ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/5303/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.
у письмовому провадженні розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2020
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2020
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Комунального позашкільного навчального закладу "Центр дитячої та юнацької творчості"
про стягнення суми боргу за договором оренди в розмірі 17 055,88 грн, неустойки в розмірі 34 111,77 грн, суми боргу за договором відшкодування в розмірі 4 320,90 грн, інфляційної складової в розмірі 913,20 грн, 3 % річних в розмірі 692,57 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень
1.1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Позивач) звернулося до Комунального позашкільного навчального закладу "Центр дитячої та юнацької творчості" (далі - Відповідач) з позовом про стягнення 17 055,88 грн - боргу за договором оренди, 34 111,77 грн - неустойки, 4 320,90 грн - боргу за договором відшкодування, 913,20 грн - інфляційної складової та 692,57 грн - 3 % річних.
1.2. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення майна після припинення договору оренди.
1.3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2020 у справі № 904/5303/19 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 34 111,74 грн - неустойки, 4 320,90 грн - боргу за договором відшкодування та 386,38 грн - 3 % річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено
1.4. Місцевий господарський суд виходив з того, що одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
1.5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2020 у справі № 904/5303/19 змінено рішення місцевого господарського суду шляхом викладення його в наступній редакції:
"Стягнути з Комунального позашкільного навчального закладу "Центр дитячої та юнацької творчості" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровське територіальне управління" Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 17055 грн. 88 коп. заборгованості з орендної плати, суму боргу за договором відшкодування в розмірі 4320 грн.90 коп., інфляційні в розмірі 117 грн.21 коп., 3% річних в розмірі 197 грн.55 коп. та судові витрати в сумі 3 571,65 грн.
В іншій частині позову відмовити.".
1.6. Апеляційна інстанція дійшла висновку, що зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.
2. Короткий зміст касаційної скарги та позиції інших учасників
2.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2.2. В обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження у малозначних справах, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для нього.
Зазначені доводи заявник обґрунтовує тим, що на даний час у провадженні судів першої та апеляційної інстанції розглядаються 24 судові справи з аналогічними предметами та підставами позовів за користування майном поза межами строку дії договору на загальну суму 22 377 690,30 грн та ухвалення судами попередніх інстанцій протилежних за змістом судових рішень на підставі одного і того ж правового висновку Верховного Суду по справі № 910/20370/17, яким регламентовано неможливість одночасного стягнення заборгованості зі сплати орендної плати та передбаченої частини другої статті 785 Цивільного кодексу України неустойки у зв`язку з неможливістю притягнення особи до подвійної відповідальності згідно до статті 61 Конституції України.
2.3. У касаційній скарзі заявник також посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 10.04.2018 у справі № 910/9328/17, від 28.08.2018 у справі № 913/155/17, від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, щодо застосування норм статті 61 Конституції України, статей 530, 531, 534, 631, 785 Цивільного кодексу України, статей 216, 217 та 230 Господарського кодексу України.
2.4. Також скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій ухвалили протилежні за змістом судові рішення на підставі одного і того ж правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
2.5. Разом із касаційною скаргою скаржник також подав клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано наявністю виключної правової проблеми у питанні правильності застосування положень частини другої статті 785 Цивільного кодексу України та статті 61 Конституції України.
2.6. Пізніше, до Касаційного господарського суду надійшло ще одне клопотання Позивача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке по суті є доповненням до попередньо поданого.
2.7. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просить залишити її без задоволення акцентуючи на відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення основної заборгованості за договором оренди.
3. Розгляд справи Верховним Судом
3.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2020 вищезазначену касаційну скаргу залишено без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із ненаданням доказів, які підтверджують сплату судового збору та надано строк для усунення недоліків.
3.2. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 29.3-02/2339 від 23.09.2020 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 904/5303/19 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 15.09.2020 про відставку судді Кушніра І.В.
3.3. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.09.2020 у справі № 904/5303/19 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В.А. - головуючий, Багай Н.О., Дроботова Т.Б.
3.4. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою для перегляду оскаржуваних судових рішень у письмовому провадженні та зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/1319/19.
3.5. У зв`язку із усуненням обставин, які зумовили зупинення провадження у справі № 904/5303/19, ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2021 поновлено провадження у цій справі та зупинено його до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/11131/19.
3.6. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2021 поновлено провадження у справі № 904/5303/19 у зв`язку з тим, що Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 910/11131/19, та вирішено здійснити перегляд постанови Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2020 у справі № 904/5303/19 у порядку письмового провадження.
4. Обставини встановлені судами
4.1. 05.08.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області (орендодавець) та Комунальним позашкільним навчальним закладом "Будинок дитячого мистецтва" (орендарем) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3542-ОД, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно, яким є нежитлове вбудоване приміщення площею 243,8 кв.м., розташоване по вулиці Семафорна, 42 у місті Дніпропетровську, яке перебуває на балансі ДП "Придніпровська залізниця" (балансоутримувач).
4.2. В пунктах 10.11, 10.12, 10.13 договору сторонами узгоджено, що у разі припинення договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. У разі, якщо орендар затримав повернення майна він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря. Якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна після припинення договору, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки в розмірі подвійної орендної плати за поточний місяць користування майном за час прострочення.
4.3. 17.07.2009 предмет оренди було передано орендарю за актом приймання-передачі, який складено за участю балансоутримувача.
4.4. 09.11.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна та Відповідачем укладено додаткову угоду до договору, якою внесено зміни до пункту 10.1 останнього шляхом пролонгації договору з 01.08.2015 до моменту створення (реєстрації) Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", але не більш ніж по 31.12.2015.
4.5. У зв`язку із створенням Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (ПАТ "Українська залізниця") та передачею, зокрема, і орендованого за договором оренди майна до статутного капіталу останнього, 22.03.2016 між сторонами було укладено додатковий договір до договору оренди, яким встановлено, що Орендодавцем майна відтепер є ПАТ "Українська залізниця", орендна плата 100 % перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця.
Пунктом 9 додаткового договору сторони домовились, що умови цього додаткового договору поширюються на взаємовідносини сторін, що виникли з 01.12.2015.
4.6. 25.05.2017 між Позивачем та Відповідачем укладений договір №ПР/БМЕУ-1-17-005/НКМ-В про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.
4.7. В подальшому, шляхом укладення додаткових договорів до договору оренди, строк дії останнього неодноразово продовжувався і як було встановлено судами попередніх інстанцій, з урахуванням всіх укладених додаткових договорів, договір оренди діяв до 30.06.2018.
4.8. Оскільки спроби досудового врегулювання спору шляхом направлення Відповідачу листів про повернення майна та сплату заборгованості не дали результату, Позивач звернувся до суду з даним позовом.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Переглянувши оскаржені у справі судові рішення попередніх інстанцій, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
5.2. Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України та статей 283 - 291 Господарський кодекс України.
5.3. Згідно із частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами першою та шостою статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У частині першій статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
За частиною першою статті 773 Цивільного кодексу України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
5.4. Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
5.5. Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).
Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
5.6. За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору оренди є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).
5.7. Частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
5.8. Зі змісту наведених норм вбачається, що договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
5.9. Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
5.10. Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
5.11. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
5.12. Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).
5.13. Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Наведений підхід у регулюванні орендних правовідносин, вочевидь, не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
5.14. З викладеного вбачається, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
5.15. Таким чином, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
5.16. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано Відповідачем, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3542-ОД від 05.08.2009 припинився 30.06.2018 за закінченням строку його дії.
Водночас, Відповідач свого зобов`язання з добровільного повернення об`єкта оренди не виконав та продовжив користування орендованим майном.
5.17. Таким чином місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з Відповідача неустойки, відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України в розмірі, згідно з проведеним місцевим судом перерахунком.
5.18. Крім того, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, у зв`язку з наведеним заявлені Позивачем вимоги про стягнення з Відповідача 4 320,90 грн заборгованості за договором відшкодування витрат за період із січня 2019 року по вересень 2019 року також підлягають задоволенню.
5.19. Разом з тим, поряд із неустойкою Позивачем була заявлена до стягнення за той самий період також і орендна плата.
5.20. Так, відмовляючи у задоволенні вказаних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем вказаним майном (з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є притягненням Відповідача до подвійної відповідальності за одне і те саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України.
5.21. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення з Відповідача орендної плати, однак з інших мотивів, оскільки, як зазначалося вище, у даному випадку має місце спеціальне правове регулювання, відповідно до якого з орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 Цивільного кодексу України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за її користування.
5.22. Вищенаведеним спростовуються висновки апеляційної інстанції про стягнення з Відповідача орендної плати замість неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна.
5.23. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд при вирішенні спору всебічно, повно та об`єктивно встановив істотні обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, і прийняв законне та обґрунтоване рішення, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.
5.24. Що стосується іншої частини позовних вимог, то колегія суддів не перевіряє законність і обґрунтованість висновків господарського суду першої інстанції у цій частині, оскільки скаржником перед судом касаційної інстанції порушено питання виключно щодо можливості одночасного стягнення з орендаря за один і той же період, як орендної плати за користування майном, так і неустойки в розмірі подвійної орендної плати за прострочення повернення майна після закінчення строку договору оренди.
5.25. Стосовно доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, в постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16, від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, колегія суддів звертає увагу, що, переглядаючи судові рішення у справі № 910/11131/19, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від протилежної правової позиції Верховного Суду (викладеної, у тому числі, у вказаних постановах), відповідно до якої зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії зазначеного договору, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.
5.26. При цьому, враховуючи, що Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 не знайшла підстав для відступу від власних правових висновків, викладених в постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 (та інших позицій колегій суддів), слід вважати, що практика у застосуванні норм частини другої статі 785 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах наразі є сформованою і сталою, а тому доводи касаційної скарги про необхідність відступу від зазначеної правової позиції також визнаються безпідставними.
5.27. З цих же мотивів Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання Позивача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати, оскільки, як вже зазначалося, єдина правозастосовча практика у спірних питаннях вже сформована Верховним Судом, а належного обґрунтування того, що саме ця справа містить виключну правову проблему, зазначене клопотання, ну думку колегії суддів, не містить.