01-26-19252187, в якому відображено висновки про порушення позивачем:
пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 59543,00 грн.;
підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 21389,00 грн., в тому числі за ІV квартал 2012 року на суму 21389,00 грн.
На підставі названого акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.05.2014 № 0002312201, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 71351,00 грн., в тому числі за основним платежем - 59543,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 11808,00 грн. та № 0002302201, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 26736,00, в тому числі за основним платежем - 21389,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5347,00 грн.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилався податкову інформацію щодо контрагентів позивача, в якій відображено висновок про відсутність у них в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов`язань перед контрагентами; зазначено про відсутність за зареєстрованим місцезнаходженням, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання товарно-матеріальних цінностей та послуг від спірних постачальників та їх подальше використання в господарській діяльності.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні даних податкового обліку, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.
Як з`ясовано судами, між позивачем (замовник) та ТОВ "Рітейл Бізнес Проект" (виконавець) було укладено договір від 06.11.2012 № 06-11 за умовами якого виконавець зобов`язується виконати перевірку працездатності терміналів збору даних, сканерів, принтерів та етикетів-пістолетів замовника; забезпечити наявність та збереження обладнання замовника під час цієї перевірки; провести перевірку у відповідності з правилами техніки безпеки, а замовник зобов`язується своєчасно проводити розрахунки з виконавцем за виконані роботи (надані послуги); забезпечити виконавця усіма необхідними технічними засобами для виконання робіт по передпродажній підготовці обладнання; забезпечити виконавця місцем проведення перевірки у відповідності з правилами техніки.
Також, позивачем у було придбано у ТОВ "Техно - Торг" та ТОВ "Торговий дім ІТ рішень" товарно-матеріальні цінності.
На підтвердження реальності виконання умов за вказаними договорами, позивачем надано суду копії: актів прийому передачі виконаних робіт (наданих послуг); актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів; податкових накладних; видаткових накладних; банківських виписок, рахунків фактур, листа директора ТОВ "Рітейл Бізнес Проект" від 08.11.2012 № 06-11.1 про надання доступу до складу, на якому знаходиться техніка за адресою: м. Київ, вул. Старосільська, 1; наказу № 251-к від 08.08.2012 "Про введення в експлуатацію основних засобів".
Надаючи оцінку зазначеним господарським операціям суд першої інстанції дійшов висновку, що господарські операції з ТОВ "Рітейл Бізнес Проект", ТОВ "Техно-Торг" та ТОВ "Торговий дім ІТ рішень" фактично не відбулися, а придбані товари та послуги не пов`язані із господарською діяльністю ТОВ "Гера", у зв`язку висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, що також виключає можливість формування податкового кредиту по зазначеним господарським операціям.
Вирішуючи даний спір суд апеляційної інстанції, з чим погоджується Верховний Суд, виходив з того, що судом першої інстанції помилково не прийнято до уваги зазначені вище первинні документи, якими підтверджується реальне здійснення господарської діяльності за вищевказаними договорами, укладеними між позивачем та вказаними вище контрагентами, оскільки останні відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідно до статті 9 зазначеного закону є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій.
Водночас, рішення судів першої та апеляційної інстанції про безпідставність висновків податкового органу про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 32807,00 грн. та задоволення позовних вимог в цій частині мотивовано тим, що податковим органом в цій частині не розкрито змісту порушення позивачем податкового законодавства та обставин, за яких воно вчинено, не наведено аналізу операцій, за якими не підтверджується податкові зобов`язання позивача, а лише зазначено про те, що згідно відомостей Бази даних АІС "Співставлення податкових зобов`язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" наявні розбіжності між задекларованими показниками податкових зобов`язань та податкового кредиту позивача та його контрагентів.
Під час вирішення даного спору, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.
Відповідачем, у свою чергу, не подано належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ "Гера" розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Також судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на наявну в нього податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені іншими особами, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб. Проте, посадовими особами ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог про протиправність спірних нарахувань за наслідками здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Рітейл Бізнес Проект", ТОВ "Техно-Торг" та ТОВ "Торговий дім ІТ рішень" та висновком судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість доводів контролюючого органу про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 32807,00 грн. та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -